Історія свідчить, що тривалі військові конфлікти, як правило, працюють на користь жертви, а поразка часто має драматичні наслідки для агресора, тому Захід, зокрема Європа, повинен різко збільшити військову допомогу Україні

Вже кілька місяців європейські союзники схвалюють зусилля США стосовно мирного врегулювання, щоб припинити війну в Україні, навіть коли вони висловлювали стурбованість нав’язуванням Києву невигідної угоди, і залишалося абсолютно очевидним, що Росія не демонструє жодних ознак відступу від своїх червоних ліній. Через вісім місяців цих, здавалося б, марних зусиль європейським союзникам, а в ідеалі й Сполученим Штатам, час подвоїти військову допомогу Україні. Про це йдеться в аналітичній статті Джона Дені, професора-дослідника Інституту стратегічних досліджень Військового коледжу армії США, позаштатного старшого наукового співробітника Атлантичної ради та позаштатного старшого наукового співробітника Оборонного коледжу НАТО та Елізабет Нільсен, співпрезидентки Глобального інноваційного виклику Вільяма і Мері на сторінках німецького видання INTERNATIONALE POLITIK QUARTERLY, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Для цього є вагомі оперативні причини — позиції України на полі бою сьогодні не перебувають під загрозою колапсу і насправді є більш обнадійливими, ніж можна було б припустити. Ба більше, є ще кращі стратегічні причини — історія показує нам, що коли сильніша держава програє війну слабшій державі, наслідки можуть бути далекосяжними і тривалими. І чим довше тривають такі конфлікти, тим кращі перспективи для слабшої держави. З цих причин Захід не повинен просто прагнути запобігти краху України — він повинен різко розширити економічну та військову допомогу Україні, незалежно від прогресу у переговорах. Як не дивно, це може бути єдиним способом досягти міцного миру.

Аутсайдер під тиском

Хоча масштабний колапс фронту видається дуже малоймовірним, Україна ще ризикує програти Росії, особливо враховуючи проблеми із людськими ресурсами. Хоча оцінки втрат України різняться, більшість західних та незалежних оцінок свідчать, що Україна на сьогодні втратила близько 100 000 військовослужбовців, або приблизно половину від втрат Росії. Президент України Володимир Зеленський продовжує неохоче знижувати вік мобілізації, знизивши його з 27 до 25 років у 2024 році. Як наслідок, середній вік українських військовослужбовців ще відносно високий і становить близько 43 років. З огляду на фізичні вимоги служби на передовій, там переважають молоді війська, а це означає, що більшість бойових втрат України також непропорційно молоді. Це створює замкнене коло, що, своєю чергою, ускладнює набір та утримання молодих солдатів. Тим часом Сполучені Штати, найбільший постачальник військової техніки та супутніх матеріалів для України, відійшли від війни, передавши керівництво форумами координації допомоги та механізмами, створеними три роки тому.

Втім інші показники виглядають більш обнадійливими для України. Наприклад, військова допомога Україні майже не демонструє ознак спаду, про що свідчать нещодавні оголошення про нові пакети допомоги, зокрема 500 мільйонів доларів, наданих Німеччиною через нову ініціативу НАТО «Перелік пріоритетних потреб України» (PURL). У квітні 2025 року європейські союзники України пообіцяли надати ще 21 мільярд євро військової допомоги. Частина цього фінансування буде спрямована безпосередньо українським виробникам оборонної продукції, зокрема тим, хто виробляє безпілотники. У 2024 році Україна виробила понад 1,2 мільйона безпілотників, і виробничі потужності продовжують зростати. Очікується, що у 2025 році виробництво безпілотних платформ в Україні перевищить виробництво в Росії, досягнувши 4,5 мільйона. Безпілотники стають дедалі важливішими для обох сторін, на них припадає до 70% жертв, і вони сприяли здатності Києва адаптуватися до російської тактики бою.

Україна також довела свою стійкість у Чорному морі, де Росія зіткнулася з низкою невдач. Незважаючи на деякі початкові втрати у морській сфері, Україна з того часу використовувала асиметричну тактику, таку як безпілотні надводні судна та морські міни, аби потопити понад третину Чорноморського флоту Росії та половину російських десантних кораблів у регіоні, фактично знищивши довоєнні морські переваги РФ. Більше того, українська воля залишається сильною, про що свідчить підтримка Зеленського. Нещодавні соцопитування показують, що приблизно дві третини українців підтримують його дії як президента. Хоча більшість українців виступають за угоду про припинення вогню для припинення війни, українські солдати, схоже, готові продовжувати боротьбу, аби забезпечити виживання своєї країни. Опитування, проведене у січні 2025 року, засвідчило, що більшість українців виступають проти територіальних поступок Росії.

