52-річний Еял Ізраелі у перші дні після російського вторгнення запропонував допомогу в обороні Херсона та записався до батальйону територіальної оборони, а зараз служить у розвідувальному підрозділі морської піхоти України

«Я створюю та запускаю розвідувальні дрони із зірками Давида на крилах під вогнем на передовій – росіяни божеволіють, не в змозі зрозуміти, що це таке і звідки летить на них», – розповідає 52-річний Еял Ізраелі, уродженець Ізраїлю та ветеран спеціальних операцій з багаторічним досвідом, який включає підготовку снайперів та контртерористичні місії у Секторі Газа. Зараз він служить у розвідувальному підрозділі морської піхоти України. Про це йдеться у спеціальному репортажі ізраїльського видання The Jerusalem Post, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Лідер антиросійського підпілля

Еял Ізраелі, який одружений з громадянкою України та проживши у Херсоні 16 років, у перші дні після російського вторгнення 24 лютого 2022 року за власною ініціативою запропонував допомогу в обороні міста та записався до батальйону територіальної оборони. Але оборона Херсона провалилася через тиждень після початку війни, батальйон було розформовано, і він повернувся додому.

Під час російської окупації Херсона, Еял не сидів склавши руки. На початку березня 2022 року, лише через кілька днів після окупації міста, він звернувся до СБУ та запропонував свій досвід у боротьбі з окупантами, «добровільно та патріотично».

Трохи пізніше з’ясувалося, що керівник обласної СБУ, його заступник і навіть мер Херсона Володимир Сальдо працювали на росіян. Їхня зрада забезпечила збереження мостів через Дніпро неушкодженими, що дозволило російським військам захопити місто майже за одну ніч.

У хаосі, що настав, СБУ прийняла пропозицію Еяля про допомогу. У той час, коли південний фронт руйнувався, вона вітала підтримку з будь-якого боку – навіть від іноземця з тіньовим минулим.

Еял згодом сформував розвідувально-диверсійну групу, ставши фактичним лідером антиросійського підпілля в окупованому Херсоні. Він зробив це під егідою СБУ за допомогою співробітників спецслужб, які підтримували зв’язок через лінію фронту.

Серед задокументованих досягнень Еяля та його групи були:

• Знищення російських пропагандистських білбордів по всьому Херсону та розповсюдження проукраїнських листівок.

• Організація (за власні кошти Еяля) постачання продуктів харчування для сімей українських офіцерів, включаючи дитяче харчування, та використання рефрижератора для доставки провізії до лікарень та інвалідів.

• 9 листопада 2022 року Еял підняв перший український прапор у місті на тому ж рефрижераторі. З його ім’ям EYAL, викарбуваним на кабіні, автомобіль став символом визволення. Для мешканців Херсона вигляд українського прапора означав, що росіяни пішли, а місто звільнено.

• Використовуючи своє вільне володіння перською мовою, він визначав іранських військових радників та випробувальні майданчики безпілотників, а також російських офіцерів, які їх контролювали, коригуючи українські удари для досягнення їхніх позицій.

• У вересні 2022 року Еял також передав розвідувальні дані про представника посольства Ірану Масуда, який вербував іранських студентів для збору інформації про українські військові об’єкти, зокрема в Одесі.

• Еял виявляв місця розташування російських штабів, складів та концентрацій військ у Херсоні, спрямовуючи по них артилерійський та ракетний вогонь. Десятки цілей були вражені з точністю, серед яких були місця зустрічей місцевих колаборантів.

• Еял надавав стільки розвідувальних даних про переміщення російських військ, що українським збройним силам іноді бракувало боєприпасів чи обладнання для боротьби з усім цим.

• Його група також визначила адреси проживання зрадників України та передала їх українським спецслужбам. Цих осіб потім «нейтралізували».

• В останні дні перед втечею росіян з Херсона, 7-8 листопада 2022 року, Еял особисто знищив п’ять автомобілів, в яких перевозилися російські офіцери, солдати та водії, які намагалися втекти. Їхні обгорілі рештки були задокументовані СБУ одразу після звільнення міста.

• Під час масової повені, спричиненої знищенням Каховської гідроелектростанції 6 червня 2023 року російськими військами, Еял знову ризикував собою, використовуючи власний човен для порятунку українських солдатів та мирних жителів під ворожим вогнем.

Трохи смаглявий колір обличчя та примружені очі допомагали Еялю пересуватися містом, паралізованого страхом, де на кожному розі стояли російські блокпости.

«Російські солдати помилково прийняли мене за кавказця, бурятські солдати думали, що я азіат, а коли чеченські кадировці зупиняли мене, я цитував сури із Корану арабською мовою та їхав далі», – згадує Еяль з посмішкою.

