Від Революції Гідності 2014 року до повномасштабного російського вторгнення 2022 року українці борються не лише за захист своєї землі, а й за побудову країни, яка належить її громадянам, а не олігархам та автократам, тому боротьба проти Росії та боротьба з корупцією – це два фронти однієї війни

В останні місяці президент Росії Володимир Путін відповів на мирні зусилля під керівництвом США ескалацією нападів на українських цивільних осіб та спробами підірвати легітимність українського уряду. Російський правитель відмовляється навіть зустрічатися з президентом України Володимиром Зеленським для переговорів, намагаючись натомість зобразити його як нелегітимного лідера невиправно корумпованого уряду. Мета Москви — затримати змістовні переговори та послабити рішучість Заходу підтримувати Україну в надії, що це призведе до падіння уряду Зеленського та зірве всі українські військові зусилля. Про це йдеться в авторській колонці Метью Мюррея, ад’юнкт-професора міжнародних та громадських відносин Колумбійського університету на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
Безкомпромісна позиція Путіна відображає його відданість усуненню загрози, яку становить вільна та демократична Україна. Російський лідер був змушений вторгнутися головним чином тому, що бачив, як незалежна Україна повільно, але неухильно будує інституції функціонуючої демократії прямо на кордоні з Росією. Це являло собою екзистенційний виклик власному режиму Путіна, автократії, яка підживлюється системною корупцією та залежить від репресій.
Зіткнувшись із рішучістю Росії знищити Україну як державу та як націю, українці можуть спокуситися відкласти боротьбу з корупцією, аби спочатку перемогти Росію. Однак насправді це хибний вибір. Україна вже понад десять років веде боротьбу як з російською імперською агресією, так і з внутрішньою корупцією. Від Революції Гідності 2014 року до повномасштабного російського вторгнення 2022 року українці борються не лише за захист своєї землі, а й за побудову країни, яка належить її громадянам, а не олігархам та автократам. Боротьба проти Росії та боротьба з корупцією – це два фронти однієї війни.
Нещодавні події в Україні підкреслюють, наскільки помиляється Путін, ставлячи під сумнів фундаментальну відданість країни демократії. Протягом кількох днів у липні 2025 року тисячі українців вийшли на вулиці міст по всій країні, незважаючи на загрозу російських ракет та безпілотників, аби протестувати проти своїх лідерів. Вони не протестували проти труднощів воєнного часу чи економічних проблем, хоча обидва ці фактори глибоко відчуваються. Ці протести були зумовлені фундаментальним бажанням захистити антикорупційні інституції країни від спроб повернути час назад та звести нанівець прогрес, досягнутий з часів Революції Гідності.
Ці нещодавні протести були спричинені кроком уряду, спрямованим на позбавлення антикорупційних органів України їхньої незалежності. Українська влада, можливо, намагалася використати гострі обставини воєнного часу, аби взяти під свій контроль антикорупційні органи та запобігти можливому переслідуванню високопосадовців. Якщо так, то це був серйозний прорахунок. Протягом кількох годин після голосування у парламенті, яке передало ключові антикорупційні інституції під контроль Генерального прокурора, в Україні розпочалися перші великі протести з початку повномасштабного вторгнення Росії.
Міжнародні зацікавлені сторони, включаючи Європейський Союз, Міжнародний валютний фонд та партнерів України по G7, також швидко відреагували. ЄС публічно вимагав повного скасування законодавчих змін, наголошуючи, що незалежні антикорупційні інституції є необхідною умовою для вступу України до ЄС. Щоб чинити конкретний тиск, Брюссель призупинив макрофінансову допомогу у розмірі 1,5 мільярда євро, яка вже була в процесі розробки для України.
МВФ повторив ці занепокоєння, вказавши, що дотримання Україною зобов’язань стосовно боротьби з корупцією є важливим для подальшої фінансової підтримки. Аналогічно, посадовці G7 опублікували заяву, в якій закликали українську владу захистити автономію антикорупційних органів, попереджаючи, що подальша підтримка з боку міжнародних партнерів залежить від дотримання верховенства права.

