Німецький фонд Маршалла розробив рекомендації для зміцнення демократії в Україні

Повномасштабне вторгнення Росії з 2022 року змінило внутрішню ситуацію в Україні, змусивши державу балансувати управління у воєнний час із прагненням до довгострокових трансформаційних реформ. Незважаючи на централізацію влади за умов воєнного стану, український уряд продовжує зусилля щодо інтеграції в ЄС та інституційного зміцнення. Політична конкуренція звузилась, але не зникла: хоча опозиційні партії оскаржують аспекти управління, вони підтримують воєнні зусилля і траєкторію реформ. Громадянське суспільство та волонтерські групи взяли на себе безпрецедентну роль у нагляді, наданні послуг та підтримці національного морального духу, компенсуючи обмеження держави. Незалежні ЗМІ, хоча й працюють під тиском, залишаються критично важливими для забезпечення підзвітності уряду та протидії дезінформації. Про це йдеться у дослідженні Яни Бровдій, менеджерки з питань політики та адвокації у Форумі громадянського суспільства Східного партнерства та стипендіантки Німецького фонду Маршалла, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Довіра громадськості дедалі більше спирається на лідерів країни воєнного часу, що відображає зміну політичної легітимності. Навіть за умов серйозного економічного та гуманітарного тиску, зберігається відданість населення демократичним цінностям та європейському майбутньому. Інтеграція України у західні політичні, економічні та безпекові структури поглибилася після анексії Криму у 2014 році та прискорилася після повномасштабного вторгнення РФ. Міжнародна допомога залишається життєво важливою для підтримки її оборонної, економічної та реформаційної програми. 50-мільярдний фонд ЄС для України та прогрес у переговорах про вступ підкреслюють її незмінну відданість, проте розбіжності між державами-членами, зокрема загрози вето Угорщини та різні пріоритети, уповільнюють колективні дії. Тим часом політика США щодо України за президента Дональда Трампа стала транзакційною та непередбачуваною, що створює невизначеність з приводу довгострокової військової підтримки. Члени та партнери НАТО посилили координацію за допомогою таких механізмів, як Список пріоритетних вимог України, але відсутність єдиного західного лідерства ускладнює стратегічне планування.

У цьому дослідженні окреслено три сценарії демократичної стійкості України на середньострокову перспективу, залежно від того, як розвиватиметься війна, дипломатичні зусилля та внутрішньополітична динаміка. Найбільш ймовірним є те, що війна триватиме без припинення вогню, а воєнний стан, суспільна втома та політична невизначеність зрештою створять умови для формування уряду національної єдності. Другий найімовірніший сценарій – це припинення вогню, яке забезпечить тимчасове полегшення та простір для управління, а також відкриє шлях для посилення тиску заради проведення виборів навіть за умови незавершеної війни та впливу Росії на політичні процеси. Мирна угода з подальшими виборами є найменш імовірним сценарієм, який без повного внутрішнього схвалення та потужних міжнародних гарантій безпеки може дестабілізувати Україну.

Аби допомогти Україні зберегти свій суверенітет, демократичне управління та європейську інтеграцію, її міжнародні партнери повинні надавати постійну та надійну військову підтримку, а також конкретні гарантії безпеки. Вони повинні зміцнювати незалежні інституції, включаючи антикорупційні органи та судову систему, одночасно підтримуючи громадянське суспільство та незалежні ЗМІ для забезпечення підзвітності. Підтримка розвитку нових політичних акторів та використання зростаючого впливу ветеранів також може зміцнити демократичні норми та політичний плюралізм. Допомога також повинна сприяти згуртованості між урядом та суспільством для запобігання та зменшення поляризації, а також зовнішнього втручання Росії, забезпечуючи стійкість України під час війни та у поточній та післявоєнній відбудові.

Внутрішня ситуація

Внутрішньополітична траєкторія України до лютого 2022 року була визначена порядком денним реформ, що виник за підсумками Революції Гідності 2014 року. Послідовні уряди, реагуючи на суспільний попит на демократичне управління та євроатлантичну інтеграцію, проводили реформування судової системи, зміцнення державного управління, просування децентралізації для розширення можливостей місцевого самоврядування та боротьби із корупцією. Прогрес був нерівномірним, але реформи та дебати стосовно демократичного контролю, верховенства права та економічної модернізації домінували у політичному дискурсі. Це відбувалося паралельно із війною Росії на Донбасі та анексією Криму, що сформувало політичні та безпекові пріоритети.

Повномасштабне вторгнення РФ змістило акцент на оборону та виживання, проте порядок денний реформ, особливо заходи, пов’язані зі вступом до ЄС, не було призупинено. Україна боролася на військовому та інституційному фронтах, причому останній вважається важливим для зміцнення стійкості та забезпечення свого майбутнього в ЄС.

