Біженці можуть виступати потужними каталізаторами передачі знань, повертаючи навички, контакти та інновації до своїх країн і часто відіграють ключову роль в економічному розвитку батьківщини

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році спричинило найбільшу кризу біженців у Європі з часів Другої світової війни, внаслідок якої майже 6 мільйонів українців роз’їхались по цілому світу. Майже чотири роки потому, багато українських біженців мали час вивчити нові мови та інтегруватися у приймаючі громади. У підсумку, наміри повернутися різко знизилися. У Великій Британії 68% українських біженців хотіли б залишитися, навіть якщо повернення до України стане безпечним. Цей сценарій ставить перед Україною подвійний виклик: підтримка тих, хто вирішив повернутися, шляхом використання їхніх нових навичок та знань, а також пошук шляхів повернення біженців, які залишаються за кордоном. Про це йдеться у дослідженні британської наукової організації Economics Observatory, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Міграція як рушійна сила знань

Дедалі більша кількість досліджень показує, що вимушені мігранти можуть виступати потужними каталізаторами передачі знань, повертаючи навички, контакти та інновації до своїх країн. Мігранти, які повертаються, часто відіграють ключову роль в економічному розвитку своєї батьківщини.

Наприклад, численні дослідження засвідчили, що югославські біженці, які отримали досвід роботи у Німеччині, збільшили експорт у тих самих секторах після повернення додому. Аналогічно, є докази того, що албанські репатріанти використовували навички, отримані за кордоном, для стимулювання підприємницької діяльності на батьківщині.

Населення, яке проживає далеко від своєї країни сприяє економічному розвитку багатьма шляхами. Наприклад, воно може підтримувати інновації та продуктивність через транскордонні потоки знань та спільне патентування, часто виступаючи провідниками для «грошових переказів». Вони розширюють експорт, знижують транзакційні витрати та сприяють інвестиціям, використовуючи керівні посади у міжнародних компаніях та мобілізуючи професійні мережі.

Величезна хвиля міграції: українські біженці

З ескалацією російської агресії 24 лютого 2022 року, українці були змушені вирішувати, чи залишатися їм, або ж шукати безпеки за кордоном. Війна не лише завдала значної шкоди економіці, але й мала величезний вплив на робочу силу. Наразі майже 6 мільйонів українців зареєстровані як біженці у світі, а ще 3,7 мільйона – це внутрішні переселенці. Разом вони становили понад 20% населення у 2021 році.

До кінця серпня 2025 року близько 4,3 мільйона біженців з України зареєструвалися для отримання тимчасового захисту в Європейському Союзі (ЄС). Німеччина та Польща приймають найбільшу кількість біженців, кожна з яких розмістила понад мільйон переміщених осіб. Велика Британія посідає четверте місце, надавши притулок понад 220 000 українцям у 2025 році (Рисунок 1).

Рисунок 1. ТОП-10 країн з найбільшою кількістю українських біженців у Європі, 2025 рік

Соцопитування за кордоном засвідчили, що українські біженці, переміщені внаслідок повномасштабного вторгнення РФ, мають чіткий демографічний профіль: 58% – це жінки та 30% – це діти віком до 18 років. Склад біженців також добре освічений: 74% мають вищу або неповну вищу освіту.

Можливо, частково через це, рівень зайнятості біженців за кордоном значно зріс – із 42% у 2022 році до 56% у 2024 році (хоча результати відрізняються залежно від країни перебування). Незважаючи на це, лише 39% працевлаштованих українських біженців змогли працювати за своїми початковими професіями, що підкреслює поточні проблеми інтеграції на ринку праці.

Демографічний профіль біженців у Великій Британії дуже схожий на профіль інших країн, з такими помітними характеристиками, як висока частка жінок (64%) та висока частка осіб із науковим ступенем (Рисунок 2).

Рисунок 2. Власники українських віз у Великій Британії за рівнем освіти

Частка працевлаштованих українців у Великолбританії досягла 69% до 2024 року, порівняно із 52% у 2023 році. Мовний бар’єр залишається основною перешкодою для працевлаштування, причому 50% українських біженців називають вимоги до англійської мови ключовою проблемою.