Протягом усієї тимчасової окупації Херсона Еял та його дружина діяли сміливо та винахідливо. Вони проявили мужність і були готові пожертвувати собою, щоб отримати розвідувальні дані і завдати найбільшої шкоди ворогу.

Чорнобаївка

На четвертий день окупації російські війська просунулися на північ і захід від Херсона, прагнучи захопити Миколаїв, а потім Одесу, ключовий чорноморський порт України, перш ніж українська армія встигне перегрупуватися.

Якби ці міста впали, а Україна була відрізана від моря, то вся країна могла б розвалитися, а історія її незалежності закінчилася б.

Для підтримки наступу Росія зосередила літаки та іншу військову техніку на аеродромі Чорнобаївка на околиці Херсона.

7 березня 2022 року Еял Ізраелі за завданням Управління СБУ у Херсонській області взяв активну участь у розвідці ворожої військової техніки на аеродромі поблизу Чорнобаївки.

Для проведення розвідувально-бойової операції він виявив багатоповерхову будівлю на околиці Херсона, дах якої дозволяв спостерігати за ворожою технікою. Дійшовши до даху будинку, він усунув перешкоду для фізичного доступу до неї (голова будинкового комітету та її чоловік були категорично проти цього та намагалися перешкодити у доступі на дах).

Діставшись вершини самостійно, Еял доповз до краю даху (щоб не потрапити у поле зору ворожих спостерігачів) та, використовуючи власну професійну камеру з телеоб’єктивом, зробив чіткі фотографії російських гелікоптерів та місць їх зосередження.

Отримані дані були негайно передані до СБУ, і того ж дня ракетно-артилерійські підрозділи Збройних Сил України здійснили вогневе ураження 49 гелікоптерів, іншої військової техніки та живої сили супротивника. Потім точні українські удари по аеродрому Чорнобаївка повторювалися багато разів. Без повітряної підтримки наступ росіян зупинився, а Миколаїв та Одеса залишилися під контролем України.

Виходячи з орієнтовної вартості 49 гелікоптерів у 20 мільйонів доларів, плюс вартість зброї, що зберігалася на аеродромі, втрати росіян сягнули майже мільярда доларів.

Все це було знищено діями одного ізраїльського бійця зі спеціалізованою підготовкою, який опинився у потрібному місці в критичний момент на фронті.

Можна було б очікувати, що українська влада віддячить ізраїльтянину за його роль. Але щось пішло не так.

Забута подяка

У перші дні після звільнення Херсона Еял стояв у черзі, щоб отримати українську гуманітарну допомогу. У місті панував хаос, запаси закінчилися, а його родина була на межі голодної смерті. Але коли настала його черга, йому відмовили у допомозі, пояснивши це тим, що він не є громадянином України.

Співробітники СБУ, які з ним працювали, не отримали відповіді з Києва на свій лист 2023 року, в якому визнавали його службу Україні.

У 2024 році Сергій Козир, народний депутат України від Херсона, подав офіційні запити до українського уряду, намагаючись домогтися визнання Еяля. Нічого з цього не вийшло.

«Еял Ізраелі — це людина з чітко вираженою проукраїнською позицією. Дай Боже нам більше таких людей, як він», — наголосив депутат.

Щоб офіційно подати заяву на отримання громадянства України, Еял вступив до лав української армії. У травні 2025 року він пройшов курс «молодого бійця» на базі морської піхоти.

Одного ранку він прокинувся і побачив намальовану на руці свастику. Інцидент було розряджено, коли до нього підійшли бійці з радикально-націоналістичними поглядами та вибачилися: «Ти молодець, старий. Чорт забирай, український патріот. Повага, брате, наша провина».

«Коли я робив немислимі речі під носом у росіян і підривав їхні гелікоптери, нікого не хвилювало моє знання української мови. А тепер міграційна служба у Херсоні відмовляє мені в громадянстві на тій підставі, що я не розмовляю українською», – скаржиться Еял, який за роки життя в Херсоні із труднощами вивчив розмовну російську мову.

Коли листи на підтримку Еяля були надіслані до Офісу Президента України, чиновник перенаправив увесь пакет назад до Херсонського відділення Державної міграційної служби. Це ж відділення роками затримує його громадянство.

Серед документів були конфіденційні звіти, в яких детально описувалися його військові дії під час окупації Херсона. Неминуче ці документи потрапили до рук російської розвідки, ніби їх було надіслано безпосередньо до Москви.

Російська влада скористалася роллю Еяля як доказу участі Ізраїлю на війні в Україні. Той факт, що громадянин Ізраїлю брав активну участь у бойових діях, був інтерпретований у Москві як «рука Моссаду» у Херсоні.

Невдовзі після цього Еяль мав гарячу суперечку у посольстві Ізраїлю в Києві з неназваним чиновником, який закликав його припинити участь у війні, яка не є його власною.