Незважаючи на виклики воєнного часу та обмеження свобод під час воєнного стану, українці залишаються відданими демократії та європейській інтеграції, двом ключовим стовпам національної ідентичності сьогодні. В опитуванні 2024 року, 93% респондентів заявили, що рішуче підтримують демократичні цінності, а в іншому соцопитуванні 2025 року, 68,9% респондентів заявили, що виступають за приєднання до ЄС.

Європейська комісія високо оцінила Україну за підтримку демократичного врядування, зміцнення законодавчих процедур та просування реформ, що підтримують прозоре та підзвітне ухвалення рішень. А Freedom House класифікує Україну як «частково вільну» та як країну із «перехідним або гібридним політичним режимом». У соцопитуванні, проведеному у липні 2025 року, 66% респондентів заявили, що Україна є демократичною державою.

Війна створила значний тиск на демократичні інституції. Парламентські та президентські вибори, які мали відбутися відповідно у жовтні 2023 року та навесні 2024 року, не могли бути проведені в умовах воєнного стану. Існує широкий суспільний консенсус стосовно того, що проведення виборів до закінчення війни є неконституційним та ризикованим. У липневому опитуванні 2025 року, 64% респондентів виступили проти проведення президентських виборів під час війни, 57% – проти проведення парламентських виборів, а 49% – проти проведення місцевих виборів.

Багато громадян, особливо солдати та біженці не зможуть голосувати. Росія також може скористатися виборами воєнного часу, аби дестабілізувати Україну шляхом кібератак або іншого втручання. Однак політичне життя не застигло. Партії взаємодіють зі своїми виборцями, деякі з них розширюють регіональні та місцеві мережі через такі ініціативи, як мобілізація ресурсів та підтримка збройних сил.

Опозиційні партії відкрито критикують президента України Володимира Зеленського, його партію «Слуга народу», а також Кабінет міністрів. Водночас більшість залишається єдиною у підтримці порядку денного Зеленського, коли йдеться про відстоювання військової, економічної та політичної підтримки України. У травневому опитуванні 2025 року, він був політиком, якому найбільше довіряють (74%), за ним йшли волонтер та громадський діяч Сергій Притула (50%) та мер Києва Віталій Кличко (43%).

Однак у липневому опитуванні 2025 року, до якого був включений Валерій Залужний, колишній головнокомандувач Збройних сил України та посол у Великій Британії, він отримав вищий бал, ніж Зеленський (81% проти 65%). В обох опитуваннях довоєнні важковаговики, колишній президент Петро Порошенко та колишня прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, значно відставали з високим рівнем недовіри.

Післявоєнний баланс політичних сил, ймовірно, включатиме чинних керівників та визнаних опозиційних політичних діячів, що протистоятимуть особам, публічний статус та легітимність яких були сформовані в умовах воєнного часу.

Традиційний «олігархічний» політичний вплив значно зменшився через закони про деолігархізацію воєнного часу, обмеження ЗМІ на телеканали, що належать олігархам, та арешт таких постатей, як Ігор Коломойський. Хоча їхні економічні активи ще мають значення, олігархи більше не формують політичний порядок денний відкрито так, як колись.

Приклад Залужного, який постійно користується високим рівнем схвалення та відкрито не переслідує політичних амбіцій, свідчить про те, що старші командири можуть стати впливовими політичними діячами після закінчення їхньої військової служби та відновлення нормальної політичної конкуренції. Заява президента Володимира Зеленського у вересні 2025 року про те, що він не буде переобраний після війни, але має намір наполягати на проведенні виборів під час потенційного припинення вогню, ще більше підкреслює ймовірність значної політичної перебудови після того, як воєнні дії вщухнуть.

Війна порушила баланс між гілками влади. Зеленський мав значну владу та парламентську більшість і раніше, а з 2022 року його влада стала більш сконцентрованою. Це дозволило йому ефективніше мобілізувати міжнародну військову, економічну та дипломатичну підтримку.

Проте більшість українців кажуть, що Офіс Президента (ОП) має надмірний вплив на державні інституції, зокрема парламент та уряд. В опитуванні, проведеному у серпні 2024 року, 59% респондентів погодились із цим твердженням (порівняно з 52% у 2023 році), а 55% респондентів помітили надмірний вплив ОП і на судові, правоохоронні та антикорупційні органи.

Дві важливі політичні події липня 2025 року показали масштаби президентської влади, але також і її обмеження. Деталі нового уряду, оголошені Зеленським, стали несподіванкою навіть для деяких членів його партії, але вони погодилися. Перестановка також дозволила Офісу Президента відсторонити від роботи чиновників, присутність яких в уряді псувала імідж Зеленського.

