Серед загиблих – понад 400 таджиків, майже 300 казахів, понад 100 узбеків та десятки туркменів і киргизів, які воювали на боці російської армії

Сундет Пернебек переїхав до Росії у 2024 році, аби влаштуватися на нову прибуткову роботу, яка дозволила б йому оплатити весілля. Але у травні 2025 року, 26-річний уродженець Казахстану з’явився у списку іноземців, які загинули в Україні, воюючи на боці РФ. Про це розповідає Foreign Ukraine з посиланням на Радіо Свобода.

«Протягом приблизно 5-6 місяців після того, як мій син поїхав до Росії, він регулярно телефонував матері. Під час нашої останньої телефонної розмови він сказав: «Я їду працювати у лісисту місцевість на 10 днів, і там поганий зв’язок, тому не хвилюйтеся [якщо я не телефонуватиму]. Після цього, ми більше ніколи від нього нічого не чули», – розповів батько Пернебека, Бауиржан.

Він звернувся до посольства Казахстану у Москві, аби вони допомогли знайти їхнього сина, але не отримав жодної відповіді. Родина влаштувала символічний похорон для Пернебека, але його батько не припинить пошуки сина.

Вважається, що Пернебек є одним із сотень вихідців із країн Центральної Азії, які були вбиті або зникли безвісти з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, згідно з проектом «Я хочу жити», який регулярно оновлює свій список. Серед них – понад 400 таджиків, майже 300 казахів, понад 100 узбеків та десятки туркменів і киргизів.

Вважається, що тисячі чоловіків із Центральної Азії приєдналися до російських військ в Україні. Деяких заманили пропозиції вигідної роботи. Інших, переважно засуджених та ув’язнених, змусили вступити до лав російської армії.

Точна кількість вихідців із країн Центральної Азії, які воювали в Україні, невідома. За інформацією проекту «Я хочу жити», йдеться про щонайменше 3000 чоловіків. Але реальна цифра, ймовірно, набагато вища.

«Список неповний. Реальна кількість загиблих або зниклих безвісти громадян Казахстану, ймовірно, у кілька разів вища. Щомісяця ми отримуємо понад 50 запитів від сімей, які шукають своїх родичів лише з Казахстану», – прогнозує Віталій Матвієнко, речник проєкту «Я хочу жити».

Експерти стверджують, що бідність та відсутність можливостей працевлаштування в Центральній Азії, а також успіх російської пропаганди є основними факторами, що спонукають центральноазіатців їхати на війну в Україні.

«Деякі люди перебувають під впливом російської пропаганди. Вони дивляться російське телебачення і вірять, що борються за благородну справу. Інших просто обманюють обіцянками високої оплати праці або російського громадянства», – пояснив казахстанський військовий аналітик Ермек Сейтбатталов.

За його словами, поширене безробіття та низька заробітна плата в регіоні Центральної Азії полегшили російським вербувальникам пошук людей, які відчайдушно прагнуть забезпечити свої сім’ї.

«Ви відкриваєте будь-який сайт і бачите оголошення про роботу в [Росії, наприклад, у] Сибіру, ​​Іркутську чи на Далекому Сході – високі зарплати, легка робота. За деякими з цих пропозицій стоять [військові] вербувальники, які відправляють людей у ​​зону бойових дій», – додав Сейтбатталов.

Акбар Курбонов, 23-річний трудовий мігрант з Узбекистану погодився на вигідну пропозицію роботи водієм у російській провінції Ростов-на-Дону, що межує з Україною.

Він пізніше зрозумів, що трудовий контракт насправді був угодою про вступ до російської армії, і він опинився у Луганській області, яка значною мірою контролюється російськими збройними силами.