Наразі 68% біженців з України висловлюють бажання залишитися жити у Великій Британії, порівняно із 52% у 2024 році. Основні причини: вони мають більше можливостей працювати у Великій Британії і вважають, що якість їхнього життя покращилася (Рисунок 3).

Рисунок 3. Фактори, які впливають на рішення залишитись у Великій Британії

Що попередні дослідження свідчать про політику повернення?

Аналіз попередніх військових конфліктів у світі та повернення біженців висвітлює два ключові фактори: низький рівень повернення та вирішальну роль часу. Рівень повернення також, як правило, досягає піку протягом перших п’яти років після війни, і більшість повернень відбувається спонтанно, а не через офіційні програми.

Самі біженці є основними рушійними силами у вирішенні питання про те, коли і як повертатися. Індивідуальні характеристики, такі як вік, стать та культурна ідентичність, також відіграють певну роль. Молоді люди, як правило, менш прив’язані до своєї рідної країни, тоді як жінки та діти часто надають пріоритет доступу до освіти та охорони здоров’я. Ті, хто повертається, часто оселяються у містах, шукаючи кращих економічних можливостей та державних послуг – тенденція, яка створює додатковий тиск на міське планування та інфраструктуру.

Безпека залишається фундаментальним фактором у рішеннях про повернення, але стійка реінтеграція також залежить від доступу до економічних можливостей, основних послуг (освіта та охорона здоров’я), належного житла та засобів до існування.

Сімейні та громадські мережі також важливі. Багато переміщених сімей відправляють деяких членів за кордон у розвідку, щоб оцінити місцеві умови, повернути майно та підготуватися до постійного переїзду. Емоційні та сімейні вузи залишаються потужними мотиваторами, тоді як соціальні мережі надають важливу інформацію про безпеку, послуги та перспективи працевлаштування.

Рішення залишитися чи повернутися часто залежать від порівняння умов життя у країні перебування та на батьківщині. Біженці, які отримали стабільну роботу та економічно інтегрувалися в країнах перебування, зазвичай менш схильні до репатріації.

Нарешті, зворотна міграція рідко є одноразовою подією. Це складний і часто тимчасовий процес, що включає репатріацію, реінтеграцію, реабілітацію та реконструкцію. Це підкреслює мінливий та нелінійний характер зворотної міграції, яку краще розуміти як частину континууму мобільності, ніж остаточне переселення.

Чого ми можемо навчитися з минулого досвіду взаємодії з діаспорою?

Від минулих хвиль міграції до сучасних рухів, кілька країн стикалися із подібними викликами, до тих, з якими зараз стикається Україна. Три випадки показують, як різні шляхи можуть призвести до однієї мети: перетворення міграції на рушійну силу розвитку.

Боснія

Боснійська війна (1992–1995 роки) призвела до переміщення 2,2 мільйона людей, що демонструє разючі паралелі зі сучасною кризою біженців в Україні. Країни, що приймають біженців у Європі, застосували різні підходи. Німеччина видавала короткострокові дозволи з обмеженою підтримкою інтеграції та відмовляла у посвідці на проживання після Дейтонської угоди 1995 року. Це спонукало більшість біженців повернутися: менше 10% залишились.

На противагу цьому, такі країни, як Данія та Швеція, надали постійний статус, що сприяло плавній інтеграції та довгостроковому поселенню. Їхні програми «подивись і відвідай», які дозволили біженцям оцінити умови вдома, перш ніж вирішити, чи повертатися, пропонують корисну модель для Великої Британії, оскільки вона планує майбутнє повернення українських біженців.

Навіть після впровадження політики повернення, Боснія продовжувала стикатися з еміграційним тиском, зумовленим обмеженими економічними можливостями. Уряд нещодавно звернувся до своєї діаспори як до джерела інвестицій та обміну знаннями, і деякі успішні політики (Diaspora4Development та Diaspora Invest) є гарними прикладами для України.

