Засуджені за найважчі злочини, такі як численні вбивства, сексуальне насильство, корупція та державна зрада, не можуть приєднатись до Збройних сил України

У виправній колонії № 4 немає легких шляхів. Це в’язниця середнього рівня безпеки, але товсті залізні ворота та вражаючі білі стіни, огороджені колючим дротом, надають їй «максимальнішого» відчуття. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Усередині перебувають Андрій Аскеров та Роман Чех: обидва засуджені наркоторговці. Вони успішно подали заявку на вступ до лав української армії, пройдуть місячне навчання та в обмін на звільнення воюватимуть, «доки не закінчиться війна».

«Я не можу уявити, як це — вбити людину, я бачив це лише у фільмах», — зізнається Андрій Аскеров, який уже 18 місяців відбуває шестирічний термін.

Вихід з в’язниці, очевидно, є мотивацією для 30-річного чоловіка. Але він також хоче повернутися у суспільство як громадянин, який зробив свій внесок.

З моменту ухвалення нового закону у 2024 році, уже понад 10 000 в’язнів, включаючи вбивць, вступили до лав української армії. Однак ті, хто був засуджений за найтяжчі злочини, такі як численні вбивства, сексуальне насильство, корупція та державна зрада, не можуть приєднатись до Збройних сил України.

«Кожен рано чи пізно опиниться на передовій. Я б довічно носив ярлик засудженого, а тепер буду військовослужбовцем», – каже в’язень Роман Чех зі спокійною зосередженістю.

Для 36-річного чоловіка вступ до лав ЗСУ – це не лише реабілітація, але й помста.

«Моїй сестрі зараз виповнився б 21 рік. Вона загинула, коли російська ракета влучила в її будинок у Харкові у 2023 році. Найбільше я хотів би помститися за неї», – пояснює Роман Чех.

За інформацією уряду, більшість ув’язнених, які записалися до лав військовослужбовців, добровольцями пішли до піхоти, де брали участь в інтенсивних боях.

Вони також будуть залучені до складу нових штурмових сил, про створення яких оголосив президент України Володимир Зеленський у вересні 2025 року.

Якщо ці засуджені хочуть відчути смак свободи, то їм доведеться воювати на одних з найнебезпечніших ділянок лінії фронту протягом невизначеного часу.

Не всі з них доживуть. За словами начальника виправної колонії № 4, половина із 1000 в’язнів, які зголосилися добровольцями, вже загинули.

«Ми знаємо, як воювати»

Кілька фермерських будівель на півдні України переобладнали у скромну військову базу, але для приблизно 30 поранених солдатів – це бажане полегшення.

Усі вони колишні в’язні, які повернулися із фронту. 37-річний Олексій воював у Великій Новосілці, коли отримав серйозне поранення ноги.

«Нас вдарили артилерією, мінометними снарядами та авіабомбами. Я не очікував, що так багато моїх товаришів загине», – наголосив він.

Олексій відбував 8-річний термін за контрабанду наркотиків, перш ніж зголоситися воювати добровольцем. Він розповів, чому, на його думку, в’язні кращі солдати, ніж мобілізовані цивільні.

«Тих, кого мобілізували до армії, треба відірвати від материних грудей! Ми вміємо воювати! Ми вміємо воювати дуже добре!», — вигукує він.

Цю думку підкреслює купа значків на липучках та паспортів, зірваних з рук та кишень загиблих російських солдатів, які солдати привезли із фронту.

«У мене значна кількість російських голів, і я допоміг сотням поранених товаришів», – повідомив інший засуджений Андрій Андрійчук.

Також на його тулубі є шрами від 47 осколків. Раніше він воював у прикордонному районі Росії під Курськом у складі українського наступу. До цього Андрій був грабіжником.

Після майже чотирьох років повномасштабного вторгнення Росії, звикаєш зустрічати військових, які виснажені від місяців або навіть років перебування на передовій, намагаючись стримувати російське просування.

Але не тут. Тут відчувається високий моральний дух, зумовлений глибоким почуттям патріотизму, і, ймовірно, полегшення від виходу із тюремних камер.

Вони визнають, що багато колишніх ув’язнених дезертирують після виходу із в’язниці, але більшість хоче зіграти свою роль.

«Я скоїв багато злих вчинків. За все доводиться платити. Я просто повернуся до роботи, яка мені добре вдається: воювати», – стверджує Андрійчук.

За визнанням солдатів, які наглядають за засудженими, цим чоловікам знадобиться «велика удача», щоб дожити до кінця війни.

Незручні порівняння

Росію критикували, коли вона спустошила власні в’язниці на початку війни. Щонайменше 200 000 тамтешніх в’язнів приєдналися до російської армії, виконуючи місії, які описуються як «м’ясорубки».

«Є величезна різниця: ув’язненим росіянам платять за просування на 100 метрів, а засудженими українцями рухають патріотичні почуття. Наша головна мета — ресоціалізувати, дати їм шанс. Це не має нічого спільного з експлуатацією вразливостей цих людей. Це можливість для них захищати нашу країну, ось і все», – наполягає Євген Пікалов, заступник міністра юстиції України.

Він вважає себе реформатором у своєму відомстві та хоче, аби Україна більше зосереджувалася на реабілітації, а не на покаранні, коли йдеться про злочинців.

Щодо моральності звільнення вбивць після частини терміну покарання, Пікалов наголосив, що це не помилування, а умовне звільнення.

«Звичайно, тут є емоційна складова, але для деяких сімей жертв, навіть без війни, вироків ніколи не буває достатньо», – наголошує Пікалов.