Груба сила чи хвастощі?

Тим часом Росія явно має перевагу у людських ресурсах над Україною, а також здатність перевершувати її – та західних постачальників – за виробництвом артилерійських снарядів. Завдяки цим перевагам російські збройні сили повільно, але стабільно завойовували територіальні позиції протягом більшої частини 2025 року, незважаючи на адаптацію України до нової російської тактики та надзвичайно високий рівень втрат серед росіян. Проте, за деякими оцінками, приблизно половина з багатьох тисяч танків радянської епохи вже знищена у війні, і невідомо, чи решта платформ є боєздатними.

З економічної точки зору, довоєнні проблеми високої інфляції та низького потенціалу майбутнього зростання в Росії лише посилилися з лютого 2022 року. На відміну від Заходу, Росія перевела свою економіку на воєнний лад: військові витрати становлять 40% ВВП порівняно із приблизно 12% до війни. У 2023 та 2024 роках такі величезні рівні витрат призвели до темпів зростання від 3,5% до 4%. Однак сьогодні економічне зростання в РФ, стимульоване військовими витратами, значно сповільнюється і, за оцінками, знизиться до 0,5% у 2025 році.

Росія витратила значну частину свого розхваленого суверенного фонду добробуту, що призвело до інфляційної спіралі та економічних проблем. Падіння вартості рубля спонукало російський центральний банк підвищити базову відсоткову ставку до 21% у жовтні 2024 року, що є найвищим рівнем з часів розпаду Радянського Союзу. Сьогодні ставка залишається відносно високою на рівні 17%. Ситуацію ускладнює нестача робочої сили у трудомісткій економіці Росії. Ці економічні проблеми, включаючи перспективу ще суворіших санкцій на горизонті, зроблять військові зусилля Росії в Україні дедалі складнішими для підтримки. У цьому сенсі час не на боці Москви.

Коли Голіаф спіткнувся

Окрім вищезазначених оперативних виправдань для подвоєння допомоги Україні, існують ще вагоміші стратегічні, довгострокові причини для того, щоб Захід різко підтримав Україну, причини, які виходять далеко за межі поточної лінії фронту, як географічно, так і часово. Хоча мало хто із західних урядів готовий заявити про це вголос, їхні дії на сьогодні, особливо з точки зору санкцій, вказують на неявне визнання того, що довгострокова стратегія Заходу стосовно Росії полягає в ослабленні Кремля.

Але санкцій може бути недостатньо. Якщо завдяки збільшенню військової допомоги Україні, Захід зможе запобігти перемозі Росії, то історія показує нам, що це може мати глибокі наслідки для її здатності проектувати силу, залякувати та підкорювати сусідів, а також загрожувати населенню та інтересам Заходу. Ослаблення Росії також послабить ключового партнера Китаю — очевидного «партнера без обмежень» Росії, — а також Іран.

Зокрема, три історичні приклади ілюструють, як поразка — або принаймні відсутність перемоги — у війні, подібній до тієї, що веде Росія сьогодні, може призвести до зриву розвитку країни, іноді назавжди. Першою та найочевиднішою історичною паралеллю є радянське вторгнення до Афганістану. Починаючи з грудня 1979 року, Москва відправила приблизно 80 000 військовослужбовців для підтримки комуністичного режиму, який стикався зі зростаючим тиском з боку різних опозиційних груп. Протягом наступного десятиліття Радянський Союз вів криваву війну проти афганських повстанців, яким значною мірою допомагали Сполучені Штати та інші.

Зрештою, в Афганістані загинуло приблизно 15 000 радянських військовослужбовців, а ще 53 000, за оцінками, отримали поранення. Враховуючи приблизно 4,9 мільйона військовослужбовців радянської армії на той час, це становило близько 1,4% втрат. Сьогодні рівень втрат Росії в Україні набагато вищий, перевищуючи сукупну кількість загиблих та поранених у всіх російських та радянських військових операціях з часів Другої світової війни. З економічної точки зору, радянсько-афганська війна виснажила радянські ресурси, вимагаючи від Москви п’ятикратного збільшення оборонного бюджету та перенаправлення значних коштів з внутрішніх пріоритетів.

У свою чергу, це призвело до перебудови та гласності — марних спроб реформувати та підтримати радянську економіку. Політично війна стала вкрай непопулярною в СРСР, а виведення Радянської Армії — одного з головних об’єднуючих символів Радянського Союзу — призвело до внутрішніх конфліктів у Комуністичній партії. Зіткнувшись з економічною стагнацією та політичною фрагментацією, уряд виявився нездатним реагувати на зростаюче соціальне невдоволення. Загалом, величезні втрати війни та її другорядні наслідки відіграли ключову роль у розпаді Радянського Союзу у 1991 році.