Країни Балтії

Балтійські країни – Естонія, Литва та Латвія – можуть передати кращий досвід управління масштабною еміграцією. З моменту вступу до ЄС у 2004 році, ці колишні радянські країни стикаються із постійним відтоком населення, зумовленим обмеженими внутрішніми можливостями. З часом вони вийшли за рамки зворотної міграції та схем залучення талантів, аби прийняти подвійні стратегії, що поєднують довгострокову взаємодію з діаспорою та цілеспрямованими ініціативами щодо повернення.

Для України балтійський досвід є водночас надихаючим і повчальним. Вступ до ЄС приніс нові можливості, але також прискорив зовнішню міграцію. Постійно низька продуктивність призвела до того, що ці країни зіткнулися із демографічним спадом та нестачею робочої сили. Їхній досвід підкреслює необхідність збалансованої міграційної стратегії від самого початку: такої, що підтримує реінтеграцію, зберігаючи при цьому міцні, тривалі контакти з українцями за кордоном.

Албанія

Врешті-решт, Албанія пропонує ще одну вагому модель для України. Як країна, що не входить до ЄС, з одним із найвищих рівнів еміграції, вона розробила міцну правову та інституційну базу для залучення своєї діаспори. Ця політика сприяє як тимчасовому, так і постійному поверненню, а також спрямовує міграцію на національний розвиток через інвестиції та передачу навичок.

Випадок Албанії є особливо актуальним, оскільки ця країна стикається із реміграцією та поверненням вразливих груп через обмежені можливості. Її інклюзивний підхід, що пропонує консультації з питань кар’єри, підбір роботи та професійне навчання, ілюструє важливість вирішення проблем репатріантів як частини довгострокової міграційної стратегії.

Що має зробити Україна?

Український уряд може просувати вирішення проблеми майбутньої реконструкції та нестачі людського капіталу. Йдеться не лише про повернення людей, а й про встановлення зв’язків, розуміння та взаємодію з діаспорою. Така стратегія вимагатиме не лише низки політик, але й зміни мислення, визнаючи тих, хто виїхав, ключовими учасниками післявоєнного відновлення України.

Важливо також визнати, що міграція є циклічною та вимагає багатовимірних послуг, що підтримуються чіткими інституційними рамками як на національному, так і на місцевому рівнях.

Однак цього неможливо досягти без економічного зростання. Довгострокова реінтеграція залежить не лише від доступу до житла, інфраструктури та основних послуг, таких як освіта та охорона здоров’я, але й від створення стабільних, добре оплачуваних робочих місць. Найефективнішим способом заохочення повернення діаспори і тривалої взаємодії буде зміцнення внутрішньої економіки України.

Яка роль Великої Британії?

Велика Британія також відіграє життєво важливу роль у підтримці України. Велика кількість українських біженців (багато висококваліфікованих, переважно жінок та дітей), які зараз проживають тут, у Великій Британії, також є ключовими партнерами підтримки.

Аби допомогти біженцям, Велика Британія повинна зосередитися на забезпеченні певності. Автоматичне продовження віз або триваліший термін їх чинності допоможе біженцям вирішити такі проблеми, як забезпечення довгострокового житла або постійної роботи. Багато українських дітей, які прибули три роки тому, зараз вступають до університету без достатнього візового покриття.

Ще один спосіб підтримати Україну – це надати біженцям можливість професійно розвиватися у Великій Британії, отримуючи доступ до хороших можливостей працевлаштування. Поточна невідповідність між навичками біженців та наявними можливостями підкреслює труднощі, з якими вони стикаються під час пошуку роботи, яка відповідає їхньому досвіду.

Наразі українці у Великій Британії не мають чіткого шляху до постійного проживання, незважаючи на те, що 68% висловили бажання оселитися тут на довгостроковий термін. Існуючі візи не передбачають вимоги п’ятирічного проживання для отримання дозволу на невизначений термін. Зважаючи на те, що 27% українських біженців – це діти, які вже провели значну частину свого життя у Великій Британії, встановлення чітких та доступних шляхів до постійного проживання є надзвичайно важливим. Надання своєчасної інформації та варіантів забезпечить цим особам вкрай необхідну впевненість та стабільність.