Постійне недосипання викликає такі проблеми зі здоров’ям, як тривожні розлади, депресія, посттравматичний стресовий розлад, проблеми зі шлунком та серцево-судинні захворювання

Понад 80% українців страждають від порушення сну. Про це стало відомо за підсумками дослідження українського психолога Антона Курапова та його колег із Зальцбурзького університету в Австрії. Для порівняння, за даними Федерального статистичного управління, у Швейцарії цей показник становить 30%. Про це йдеться у спецрепортажі швейцарського видання Neue Zürcher Zeitung, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Психолог Антон Курапов із 2022 року вивчає сон українців під час війни — чи, швидше, те, що від нього залишилося.

«Сон – єдиний спосіб для організму стійко відновлюватись. Це особливо актуально у воєнний час», – наголошує Курапов.

Дослідник пояснює, що постійні перерви уві сні викликають проблеми із психічним здоров’ям, такі як тривожні розлади, депресія та навіть посттравматичний стресовий розлад. Ця напруга має не тільки психологічні наслідки: брак сну, а отже, і недолік відновлення, може також призвести до серйозних фізичних захворювань, включаючи проблеми зі шлунком та серцево-судинні захворювання.

Це початок хибного кола. Нестача сну призводить до хвороб, а це, своєю чергою, призводить до ще гіршого сну.

Приступи зазвичай відбуваються рано-вранці, саме в той час, коли відбувається фаза швидкого сну (REM-фаза), що має вирішальне значення для відновлення. За словами Курапова, це призводить до виснаження та зниження продуктивності протягом дня.

Його дослідження засвідчило, що порушення сну не збільшуються з тією ж швидкістю, як кількість російських атак.

«Це показує, що українці певною мірою до цього звикли і виробили так звані стратегії адаптації у роки війни, тобто способи долати постійну загрозу», — пояснює Антон Курапов.

Дехто, наприклад, дедалі частіше звертається до своєї віри у Бога або підтримує армію. Інші намагаються переосмислити ситуацію. Вони кажуть, наприклад: «Погано, але принаймні мій будинок ще цілий».

«Які довгострокові наслідки того, що ціла нація страждає від недосипання, поки що зовсім неясно. Проте нервова система українців більше не розрізняє відпочинок та небезпеку. Це означає, що вона постійно перебуває у стані підвищеної готовності. Таким чином, українці, можливо, частково звикли до постійної небезпеки. Але їхні організми більше не знаходять відпочинку навіть уві сні», – зазначає Курапов.

Його дослідження чудово ілюструють життєві історії звичайних українців.

Олена, 35 років, Київ: «Мій сон уривчастий».

Щоночі доводиться ухвалювати нове рішення, коли ревуть сирени повітряної тривоги. Чи вийти надвір у безпечне укриття? Встати і хоча б вийти у коридор, де немає вікон, які могли б перетворитися на уламки під час нападу? Чи просто залишитись у ліжку, сподіваючись хоч трохи поспати? Чотири місяці тому я стала матір’ю сина.

Одне його народження показує, наскільки тендітним стало все довкола нас. Коли в мене почалися перейми близько полудня, ми поїхали до лікарні. О 22:57 завили сирени повітряної тривоги. Наш син Устим народився о 22:58.

Ми мали поспати у своїй кімнаті після пологів. Натомість, невдовзі після народження, нам довелося вирушити до бомбосховища лікарні разом з багатьма іншими пацієнтами.

Принаймні там були ліжка для матерів. Ми зі сином змогли трохи поспати, але мій партнер не спав усю ніч.

Наступного ранку ми дізналися з новин, що будинок одного із наших сусідів і станція метро, ​​що розташована неподалік, були атаковані безпілотниками. Тієї ночі була одна із найінтенсивніших атак за довгий час.

Наразі сирена повітряної тривоги спрацьовує приблизно кожні чотири-п’ять днів. Але це постійно змінюється. Наприклад, коли до Києва приїжджає важливий західний політик, у нас панує тиша та спокій.

Це життя між тривогою та нормальним станом важко зрозуміти, якщо ви самі цього не зазнали.

Росіяни часто атакують у неділю чи понеділок уночі. Я думаю, вони планують це так, аби люди не спали та були виснажені, коли їм потрібно йти на роботу у понеділок зранку.

Тому ми звикли лягати спати раніше у неділю. Таким чином, у разі нападу ми хоча б трохи поспимо.

Напади завжди відбуваються вночі, і попередження зазвичай надходять через мобільний додаток для смартфона.

Спочатку ми перевіряємо, які райони можуть бути атаковані та які види зброї використовуються для нападу. Потім ми намагаємося оцінити, чи можемо залишитися у ліжку, чи потрібно вирушити в укриття. Найближче – підземний паркінг у нашому житловому комплексі.

Наприклад, якщо у повітрі знаходиться винищувач МіГ-31, то по всій Україні звучать сирени повітряної тривоги, бо він може нести ракету «Кинджал» з дуже великою дальністю. Але ймовірність того, що ця ракета потрапить до нашого будинку, вкрай низька. Тому ми просто намагаємося знову заснути.