Подібним чином, війна у В’єтнамі є корисним прикладом того, що може статися після того, як велика держава програє конфлікт проти нібито слабшого ворога. Під час приблизно 10-річної війни у ​​В’єтнамі північні в’єтнамці використовували як симетричні, так і асиметричні стратегії, спираючись як на регулярну піхоту, так і на партизанську війну, чого ще не бачили в Україні. Сполучені Штати мобілізували більший відсоток свого населення для участі у війні у В’єтнамі, ніж росіяни сьогодні в Україні, проте дані про втрати Росії – як в абсолютному еквіваленті, так і у відсотках мобілізованих сил – вже значно перевищують дані США у В’єтнамі. Війна у В’єтнамі коштувала Сполученим Штатам приблизно 176 мільярдів доларів на той час, що становить приблизно 1,5 трильйона доларів сьогодні; для порівняння, за оцінками, Росія витратила щонайменше 211 мільярдів доларів до лютого 2025 року на війну в Україні. Більш порівнянними є дані про витрати на оборону у відсотках від ВВП. Сьогодні, за оцінками, Росія витрачає еквівалент приблизно 7,7% ВВП на військові потреби, тоді як Сполучені Штати витратили еквівалент 7,8% ВВП на оборону під час війни у ​​В’єтнамі.

Не дивно, що війна РФ проти України вже породжує такі ж економічні виклики, з якими стикалися Сполучені Штати під час війни та протягом багатьох років після неї. Зокрема, акцент Вашингтона на дефіцитному фінансуванні свого оборонного бюджету допоміг стимулювати більш ніж десятирічну високу інфляцію. У ширшому сенсі, поразка Америки від Північного В’єтнаму призвела до занепаду американської могутності, виснаживши економіку США та підірвавши міць її армії. Ймовірно, найглибші наслідки були менш відчутними — так званий «В’єтнамський синдром» відображав відразу американської громадськості до втручання за кордон, скептицизм щодо використання військової сили та загальну недовіру до зовнішньої політики. Лише під час війни у Перській затоці 1991 року Сполучені Штати подолали багатьох привидів В’єтнаму.

Алжирська війна 1954-1962 років велася за здобуття незалежності від Франції, але цей конфлікт має деякі спільні риси з війною у сучасній Україні. В обох випадках домінуюча держава зіткнулася зі сильним міжнародним тиском, тоді як слабша держава здобула міжнародну підтримку. Фронт національного визволення (ФНВ) в Алжирі отримав вирішальну фінансову підтримку, військову допомогу та політичну солідарність від Китаю, який симпатизував антиколоніальній справі, та інших країн, що розвиваються, таких як Єгипет. Крім того, в обох конфліктах домінуюча держава сильно недооцінила силу нібито слабшої сторони, велика кількість цивільних осіб (зокрема алжирців та українців) була вбита, поранена та/або переміщена, і як Париж (в Алжирській війні), так і Москва (у війні проти України) заперечували суверенітет своїх супротивників.

За підсумками спроб підкорити ФНВ, Франція значно збільшила свої витрати на оборону, створивши проблеми для власної економіки, включаючи різке збільшення дефіциту бюджету та затримку подальшого впровадження програми відновлення після Другої світової війни. Ця економічна нестабільність, у поєднанні із відсутністю громадської підтримки французького ведення війни, безповоротно послабила Четверту республіку. Зрештою, військова невдача Франції в Алжирі спровокувала військовий переворот, який поклав край Четвертій республіці та призвів до повернення генерала Шарля де Голля до влади на посаді президента П’ятої республіки. Поразка Франції означала кінець її колоніальної імперії, спонукала до серйозної реформи армії та створила розкол у суспільстві, який, можливо, досі не повністю вилікуваний.

Чим довша війна, тим більші шанси Голіафа

Окрім трьох військових конфліктів, описаних вище, дослідження асиметричних конфліктів з 1950-х років показує, що менш потужні держави виграли незначну більшість із них. Причини цього складні, включаючи використання асиметричних стратегій у таких конфліктах, чого Україна, прикметно, не дотримується, принаймні поки що. Однак критичним для перемоги слабшої держави є тривалість конфлікту — чим довше триває конфлікт, тим більші витрати у політичному, психологічному та матеріальному плані для сильнішої держави як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях. Водночас, велика тривалість військового конфлікту часто дозволяє слабшій стороні адаптуватися стратегічно і тактично, використовувати вразливості сильнішого гравця та зміщувати баланс сил на свою користь. А коли слабкі гравці перемагають сильніших або принаймні заважають сильнішим досягти перемоги, це може мати глибокі і тривалі наслідки в економічному, демографічному, політичному та суспільному плані.