Потім парламент ухвалив закон, який передає два основні антикорупційні органи — Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру — під юрисдикцію генерального прокурора. Це викликало найбільші публічні протести з 2022 року та стурбованість з боку ЄС. Громадянське суспільство та посадовці ЄС розглядали цей закон як такий, що підриває незалежність антикорупційних органів та загрожує вступу України до ЄС. У відповідь Зеленський вніс, а парламент швидко ухвалив, переглянутий законопроект про відновлення їхньої незалежності. Цей епізод продемонстрував вирішальну роль, яку громадянське суспільство та міжнародні актори продовжують відігравати, і що контроль над владою залишається відчутним.

Тим не менш, це також підкреслило занепокоєння тим, що влада підриває антикорупційну систему. Прикладом цього стало початкове небажання призначати Олександра Цивінського головою Бюро економічної безпеки, незважаючи на його обрання за результатами відкритого конкурсу. Хоча чиновники посилалися на проблеми національної безпеки, вказуючи на російське громадянство та місце проживання його батька, Цивінського було зрештою призначено після постійного тиску, оскільки громадянське суспільство та бізнес-групи критикували позицію влади як непрозору та політично впливову. У липні 2025 року понад 50 організацій громадянського суспільства також засудили як безпідставні кримінальні звинувачення та рейди проти відомого антикорупційного активіста Віталія Шабуніна. Його захисники стверджують, що це частина кампанії тиску на критиків уряду.

Протягом останнього десятиліття громадянське суспільство стало потужним рушієм демократичних та орієнтованих на ЄС реформ в Україні. Російське вторгнення 2022 року викликало найсильнішу хвилю громадянської мобілізації, коли багато волонтерів взяли на себе нові ролі. Україна загалом має сприятливе середовище для громадянського суспільства. Однак цей сектор стикається із проблемами, включаючи нестачу персоналу, оскільки багато активістів вступили до збройних сил, виснаження від тривалої роботи у надзвичайних ситуаціях та кризових ситуаціях, фізичні загрози волонтерам, які працюють поблизу лінії фронту, та зменшення зовнішньої підтримки, зокрема з боку Сполучених Штатів. Незважаючи на цей тиск, громадянське суспільство залишається високомобілізованим та відданим справі забезпечення того, аби Україна залишалася на своєму демократичному шляху до ЄС.

Незалежні ЗМІ залишаються життєво важливим стовпом демократичної екосистеми, необхідним для забезпечення відповідальності влади та прозорості. Незважаючи на серйозні виклики, такі як припинення фінансування США, обмежений доступ до офіційної інформації в умовах воєнного стану та фізичні ризики для журналістів у прифронтових районах, незалежні ЗМІ повідомляють про резонансні події, які ігноруються у телемарафоні «Єдині новини». Дезінформаційні кампанії Росії продовжують поширюватися, особливо на таких платформах, як Telegram і TikTok. Українці чинять певний опір цьому, але методи Москви покращилися, і її витончені кампанії у соціальних мережах поляризують суспільство — часто люди не усвідомлюють, що вони є мішенями. Пропаганда маніпулює розбіжностями, наприклад, між військовими і ухилянтами, або між громадянами та «корумпованими політиками». Велика кількість незалежних ЗМІ, які могли б протидіяти дезінформації, втратили фінансування з боку США. У цьому середовищі незалежна журналістика є важливішою, ніж будь-коли, для забезпечення достовірної інформації в умовах зростаючого фінансового та політичного тиску, а також дедалі ворожішого інформаційного ландшафту.

Війна спричинила вражаючі економічні та інфраструктурні втрати в Україні, а потреби у відновленні оцінюються станом на кінець 2024 року у 524 мільярди доларів протягом наступного десятиліття. Економіка скоротилася на 28,8% у 2022 році, відновилася зі зростанням на 5,3% у 2023 році та 3,5% у 2024 році, і, за прогнозами, зросте на 2% за підсумками 2025 року. Незважаючи на безпрецедентні виклики, Україна зберегла усі державні послуги та стабільну ділову активність. У першому кварталі 2025 року підприємства продемонстрували оптимізм щодо економіки та власного зростання.

Однак більшість українців негативно оцінюють економічну ситуацію. Економіка стикається із викликами: уповільненням зростання та значною залежністю від невизначеної іноземної допомоги, значними пошкодженнями інфраструктури, пов’язаними із війною, та постійною інфляцією. Дефіцит робочої сили, спричинений мобілізацією, переміщенням та еміграцією, знижує продуктивність праці. Основною проблемою є вирішення житлових проблем, з якими стикаються понад 3,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб, і труднощів, з якими стикаються ветерани під час реінтеграції у цивільне життя.

