Така зона простягається приблизно на 20 кілометрів від фронту, де безпілотники полюють на солдатів, поранених залишають помирати, бо їх важко евакуювати, а постачання боєприпасів, харчів та води майже неможливо доставити військовим

Небо над полями битв тепер почорніло від дронів. Деякі несуть камери і теплові детектори, інші оснащені бомбами та гарматами; деякі просто лежать на землі біля стежок та доріг, поки їх не розбудить солдат чи транспортний засіб, що проїжджає повз. Вони використовують електронні сигнали або керуються за допомогою оптоволоконних кабелів, які неможливо заглушити. Контрдрони прагнуть блокувати їх, одночасно полюючи на операторів безпілотників, які застрягли за десятки кілометрів від фронту. Про це йдеться в аналітичній публікації Politico, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

У підсумку, з’явилась сіра зона хаосу, що простягається приблизно на 20 кілометрів від фронту, де безпілотники полюють на солдатів, поранених залишають помирати, бо їх важко евакуювати, а постачання боєприпасів, харчів та води майже неможливо доставити військовим.

«Ми перейшли до війни дронів проти дронів. Дрони тепер можуть влаштовувати засідки, перехоплювати ворожу логістику та порушувати постачання. Вони також ускладнили утримання позицій: якщо вас виявлять, кожна зброя в цьому районі негайно кинеться вас знищити», – пояснив полковник Павло Паліса, заступник керівника Офісу президента України та колишній командир на полі бою.

Новий спосіб ведення війни

Дрони відігравали ключову роль у бойових діях з перших днів війни у ​​2022 році, коли Україна святкувала успіхи турецьких «Байрактарів» проти російських бронетанкових колон. Незважаючи на це, і Україна, і Росія спочатку готувалися до класичної війни, що характеризувалася артилерійськими дуелями, механізованими колонами та оборонними окопами.

«Однак у 2023-2024 роках війна змінилася, і окопи почали зникати», – підкреслив Іван Секач, речник 110-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, яка воює на сході Дніпропетровської області.

Замість довгих ліній окопів, українська армія, яка перевершувала за чисельністю та озброєнням, створила опорні та спостережні пункти, а також покладалася на безпілотники, аби компенсувати нестачу 155-міліметрових артилерійських боєприпасів. У відповідь російська армія почала скорочувати чисельність своїх штурмових підрозділів, оскільки українські безпілотники виявилися здатними виявляти та знищувати більші скупчення військ.

«Замість масштабних атак «м’ясної хвилі», які були характерні для попередніх російських наступів, коли велика кількість людей кидалася на українських захисників, Росія зараз атакує невеликими групами. Росіянам потрібен час, аби зібрати штурмову групу. Вони повзуть, ховаються. Їм потрібно два-три дні, щоб зібрати групу, здатну штурмувати наші позиції», – повідомив полковник Владислав Волошин, речник командування Сил оборони півдня України.

Зазвичай двоє російських солдатів прокладають шлях, але виживає лише один. Менші групи українським операторам безпілотників важче помітити, особливо під час туману чи дощу.

«У підсумку, ми отримали глибоку сіру зону, де росіяни проникають за українські позиції та ховаються там, розмножуючись, аби їх не помітили та не знищили», – сказав Секач.

Негода допомогла російським солдатам прорвати українську оборону у Покровську Донецької області, а також в інших точках вздовж фронту, таких як село Новопавлівка на Дніпропетровщині та у центральній Запорізькій області.

«Туман або дощ перешкоджають польотам безпілотників, створюючи можливості для безпечнішої логістики, ротації або локальних операцій. Тому погодні вікна використовуються для інфільтрації або передислокації сил», – сказав Паліса.

Росія працює над тим, аби ще більше ускладнити захист України.

«Російська армія намагається зробити зону ураження якомога ширшою, знищуючи усі будівлі та укриття точковими ударами, щоб зробити її повністю голою пусткою, де неможливо сховатися», – наголошує Волошин.

Кошмар постачання

Дрони також змушують артилерію відходити подалі від фронту та роблять майже неможливим використання бронетехніки для постачання військ.

«Дрони стали зручними, коли справа доходить до доставки та евакуації, бойової розвідки та дистанційного мінування — завдань, які раніше зазвичай виконували люди на війні», — зазначив Паліса.

Але з поширенням дронів, навіть це використання зараз стає дедалі складнішим, перетворюючи фронт на пекло.

Дрони роблять евакуацію та ротацію, а також логістику смертельними вправами.

«Більшість солдатів зараз гинуть під час ротації. Будь-який вид доставки несе серйозні ризики. Тому ми частіше використовуємо дрони», – повідомляє Волошин.

У підсумку, командири змушують солдатів проводити тижні на фронті без ротації.

«Зазвичай під час ротації автомобіль від’їжджає на 5-6 кілометрів від позицій. Солдати повинні пройти решту дороги пішки, ховаючись на місцевості від дронів», — сказав Секач.

Це створює проблеми для морального духу.

«Піхотинець, який колись просидів у норі на нульовому рівні від 60 до 165 днів, більше туди не потрапить», – стверджує Микола Бєлєсков, науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень України та старший аналітик Центру ініціатив «Повернися живим».

Телемедицина

«Пораненим доводиться найважче, оскільки дрони критично підривають медицину та евакуацію на передовій. Сьогодні пораненому солдату часто доводиться йти, бути на руках або навіть повзти до 5 кілометрів від своєї позиції, доки його не підбере броньована евакуаційна машина. Потім евакуаційна машина має пробиратися крізь натовпи російських дронів, які можуть досягати відстані до 20-40 кілометрів від передових позицій», – зазначила Дарина, анестезіолог батальйону «Вовки Да Вінчі».

Дрони також змушують українських бойових медиків переміщувати свої медичні пункти подалі від лінії фронту, що подовжує час, необхідний для стабілізації стану поранених. Поранені солдати змушені залишатися на своїх позиціях днями або навіть тижнями, чекаючи на евакуацію, яку іноді зараз здійснюють наземні роботизовані системи.

Неможливість дістатися до поранених змусила українських бойових медиків звертатися до телемедицини, використовуючи дрон Mavic для розмови зі солдатами, що залишилися у безпеці.

«На відео ми бачимо, як накладали джгут. Потім ми можемо зв’язатися із побратимами пораненого [солдата] та вказати їм, як правильно йому допомогти. Дрони також стають корисними для доставки необхідних ліків на позиції», – пояснила Дарина.

Також є повідомлення від дослідників відкритих джерел про те, що Росія залишає поранених військових, замість того, аби намагатися евакуювати їх.

Ворожі безпілотники також роблять життя набагато небезпечнішим для їх операторів, які керують ними з-за лінії фронту.

«Я пам’ятаю часи, коли можна було безпечно піти покурити у 10-кілометровій зоні від лінії зіткнення. Тепер ми не входимо у зону без дробовика. Безпілотники з оптоволоконним кабелем вже досягають 15 кілометрів, тому потрібно бути особливо обережними», – застерігає Секач.

Наразі, схоже, немає швидкого вирішення проблеми зони ураження, створеної безпілотниками.

«Наразі немає доктрини про те, як будувати глибокоешелоновану оборону, коли у вас дуже мало піхотинців на передовій, а ворог займається інфільтрацією і водночас перериває ваш зв’язок між лінією фронту й тилом та активно вибиває ваших операторів безпілотників на передовій. Це рецепт повільного просування Росії – ефект стискання», – підсумував Бєлєсков.