Подвоєння військової допомоги

Найкращий шанс Заходу зміцнити Київ і значно послабити Росію із часом — це подвоїти військову допомогу Україні, навіть якщо Вашингтон відійде на другий план. Якщо припустити, що Сполучені Штати збережуть свою розвідувальну підтримку Україні, навіть скоротивши або припинивши військову, фінансову та гуманітарну допомогу, Європі потрібно значно розширити те, що вона надала на сьогодні.

За даними Кільського інституту, майже всі приблизно 133 мільярди доларів (114,6 мільярда євро), які Сполучені Штати надали Україні з кінця січня 2022 року до кінця червня 2025 року, надійшли у формі військової (56%) та фінансової (40%) допомоги. Військова підтримка, очевидно, має вирішальне значення для озброєння, захисту та підтримки українських військ на полі бою, і тут допомога США в середньому становила 22 мільярди доларів (19 мільярдів євро) щорічно. З огляду на те, що європейські країни на сьогоднішній день сукупно надали на двосторонній основі трохи більше 27 мільярдів доларів (23,5 мільярда євро) щорічно, їм потрібно фактично подвоїти поточний рівень військової допомоги, аби компенсувати американську допомогу і тим самим підтримувати українські збройні сили на рівні або трохи вище їх поточного темпу.

Схожа ситуація спостерігається і щодо фінансової допомоги, яка є життєво важливою для забезпечення можливості українського уряду оплачувати свої рахунки, включаючи зарплати військовослужбовцям та державним службовцям. На сьогодні Сполучені Штати надали майже 16 мільярдів доларів (13,6 мільярда євро) щорічно фінансової допомоги. Європейські країни надали на двосторонній основі лише 3,8 мільярда доларів (3,3 мільярда євро) щорічно фінансової допомоги, але разом – через Європейський Союз – вони надали 20,5 мільярда доларів (17,7 мільярда євро) щорічно. Подвоєння цієї сукупної суми європейської фінансової допомоги – з поточних 24,3 мільярда доларів (21 мільярд євро) до приблизно 48 мільярдів доларів (41,4 мільярда євро) щорічно – компенсувало б будь-яке скорочення допомоги США та ще більше зміцнило б фінансову ситуацію Києва.

Якщо припустити, що європейські країни збережуть попередній рівень щорічної військової та фінансової допомоги, як вони можуть отримати додаткові 51 мільярд доларів (44 мільярди євро) щорічно? Існує чотири очевидні відповіді. Перша передбачає використання російського суверенного боргу, що зберігається в Європі. Euroclear — бельгійський центральний депозитарій цінних паперів — зберігає приблизно 200 мільярдів доларів (172 мільярди євро) російських суверенних активів, тоді як Франція, як повідомляється, зберігає ще 22 мільярди доларів (19 мільярдів євро). Вилучення цих активів, схоже, виконає вимогу Європи щодо «подвоєння» протягом понад чотирьох років.

Другим варіантом було б розширення та продовження дії Фонду фінансової допомоги ЄС Україні понад його поточний ліміт у 54 мільярди доларів (50 мільярдів євро) до 2027 року. Третім варіантом було б скористатися новознайденою готовністю Німеччини позичати кошти, частково через її відносно низьке співвідношення боргу до ВВП — вона практично єдина серед великих європейських економік, яка має фіскальний «запас» для взяття на себе додаткового боргу. І нарешті, деякі провідні європейські країни, такі як Франція, Італія та Іспанія, які практично не стикаються із жодними територіальними загрозами безпеці, мають потенціал для значного розширення військової допомоги Україні у натуральній формі.

Звичайно, Київ також повинен зробити свій внесок, головним чином шляхом зміцнення людських ресурсів. Хоча втрати Росії вражають, Москва ще зберігає перевагу в людських ресурсах над Україною. Щоб пом’якшити це, Київ повинен ще більше знизити вік мобілізації до 23 років, а також розширити стимули для мобілізації тих, хто не зобов’язаний вступати до армії за законом. Зробити це буде політично складно для Києва, але розширена західна допомога сигналізуватиме про довгострокову відданість безпеці України та може значною мірою полегшити політичні виклики.

Запобігання перемозі Росії шляхом її зв’язування у трясовині, створеній Кремлем, ймовірно, виснажуватиме ресурси, перешкоджатиме здатності до горизонтальної ескалації в інших країнах Європи, послаблюватиме позиції Путіна всередині країни, розмиватиме ключового партнера Китаю (та Ірану) та підриватиме довгострокову здатність загрожувати інтересам Заходу.