Українці продемонстрували надзвичайну стійкість і знайшли способи адаптуватися до війни, переміщення та економічної напруги. Однак, якщо умови погіршаться ще більше, постійні економічні труднощі та невизначеність стосовно майбутнього можуть серйозно підірвати довіру до державних установ та збільшити ризик соціальних заворушень та невдоволення, якщо їх не буде ретельно вирішено.

Міжнародний контекст

З 2014 по 2022 рік, після анексії Криму та війни на Донбасі, Україна дедалі більше приєднувалася до західних країн та інституцій, поглиблюючи політичну, економічну та військову співпрацю з ЄС, НАТО та Сполученими Штатами. У цей період відбувалася поступова, але значна інтеграція в європейські безпекові структури, хоча повноцінне членство залишалося недосяжним. Повномасштабне вторгнення РФ у 2022 році — найсерйозніша криза безпеки в Європі з часів Другої світової війни — поставило Україну на перше місце в міжнародному порядку денному безпеки. У відповідь ЄС, Сполучені Штати та інші країни G7 мобілізували безпрецедентну військову та фінансову підтримку, а також запровадили жорсткі санкції проти Росії. Ці події різко підвищили місце України в західній архітектурі безпеки, включаючи її відносини з НАТО.

Війна залишається виснажливим конфліктом високої інтенсивності без вирішальних проривів для жодної зі сторін. В останні місяці Росія посилила атаки безпілотників та ракет на українські міста, проводячи водночас повільний, але наполегливий наступ вздовж східного фронту. Вона продовжує захищати ключові позиції, здійснює локальні контратаки та продовжує руйнувати виробничі, логістичні та енергетичні мережі в Росії. Водночас армія стикається із нестачею особового складу та залишається сильно залежною від підтримки Заходу, яка, особливо після обрання Дональда Трампа у Сполучених Штатах, стала невизначеною та політично обумовленою.

Після повномасштабного вторгнення РФ, Україна подала заявку на отримання статусу кандидата до ЄС, який їй було надано у червні 2022 року. Підтримка євроінтеграції є сильною у принципі, але іноді фрагментарною на практиці. Станом на кінець вересня 2025 року, Європейська комісія завершила процес перевірки усіх шести кластерів розділів переговорів, що є важливим кроком до членства України в ЄС. У 2024 році ЄС створив Механізм підтримки України, фінансовий інструмент, що надає до 50 мільярдів євро грантів та позик до 2027 року для підтримки реконструкції, макрофінансової стабільності та реформ.

Однак деякі держави-члени ЄС перешкоджають прогресу у відносинах. Угорщина продовжує блокувати початок офіційних переговорів про вступ, України, а прем’єр-міністр цієї країни Віктор Орбан порушив питання про можливість накладення вето на членство України. ЄС вивчає шляхи просування інтеграції України, незважаючи на це, але поки що не знайдено жодного рішення для обходу «вето Орбана». Угорщина також неодноразово намагалася блокувати санкції ЄС проти Росії та обмежити військову допомогу Україні. Інші держави-члени ЄС, такі як Словаччина за часів прем’єр-міністра Роберта Фіцо, висловили застереження щодо гарантій безпеки або темпів інтеграції України. Бельгія, незважаючи на загальну підтримку України, чинить опір пропозиціям розморозити російські активи, що зберігаються у брюссельській фінансовій установі Euroclear. Таким чином, різні політичні міркування в ЄС можуть уповільнити колективні дії, створюючи розрив між формальними зобов’язаннями перед Україною та їх виконанням.

Міжнародний контекст останніми місяцями формувався двома пов’язаними факторами. По-перше, непослідовні зусилля адміністрації Трампа щодо посередництва у досягненні припинення вогню та миру, які поєднувалися із частою критикою Зеленського та уповільненням або зупинкою потоку зброї, яка вже була обіцяна та профінансована за попередньої адміністрації. Водночас відбулися деякі позитивні кроки на військовому фронті, такі як схвалення Вашингтоном у вересні 2025 року перших поставок зброї до України, що фінансуються союзниками НАТО в рамках Списку пріоритетних вимог для України (PURL).