Завдяки цій міжнародній підтримці, громадянське суспільство України перемогло. Зеленський швидко змінив курс, запропонувавши нове законодавство, яке відновило незалежність антикорупційних органів України. Урок був очевидним: для України не може бути компромісів у боротьбі з корупцією, так само як немає місця для напівзаходів у боротьбі з Росією.
Протести в Україні у липні 2025 року підтвердили відданість низовій демократії, яка визначила пострадянський досвід країни. Під час Революції Гідності мільйони українців вийшли на мітинги не лише для того, щоб усунути непопулярного президента, якого вважали сурогатом Росії, але й щоб вимагати реформи системи управління, де інституції працюють на благо суспільства. Це служить баченням майбутнього країни з того часу. Навіть зараз, посеред найбільшого військового конфлікту з часів Другої світової війни, українці продовжують вимагати відповідальності, працюючи над створенням справді демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права.
Мужність, винахідливість та рішучість України у війні проти Росії значною мірою ґрунтуються на відчутті сили, яке виникло завдяки таким знаковим подіям, як Революція Гідності та подальші демократичні реформи. Це допомогло українцям зміцнити впевненість у своїй здатності формувати громади та країну, сприяючи солідарності та залученню до участі у громадському житті.
Більша українська активність перетворилася на надзвичайну стійкість на полі бою та за його межами. Місцеві ініціативи, мережі волонтерів та підрозділи територіальної оборони процвітали, оскільки українська влада поступилася простором для самоорганізації суспільства. Коли влада переходить знизу вгору, нація стає набагато більшою, ніж територія, яку вона захищає. Це допомогло Україні стати здатною боротися зі значно більшим супротивником.
Відсутність толерантності українського суспільства до корупції, мабуть, ніде не є такою очевидною, як в оборонному секторі, де ставки надзвичайно високі. Поки Україна бореться за своє існування, громадяни та солдати не демонструють жодного терпіння до тих, кого звинувачують у використанні війни для особистої вигоди. Корупційні скандали воєнного часу, які пов’язані з військовими закупівлями, викликали широке обурення по всій країні. Реакція громадськості часто була швидкою та невблаганною: розпочалися розслідування, вимагалися відставки та прискорилися реформи.
Незважаючи на успіх протестного руху влітку 2025 року, битва за захист антикорупційної архітектури України ще далеко не завершена. Зобов’язання України щодо захисту автономії та цілісності антикорупційних органів буде випробувано супротивниками, які є такими ж наполегливими, як і винахідливими. Паралельно із російським вторгненням, Москва просуватиме меседж про те, що уряд Зеленського нелегітимний, водночас сприяючи сприйняттю України як безнадійно корумпованої.
Страх Путіна перед новою демократією в Україні є корінною причиною війни. На відміну від традиційно авторитарної та високоцентралізованої системи управління Росії, українська демократія пульсує волею народу. Це дуже динамічна та децентралізована політична культура, яка черпає свою силу з низового рівня. Українці неодноразово нагадували Зеленському та його попередникам, що справжня влада знаходиться в руках українського народу. Антикорупційні реформи останнього десятиліття демонструють цю реальність. Вони подали приклад, який резонує далеко за межами України та допомагає заручатись міжнародною підтримкою.
Оскільки мирні переговори продовжуються, а партнери України шукають формулу безпеки для запобігання подальшій російській агресії, боротьба з корупцією зміцнюватиме суверенітет України. Кожен прогрес у прозорості та верховенстві права зміцнює позиції України як всередині країни, так і за кордоном, одночасно викриваючи зловмисні наміри російської пропаганди. Зрештою, свобода України буде забезпечена не лише військовими перемогами, але й новим суспільним договором, згідно з яким кожен українець знатиме, що ніхто не стоїть вище закону.
