За мить, зафіксовану на камеру, український народ побачив не лише реальність нової стратегії Росії – її посилення нападів на цивільну інфраструктуру – але й яскраве відображення власної стійкості та непокори

Хоча тіло Олександра Волобуєва рухається, воно трохи нахилене від камери, начебто бореться зі смертоносним повітрям, яке досі вирує від падаючих уламків та диму. Генерал-майор Служби цивільного захисту України міцно тримається за дорогоцінний згорток у пальто, з якого стирчать два маленькі рожеві черевички. Це вражаюче зображення драматичного порятунку з дитячого садка у Харкові після руйнівного влучання російського дрона. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

48 дітей опинилися у пастці в укритті палаючої будівлі, і це був далеко не єдиний акт хоробрості того дня. Але мало які фотографії краще підсумовують зростаючий вплив повномасштабного вторгнення Росії на повсякденне життя, і зараз найвразливіші верстви населення України несуть на собі основний тягар, включаючи дітей.

«Нам зателефонували, що на дитячий садок було здійснено напад. І, звісно, ​​знаючи, що там будуть діти, ми вирушили у дорогу, схвильовані певною тривогою», – каже Волобуєв.

Він навряд чи очікував, що до кінця того дня, після того, як винесе ту маленьку дівчинку у безпечне місце, його оголосять національним героєм.

За мить, зафіксовану на камеру, український народ побачив не лише реальність нової стратегії Росії – її посилення нападів на цивільну інфраструктуру – але й яскраве відображення власної стійкості та непокори.

Неможливо зрозуміти, чому Академію Меду, що розташована у міцній двоповерховій цегляній будівлі у Холодногірському районі Харкова, поцілив безпілотник Shahed.

Тихий, загрозливий гул цієї зброї іранського виробництва, яка несе смертельну вантажопідйомність у 50 кг, тепер дуже добре знайомий не лише солдатам на передовій, але й українцям усюди.

«Немає жодного виправдання для нападу на дитячий садок, і його ніколи не може бути. Очевидно, що Росія стає дедалі зухвалішою», – заявив Президент України Володимир Зеленський невдовзі після удару.

Федір Ухненко також був з однією із аварійно-рятувальних бригад, які поспішали реагувати на удар.

Зазвичай, як прес-секретар Служби цивільної оборони, він не так тісно залучений до роботи на передовій.

Але цього разу, побачивши катастрофу, що розгорталася перед ним, він знав, що має діяти.

«Стався величезний вибух, і в їхніх очах був жах», – сказав він, побачивши дітей, що тулилися у підвалі будівлі.

На щастя, після попередження про повітряну тривогу, яке пролунало перед атакою, діти сховалися у шкільному укритті.

Але оскільки пожежа ще палала, дах був зруйнований, а будівля наповнилася димом і пилом, вони досі були у небезпеці.

Його колеги, а також представники громадськості, які прийшли на допомогу, один за одним виходили вперед, щоб підняти дитину.

Як і Олександр, його старший командир, Федір був сфотографований, коли ніс дитину у безпечне місце. У його випадку це був маленький хлопчик, крізь завали та дим.

«Я всю дорогу заспокоював його, що все гаразд, нема про що турбуватися. Коли ми вийшли з будівлі, там горіла машина. Наші хлопці її гасили. І, знаєте, я був здивований, що дитина не плакала. У його очах точно був страх. Я сказав йому: «Тримай мене як завгодно міцно. Я сам досить великий, і, як видно на фото, він міцно мене обійняв», – розповідає Федір.

Зрештою, він виконав дві ролі: рятувальну та свою основну роботу. Камера на шоломі його прес-секретаря працювала повсюди, зафіксувавши багато фотографій та відео зблизька, які згодом поширилися по всьому світу.

Дітей доставили до пункту екстреного прийому у безпечній зоні, за кілька сотень метрів від дитячого садка.

Усі вони були неушкоджені, але мало хто може сумніватися у небезпеці, яка їм загрожувала.

Одна доросла людина, яка працювала неподалік, загинула внаслідок удару, а дев’ять інших отримали поранення, одна з яких отримала серйозні опіки, а інша – травматичну ампутацію ноги.

Федір розповів, що всі рятувальники постійно усвідомлювали не лише ризики пожежі, падіння кладки та диму, але й можливість чергового удару.

Наступного дня після нападу на дитячий садок один із цих так званих «подвійних ударів» вбив пожежника та поранив п’ятьох його колег у селі недалеко від Харкова.

І Олександр, і Федір кажуть, що побачене у дитячому садку майже не змінило їхніх поглядів на ворога.

«З самого початку в мене було лише одне відчуття, що ми повинні пройти через усе це і перемогти», – запевняє Олександр.

Яке майбутнє він уявляє для 48 молодих життів, які допоміг врятувати?

«Звичайно, тільки хороше, щасливе життя. Але не лише наших дітей. Я хотів би, щоб усі діти жили у мирі», – підсумовує Олександр.