По-друге, ЄС та інші західні партнери прагнули зміцнити позиції та військові можливості України перед будь-якими потенційними переговорами, але слова та дії Трампа ускладнили, а часом і підірвали ці зусилля. Відносини України зі Сполученими Штатами значно змінилися за останнє десятиліття. За часів президентів Барака Обами та Джо Байдена Вашингтон зосередився на військовій, економічній та демократичній допомозі Україні, аби протистояти агресії Росії та зміцнювати демократичні реформи. Протягом свого першого терміну Трамп безпосередньо пов’язував військову допомогу Україні зі своїми різними стратегічними та політичними цілями, прикладом чого є призупинення на 2019–2020 роки майже 400 мільйонів доларів допомоги у сфері безпеки. Другий термін Трампа досі демонструє подібний транзакційний підхід, що наголошує на стратегічних перевагах, прикладом чого є угода, яка надає Сполученим Штатам переважний доступ до критично важливих ресурсів, таких як літій і титан, а також створює спільний інвестиційний фонд для реконструкції України. Трамп також позиціонує себе як миротворця. Його саміт з президентом РФ Володимиром Путіним у серпні 2025 року не дав конкретних результатів, але явно приніс користь останньому. Путін використав свою першу поїздку до Сполучених Штатів з 2015 року, аби продемонструвати легітимність та вийти із часткової ізоляції, тоді як Трамп перейшов від наполягання на припиненні вогню до підтримки «мирної угоди» — проросійської позиції.

Станом на червень 2025 року, країни НАТО виділили Україні 35 мільярдів євро порівняно із понад 50 мільярдами євро за весь 2024 рік. PURL — це нова ініціатива НАТО, в рамках якої партнери країни можуть зробити фінансовий внесок у гуртові закупівлі зброї та необхідного обладнання у Сполучених Штатів. Мета полягає у тому, аби забезпечити ефективне отримання Україною критично важливих можливостей, розподіляючи при цьому відповідальність за її озброєння більш рівномірно між членами НАТО. Канада, Данія, Німеччина, Нідерланди, Норвегія та Швеція пообіцяли надати 2 мільярди доларів у рамках чотирьох окремих пакетів PURL.

Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва та Словенія завершують формування своїх внесків. В останні місяці «коаліція рішучих» – близько 30 країн, включаючи більшість європейських країн, Австралію, Канаду та Японію, але не Сполучені Штати – також зосередилася на координації та розширенні військової підтримки України, тоді як дебати щодо потенційного розгортання багатонаціональних сил, за умови припинення вогню, тривають. Але це питання залишається незавершеним. Коаліція наголошує на суверенітеті, територіальній цілісності та свободі співпраці з іншими країнами. Вона також вивчає можливість використання заморожених російських активів для підтримки оборони та реконструкції України. ЄС наразі підготував понад 80 000 українських солдатів, а держави-члени висловили підтримку розширенню військової навчальної місії для діяльності всередині України в рамках гарантій безпеки у разі припинення вогню.

Що чекає попереду?

У середньостроковій перспективі майбутнє України може складатиметься за одним із трьох сценаріїв, залежно від того, як розвиватимуться війна, дипломатичні зусилля та внутрішньополітична динаміка. У першому сценарії, припинення вогню не досягається, а спостерігається суспільна втома та політична невизначеність, які зрештою створюють умови для формування уряду національної єдності. У другому сценарії припинення вогню забезпечує тимчасове полегшення і простір для управління, а також посилює тиск стосовно виборів. У третьому сценарії укладається мирна угода, яка не буде загальноприйнятою в Україні, після чого розпочнеться підготовка до виборів, що може викликати політичну дестабілізацію.

Відсутність припинення вогню та формування уряду національної єдності

У цьому сценарії припинення вогню відсутнє, і Росія продовжує досягати своїх політичних та військових цілей в Україні. Через відсторонення Сполучених Штатів та їхню нездатність забезпечити припинення вогню , а також відсутність у європейських країн можливостей та політичної волі для надання всебічної військової підтримки та гарантій безпеки, Україна залишається під загрозою постійних нападів з боку РФ. Воєнний стан триває, вибори відкладаються, а населення перебуває під зростаючим тиском. Суспільство продовжує підтримувати військових, але втома і тривога зростають. Спостерігаються ознаки послаблення рішучості громадськості переносити тривалі труднощі і підтримувати військову мобілізацію. Підтримка Зеленського та партії «Слуга народу» зменшується. Громадянське суспільство продовжує вимагати відповідальності від політичного керівництва, особливо щодо корупції та ефективного розподілу обмежених ресурсів для забезпечення належної підтримки військових операцій. Цей тиск створює стимули для компромісу між основними партіями, а ідея уряду національної єдності стає центральною у політичних дебатах.

Наприкінці 2026 року чотири партії — «Слуга народу», «Європейська солідарність», «Голос» та «Батьківщина» — погоджуються створити одну коаліцію після переговорів під керівництвом Зеленського та підтримки громадянського суспільства процесом створення коаліції. Їх плани полягають у стабілізації політичного ландшафту, демонстрації політичної єдності в той час, коли національна оборона стає дедалі складнішою і є прагнення продемонструвати міжнародним партнерам, що Київ здатний забезпечити інклюзивне управління навіть за погіршення воєнних умов. Цей розвиток подій зустрічає позитивну реакцію міжнародних партнерів України та громадськості.