Якщо ж у бік Києва летить балістична ракета, то це набагато небезпечніше. Але вона летить так швидко, що ми навіть не маємо часу дістатися до укриття — нас може зачепити вибух чи уламки, що падають, по дорозі.

Якщо у бік Києва летять безпілотники «Шахед», до укриття можна дістатися. Вони не такі швидкі. Але ми рідко це робимо. Адже це означає ще одну безсонну ніч. А я й так зараз мало сплю, бо годую грудьми сина.

Часто ми вирішуємо залишитись у квартирі. Ідемо у коридор, де немає вікон, які б могли розбитися. Ми забираємо сина із ліжка і саджаємо його у візок прямо там. Таким чином, ми можемо залишатися у квартирі, він може продовжувати спати, і ми ще маємо певний ступінь захищеності.

Іноді я боюся здатися безвідповідальною, тому що ми не завжди ходимо в укриття. Але зараз я набагато обережніша.

До вагітності після 2,5 років війни я перестала сприймати попередження всерйоз. Я часто просто просипала сирени повітряної тривоги та навіть вибухи.

Тепер я чую кожен сигнал тривоги, кожен удар і кожен постріл із кулемета, який використовують наші солдати, намагаючись збити безпілотники. Щоразу я прокидаюся, турбуючись про нашого сина, і думаю, як нам варто реагувати.

Коли почалася війна, то мені часто снилися жахіття. Тепер мені сняться наш син чи якісь незрозумілі речі. Оскільки я майже ніколи не висипаюся по-справжньому, зазвичай я пам’ятаю свої сни. Наприклад, нещодавно мені наснилося, що я у поїздці до Сан-Франциско, і уві сні це місто межувало із Польщею. Міст «Золоті Ворота» був під водою і повністю проіржавів.

Зараз я сплю упродовж 6 годин. Проблема не у тривалості, а у постійних перервах: мій сон фрагментований.

Після трьох років війни я легко засинаю, бо звикла до воєнної ситуації. Але я постійно прокидаюся, тому що годую сина грудьми або тому, що ці прокляті повітряні нальоти будять мене.

Алекс, 44 роки, Донбас: «Порядок допомагає мені краще спати»

До війни я працював фотографом, знімав рекламу та портрети. Тоді я міг працювати два дні поспіль без сну. Останні три роки я солдат, і без сну нічого не можу зробити.

Коли у лютому 2022 року почалась війна, то я долучився до Територіальної оборони у Києві, не маючи великого досвіду. Ми чергували майже цілодобово. Тоді я проводив багато часу на блокпостах, які ми повинні були охороняти. Під час короткої перерви, ми намагалися поспати. Це було трохи більше чотирьох годин на день, часто у кімнаті із 30 іншими людьми.

Цей стан надзвичайної ситуації із нестачею сну та постійним стресом тривав близько двох місяців. За цей короткий час я відчув, що постарів на 10 років.

Я прокидався не пізніше 5-ї ранку і не міг знову заснути. Не стільки через вибухи та постріли, скільки через думки про майбутнє, які не давали мені заснути. До того ж, наші житла були незручними та холодними. Я спав у спальному мішку, часто на підлозі покинутих будинків, а рушниця завжди була під рукою.

Потім я посідав позиції під сильним артилерійським вогнем. Не знаю чому, але росіяни завжди припиняли вогонь близько опівночі. Вони відновлювали його лише о четвертій чи п’ятій ранку. У проміжках ми намагалися поспати. Моєму організму потрібно було звикнути до цього ритму сну та до загрози, яка припинялася так само різко, як і починалася знову.

З 2023 року я служу у полку безпілотників. Я почав там як командир невеликої розвідувальної групи, а з 2024 року також брав участь в ударних операціях.

Наші удари безпілотниками зазвичай відбувалися вночі. Ми використовуємо так звані нічні бомбардувальники, які літають відносно повільно і тому легко виявляються вдень.

Зазвичай я розпочинав свою зміну близько 8-ої вечора і повертався до казарм близько 5-ої ранку. Потім лягав спати і вставав опівдні.

Незважаючи на екстремальні обставини, мої відпочинкові періоди з тих пір досить стабільні. Це допомагає мені налагодити режим сну.

Ще один фактор, який допомагає зберігати спокій і краще спати, це порядок. У всьому довкола мене є своє місце. Коли все невизначено і ти постійно спиш у різних місцях, це допомагає мені підтримувати чіткість та почуття контролю.

Наразі я більше не супроводжую бойові вильоти у складі підрозділу, а працюю у складі медіагрупи. В даний час я дислокований приблизно за 30 кілометрів від фронту, на північ від Покровська, який росіяни беруть в облогу і намагаються захопити уже кілька місяців.

Останні чотири місяці я перебуваю у стосунках із жінкою-солдатом, яка теж служить у цьому полку. Вона іноді може в мене ночувати. Тоді я прокидаюся посеред ночі, мабуть, турбуючись про неї. Я працюю над тим, аби нам незабаром надали окрему кімнату. Незважаючи на виняткові обставини, до мого способу життя повернувся певний порядок, включаючи сон. Моє тіло та розум адаптувалися до війни.