Далі стало гірше.

Погрози з боку Росії

Еяль почав отримувати погрози на свій телефон. Вони були написані полірованим івритом і надходили з ізраїльських, російських та українських номерів. Ось декілька з них, перекладені з івриту:

«Привіт, Еяле ізраїльтянине, єврейський нацист, шанувальник Бандери, ти ще живий? Ми приїдемо до тебе сьогодні, завтра, через рік в Україну, в Ізраїль, де б ти не був! Ти у великому боргу перед Росією, і тобі доведеться заплатити!!!»

«Російський народ ніколи не забуває своїх ворогів. Ти завдав багато шкоди, забрав життя багатьох людей, ми знаємо про все!!! Наші люди є скрізь. Не забувай ні на мить, що ти у великому боргу, і ти повинен заплатити! Ти, найманець, терорист, вбивця, нацист, і ти все одно за все заплатиш!» – йшлося в іншому повідомленні, яке Еяль отримав від росіян.

Літня мати Еяля в Ізраїлі також стала мішенню, отримувала погрозливі телефонні дзвінки російською мовою.

«Судячи з їхніх текстових повідомлень, росіяни цінують мої заслуги більше, ніж українці», – пожартував Еяль.

Він пояснив своє рішення відкрито говорити про свою роль в Україні так: «Який сенс щось приховувати, якщо росіяни вже мають усі подробиці?»

Ще однією причиною його відвертості є смерть полковника СБУ Івана Воронича, його друга та командира, якого застрелили біля власного будинку в Києві 10 липня 2025 року двоє кілерів.

Воронич, керівник спеціальних операцій СБУ, керував роботою Еяля під час окупації Херсона. Після звільнення міста він навіть на деякий час переїхав до будинку Еяля, що було жестом довіри, який виходив за рамки обов’язку.

Напередодні своєї смерті Воронич надіслав останнє аудіоповідомлення. У голосі полковника чулися водночас втома та відвертість, коли він говорив про тягар своєї роботи та напруження в особистому житті. Він називав Еяля «брате».

Для Еяля це єдине слово назавжди закарбувалось у пам’яті. Воно втілює зв’язок, що виник між ними, братерство, яке будується під вогнем.

«Якби я був того дня в Києві, то врятував би Івана», — тихо сказав він.

Братерство

Еял розробив та випробував потужний акумулятор, який втричі збільшив тривалість роботи українських безпілотників, дозволяючи їм триматися у повітрі понад три години замість однієї.

Сьогодні Еял продовжує брати участь у спільних бойових операціях з морською піхотою України та СБУ.

«Я запускаю ці безпілотники моделі «Щука» під вогнем. Ми знаходимо російські цілі та направляємо на них українську артилерію та авіацію. За потреби я також ремонтую безпілотники безпосередньо у полі, щоб не відправляти їх у тил на місяць-два», – наголошує ізраїльтянин.

Еял навіть навчає своїх українських товаришів івриту. Дорогою на запуски безпілотників вони сідають у машину та співають стару єврейську народну пісню «Хава Нагіла».

«Я показую їм, що євреї на боці України. Я не соромлюся того, що я єврей. Я показую їм, що я єврей. Я пояснюю їм, хто такі євреї. Я йду під вогонь разом з ними. Я запускаю ці дрони разом з ними», – стверджує Еял.

Він постійно використовує слово «разом» у своїх словах, українці та євреї як брати по зброї.

«І нехай буде соромно тим, хто намалював свастику на моїй руці на тренувальній базі морської піхоти. Нехай вони побачать, як насправді воюють євреї. Нехай це залишиться в історії, щоб українці пам’ятали внесок євреїв у цю війну та по-іншому дивилися на нас», – підкреслює Ізраелі.

Проте Україна досі не визнала його героїзму. Літній ізраїльтянин, позбавлений громадянства та будь-яких державних нагород, продовжує боротися на передовій за незалежність України, захищаючи свою дружину та доньку.

Російська пропаганда називає таких чоловіків, як Еяль, найманцями, які нібито заробляють тисячі доларів на місяць на війні в Україні.

«Тисячі? Я купую запчастини для безпілотників і плачу за бензин на фронт зі своєї кишені. Я навіть купив снайперську гвинтівку за власні гроші. Я не думаю, що повернуся до Ізраїлю. Хоча я трохи злюся на Україну, я люблю Україну», – зізнається Еял.

Єдиним «сувеніром», який він залишив на знак подяки від СБУ, окрім гарного аркуша паперу з написом «дякуємо за допомогу в нашій роботі», був кинджал, подарований Еялу генералом СБУ.

На його лезі поруч з українським тризубом розташована Зірка Давида, а також гравіювання з такими словами: «Я Воїн. Еяль Ізраелі, захисник Херсона».