На момент написання статті створення уряду національної єдності виглядає малоймовірним. Українські ЗМІ дедалі частіше висвітлюють зростання політичної конкуренції із різними учасниками, які готуються до майбутніх виборів і це свідчить про те, що більшість існуючих партій наразі надають пріоритет політичному позиціонуванню, а не формуванню коаліцій. Однак, якщо війна триватиме, а отже, і воєнний стан, це зробить вибори неможливими, політичний та соціальний тиск у цьому напрямку може посилюватися. Навіть якщо уряд національної єдності не був сформований на початку повномасштабної війни, це не означає, що таке не може статися, якщо ситуація погіршиться. Існують прецеденти, коли держави в екзистенційній кризі звертаються до уряду як до механізму виживання, а також коли сторони стикаються зі сильними стимулами демонструвати патріотизм і відповідальність, а не здаватися розділеними у критичні моменти історії. З огляду на дуже невизначені перспективи припинення вогню у найближчі місяці, до кінця 2026 року посилення суспільних очікувань щодо прозорості та усвідомлення політичними елітами екзистенційних ставок війни, активної підтримки громадянським суспільством та зростання витрат на війну можуть створити умови для формування уряду національної єдності. Міжнародні партнери України також можуть дедалі більше вимагати інклюзивних та підзвітних структур управління для забезпечення ефективного управління ресурсами та сталої легітимності у контексті їхньої постійної військової та реконструкційної підтримки. Вони, ймовірно, розглядатимуть уряд національної єдності як ознаку політичної зрілості.

Припинення вогню та зростаючий тиск на вибори

За цього сценарію бойові дії значно сповільнюються, а лінія фронту стабілізується у вигляді замороженого конфлікту. Зіткнувшись із постійним тиском США та погіршенням економіки, Росія погоджується на припинення вогню, сподіваючись, що зможе досягати своїх політичних і територіальних цілей, використовуючи розбіжності в Україні. Мирна угода залишається недосяжною, і воєнний стан зберігається, хоча влада розглядає можливість послаблення обмежень у деяких регіонах. Страждання цивільного населення зменшуються, війська відпочивають, критична інфраструктура стабілізується, і влада має простір для перепочинку, аби зосередитися на управлінні. Київ використовує цей відносний спокій для прискорення реформ та європейської інтеграції. Однак більшість українців розглядають затишшя як можливість для Росії перегрупуватися та підготуватися до майбутнього наступу. Заклики до проведення національних виборів зростають, причому внутрішні та міжнародні актори називають це випробуванням демократичної легітимності. Опозиційні діячі підсилюють ці заклики, критикуючи водночас методи уряду щодо управління війною, економічні труднощі та збереження корупції. Розгортаються політичні дебати стосовно терміну проведення виборів: одні стверджують, що їх проведення раніше сигналізуватиме про силу демократії, тоді як інші застерігають від ризиків кампанії у невизначених умовах безпеки. Регіональні лідери, особливо з районів, менш постраждалих від війни, виступають за проведення виборів для відновлення повної демократичної підзвітності. Громадські організації посилюють свої вимоги щодо прозорості, підкреслюючи необхідність забезпечення достовірності та інклюзивності виборчих процедур.

Громадська думка розділена: багато людей підтримують вибори як демонстрацію стійкості демократії, але значна кількість людей побоюються проводити їх в умовах воєнного стану та постійної невизначеності. Росія посилює своє втручання в українську політику, активуючи сплячих або напівактивних посередників та використовуючи дебати щодо виборів, аби підірвати довіру до уряду. Вона ще більше посилює наративи, які наголошують на корупції та економічній стагнації України, і використовує таких фігур, як дискредитований колишній президент Віктор Янукович, аби сіяти плутанину та поляризацію.

На момент написання статті припинення вогню у найближчі місяці є дуже невизначеним. Якщо його буде досягнуто, Зеленський готовий провести вибори. Взаємодія між громадською думкою, активізмом опозиції, захистом інтересів громадянського суспільства та втручанням Росії формуватиме політичний клімат та стратегічний вибір уряду. Мета Москви полягає не у створенні життєздатного проросійського політичного блоку, що малоймовірно, а у підриві довіри до інституцій, певних політичних гравців, управління країною, а також погіршенні міжнародних відносин Києва. Партнери України, зокрема ЄС, ймовірно, підійдуть до ситуації обережно, уникаючи відкритого тиску щодо проведення виборів. Водночас вони непомітно заохочуватимуть Зеленського та уряд сформулювати достовірну виборчу дорожню карту, яка сигналізуватиме внутрішній та міжнародній аудиторії про продовження демократичних процесів.

Неуніверсально визнана мирна угода, а потім вибори

У цьому сценарії за сприяння Сполучених Штатів досягається офіційна мирна угода. Міжнародні партнери України зобов’язуються продовжувати підтримку у сфері безпеки, економіки та дипломатії. ЄС обіцяє зробити все можливе для пришвидшення європейської інтеграції України політично та економічно, але НАТО утримується від зобов’язань щодо перспектив її членства. Воєнний стан скасовується невдовзі після оголошення угоди. Влада розпочинає підготовку до проведення перенесених парламентських та президентських виборів, заохочуючи ключових партнерів організувати впорядкований демократичний процес у розумні терміни. Реакція громадськості на угоду неоднозначна. Дехто обережно вітає її, але залишається пильним, аби побачити, наскільки надійними будуть гарантії суверенітету та безпеки міжнародних партнерів. Інші розглядають угоду як таку, що поступається занадто великою територією, послаблює безпеку та ставить під загрозу суверенітет. Це загрожує дестабілізацією політичної ситуації та посиленням поляризації, а отже, подальшим руйнуванням довіри не лише до уряду, а й до державних інституцій.

Зеленський повторює, що не хоче ще одного президентського терміну, і його політичний вплив починає зменшуватися, як і вплив «Слуги народу». Це створює політичний простір для колишніх військових лідерів, таких як Залужний, лідерів волонтерських рухів або інших нових акторів, які обіцяють сильне управління та безпеку. Президентські вибори перетворюються на змагання із високими ставками між політичними діячами воєнного часу, колишніми військовими лідерами та видатними діячами волонтерських або громадських рухів. Парламентські вибори, ймовірно, призведуть до різкої перестановки влади, коли партія «Слуга народу» зазнає великих втрат, а опозиційні партії, нові рухи, очолювані ветеранами чи волонтерами, і навіть деякі сплячі проросійські актори, які відкрито не висловлюють своєї підтримки Москви, матимуть більш обнадійливі перспективи. Росія посилює своє втручання через скоординовані дезінформаційні кампанії у соціальних мережах, цілеспрямований злом партійних комунікацій, витік конфіденційних документів та посилення суперечливих наративів про територіальні поступки чи корупцію. Проросійські актори виступають провідниками та підсилювачами цих зусиль. Мета полягає у тому, аби знизити довіру до виборчого процесу, вплинути на виборців, які ще не визначилися, та загострити поляризацію.

Досягнення такої мирної угоди, яка б задовольнила потреби України у галузі безпеки та була прийнятною для громадськості, є надзвичайно складним завданням, враховуючи постійну агресію Росії та її імперське бачення, яке заперечує суверенітет і національну ідентичність України, а також неодноразові порушення попередніх домовленостей. Москва використовує тривалі переговори як тактику зволікання, тоді як Київ та її партнери стикаються зі значними труднощами у формуванні угоди, яка включає сильні та юридично придатні гарантії безпеки. Якщо буде досягнуто мирної угоди, яку керівництво України вважає прийнятною, багато залежатиме від того, наскільки критично населення оцінюватиме її точні умови, особливо щодо територіальних поступок та гарантій безпеки від партнерів, незалежно від їхньої втоми від чотирьох років повномасштабної війни та понад 10 років з моменту першої агресії Росії у Криму та на Донбасі. Українці ретельно зважать прагнення до стабільності зі своєю рішучістю захищати територіальну цілісність, вимагати справедливості та репарацій від Росії, і тиснути на уряд щодо тривалих реформ та повної прозорості. Чим більша частка суспільства, яка незадоволена можливою мирною угодою, тим бурхливішою буде політика напередодні наступних виборів.

Яка допомога потрібна Україні?

Головним пріоритетом для України є захист суверенітету та досягнення міцного та справедливого миру. Без надійної безпеки неможливо досягти прогресу у демократичному управлінні, проведенні достовірних виборів та післявоєнної реконструкції. Для цього Києву потрібна постійна, надійна військова підтримка, включаючи передові оборонні та наступальні можливості, а також конкретні міжнародні гарантії безпеки, аби зупинити поточну а також стримати майбутню російську агресію. Здатність захищати свою територію та підтримувати повну територіальну цілісність є важливою основою для довгострокової інституційної стабільності, стійкості демократичних інституцій та постійної інтеграції України в євроатлантичні структури. Водночас демократичні інституції повинні залишатися надійними, незалежними та підзвітними. ЄС та його держави-члени, Сполучені Штати та інші міжнародні партнери повинні продовжувати надавати підтримку, чітко даючи зрозуміти, що критика влади під час війни є не тільки прийнятною, але й необхідною, коли вона ризикує підірвати прогрес, досягнутий країною. Громадськість очікує, що антикорупційні органи та судова система залишатимуться вільними від політичного втручання, а уряд нестиме відповідальність за рішення, які загрожують прозорості, підзвітності або інтеграції з ЄС. Нинішнє керівництво України не повинно розглядатися як недоторканне. Таким чином, конструктивний тиск з боку партнерів є важливим для запобігання відступу, зміцнення верховенства права та демонстрації українцям того, що демократичні норми не підлягають обговоренню навіть в умовах воєнного часу.

Аби допомогти Україні зорієнтуватися на майбутнє, коли політична сцена стане жвавішою, незалежно від того, яким шляхом підуть зусилля щодо припинення війни, ЄС та його держави-члени, Сполучені Штати та інші міжнародні партнери повинні:

• Розширити підтримку громадянського суспільства та незалежних ЗМІ. Україні потрібні сильні та стійкі організації громадянського суспільства та незалежні ЗМІ, особливо на місцевому та регіональному рівнях, для підтримки її демократичної трансформації. Вони не лише були у центрі прогресу, просуваючи реформи, прозорість, контроль та залучення громадян, а також протидіючи російській дезінформації; вони також були критично важливою частиною оборонних зусиль України. Громадські організації та незалежні ЗМІ потребують довгострокового фінансування, яке гарантує їхню можливість діяти послідовно та незалежно, навіть під тиском війни. На додаток до існуючої допомоги на підтримку громадянського суспільства, ЄС та його держави-члени повинні «всиновити» успішні проекти та організації, які раніше підтримувалися Сполученими Штатами, інтегруючи їх у структури, такі як Міжнародний фонд допомоги Україні. Такий підхід зміцнить громадянське суспільство, зробить підтримку ЄС послідовнішою та безпосередньо пов’яже допомогу громадянського суспільства із реформами та європейською інтеграцією України.

• Розвиток кращої політичної культури за допомогою нових політичних сил. Зміцнення політичного ландшафту України вимагає заохочення нових політичних суб’єктів з демократичною орієнтацією. Зосереджуючись на розвитку низових рухів, які є інклюзивними, партисипативними та відданими демократичним цінностям, Україна може сприяти розвитку політичної культури, яка підтримує плюралізм, зміцнює інституції та просуває європейську інтеграцію. Підтримка повинна бути спрямована на допомогу цим новим суб’єктам у побудові ефективного внутрішнього управління, розробці послідовної політики, залученні виборців, організації кампаній та створенні коаліцій, що дозволить їм контактувати із громадянами змістовним та відповідальним чином. Крім того, ініціативи, що навчають та мотивують виборців, особливо тих, хто вперше обирається, допоможуть відродити демократичну участь та посилити легітимність післявоєнних виборів.

• Використання впливу ветеранів для стійкої демократії. Центральним питанням буде політичне пробудження ветеранів, внесок яких у воєнний час приніс їм глибоку суспільну легітимність. Оскільки різні формальні та неформальні групи ветеранів починають формувати громадянський та політичний ландшафт, важливо буде створити умови, в яких справжнє демократичне лідерство може вкоренитися всередині них. Це означає виявлення та заохочення тих діячів, які демонструють чесність, компетентність та відданість демократичним цінностям, водночас забезпечуючи, аби нові ветеранські рухи не були захоплені або маніпульовані олігархічними чи іншими вкоріненими інтересами. В іншому випадку, якщо ці актори не отримають підтримки або будуть кооптовані, вони можуть спрямувати популістську або ексклюзивну політику. Добре розроблені програми підтримки можуть допомогти спрямувати енергію, громадський вплив та досвід воєнного часу ветеранів на зміцнення демократичного управління. Багато існуючих програм реабілітації забезпечують основу для цього та можуть включати такі громадянські та управлінські компоненти.

• Зміцнення єдності в суспільстві та управлінні. Україні потрібна міцна єдність у всіх секторах суспільства, на кожному рівні управління, аби забезпечити своє виживання під час війни та стабільне демократичне майбутнє. Поляризація між різними сегментами суспільства та політичними групами, наприклад, на основі військової служби, політичної приналежності, географічної близькості до лінії фронту, соціальних обставин або переміщення, є потенційною загрозою, яку Росія завжди прагнутиме використовувати для послаблення України. Міжнародні партнери можуть відігравати вирішальну роль у зміцненні єдності, підтримуючи інклюзивні механізми управління, сприяючи діалогу між групами та підтримуючи ініціативи, що сприяють залученню громадян, діалогу та співпраці. Допомога повинна бути зосереджена на посиленні координації між національними та місцевими органами влади, громадянським суспільством та новими політичними рухами для забезпечення спільної відповідальності.