Їжу, воду, цигарки та інші припаси солдатам доставляв дружній безпілотник, а туалетом слугувала кімната площею у 3 квадратні метри

Майже весь час свого 62-денного перебування на передовій на схід від Покровського, Богдан та Іван переховувалися – спочатку у сільській крамниці, а потім, після смертельної перестрілки із російськими солдатами, у крихітному укритті, де піхотинцям 31-ї бригади Збройних сил України довелося виживати ще сім тижнів. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Їжу, воду, цигарки та інші припаси доставляв дружній безпілотник, туалетом слугувала кімната площею 3 квадратних метри, а  найближчі товариші знаходилися приблизно за 200 метрів. Їхньою єдиною надією було залишитися під землею, тому що російські дрони могли їх убити.

Війну в Україні ототожнюють переважно із безпілотниками і часто забувають про піхотинців. На значній ділянці фронту завдання українських сухопутних військ – тихо утримувати позиції, поки над головою нависла небезпека.

Коли наприкінці вересня 2025 року піхотинці вирушили на фронт, то дипломатичні зусилля завершити майже чотирирічну війну після саміту на Алясці, здавалося, зазнали невдачі. Але до моменту повернення екіпажу наприкінці листопада 2025 року з південного сходу Дніпропетровської області з’явився новий російсько-американський мирний план.

Віддати усю Донецьку область, на схід від позицій солдатів, залишити окуповану територію Росії, назавжди відмовитися від вступу в НАТО, і лише тоді Москва буде готова розглядати мир. Фактично це була вимога капітуляції. Україна виступила проти.

Якщо Україна буде воювати, то таким піхотинцям, як 41-річний Богдан, який встановив теплоізоляцію перед тим, як пішов добровольцем у 2022 році, та Іван, 45-річний різноробочий, який долучився до ЗСУ у липні 2025 року, доведеться ризикувати життям і чинити опір ще деякий час.

«Ніхто, звичайно, не хоче, аби війна тривала, тому що буде багато жертв. Але в той же час ми не хочемо здаватися, віддавати свою землю, тому що ми не хочемо, аби потім ці жертви були даремними», – наголошує Богдан.

Це знайоме відчуття в усьому підрозділі. Андрій, 31-річний сержант, відповідальний за роботу безпілотників на командному пункті частини, на запитання про те, що Україна передає землю заради миру, відповідає: «Хочеш, аби я був чесним?», а потім додає: «Це фігня».

Але попри всю непокору Богдана та багатьох інших солдатів, подібних до нього, деінде є напруга. За словами українського військового психолога, від 3% до 5% тих, хто повертається з передової, потребують додаткового обстеження чи лікування, окрім убитих і поранених. За Богданом та Іваном стежили, щоб їх не відправили на фронт.

Рекордні 21 602 солдатів пропали без вісті з української армії у жовтні 2025 року. Збройні сили часто скаржаться на дефіцит резервів, тобто не вистачає військ для ротації. Довге розгортання на фронті є звичайним явищем. У листопаді 2025 року стало відомо, що взводний медик 30-ї бригади ЗСУ Сергій Тищенко провів на одній бойовій позиції у Донецькій області понад 470 днів.

Богдан та Іван не очікували, що так довго будуть на передовій.

«Я сказав дружині, що буду там два тижні, — каже Богдан, батько п’ятьох дітей.

У той час як екіпажі безпілотників на передовій мають доступ до Інтернету через Starlink і можуть здійснювати відеозв’язки зі своїми родинами, піхота не має такої можливості. Вони можуть надсилати радіоповідомлення додому, але членам родини заборонено надсилати повідомлення у відповідь.

Масове поширення безпілотників докорінно змінило російську тактику. Від бронетанкових атак, звичайних у 2023 році, давно відмовилися, оскільки було знищено дуже багато російських танків. Натомість вони були замінені постійним зондуванням розрізнених українських позицій, аби знайти слабкі місця в обороні.

Руслан, командир батальйону 31-ї бригади ЗСУ, каже, що росіяни «проникають групами по дві-три людини», аби уникнути фіксації з боку безпілотників у «зоні ураження» приблизно у 15 км по обидві сторони фронту. Деякі покладаються на теплозахисні ковпаки різної якості, щоб уникнути виявлення тепловізійними камерами, які так чітко позначають людське тіло білим на чорному.

«Вони із 95-відсотковою ймовірністю будуть убиті, якщо ми їх побачимо. Погіршення погодних умов — туман чи сильний дощ — означають, що росіянам стало легше накопичувати чисельність за лінією фронту з метою атакувати та викривати позиції захисників», – наголошує Руслан.

Для Івана та Богдана момент небезпеки настав раптово, о сьомій ранку одного дня, коли троє росіян спіткнулися неподалік від їхнього місця, з’явившись «через дорогу за 10-15 метрів». Українці негайно відстрілялися, убивши двох окупантів, але той, хто вижив, зміг викликати удари безпілотника по їхній позиції, перш ніж, у свою чергу, був убитий українським безпілотником.

Піхотинці розбіглися. Через деякий час вони перегрупувалися в укритті. У якийсь момент російський дрон «Баба Яга» розбомбив вхід, наполовину заваливши його уламками.

Інших ударів не завдавали, тож солдати дійшли висновку, що це була спекулятивна атака, хоча стало важче вибратися на вулицю та забрати припаси, скинуті згори. Серед знайденого спорядження була нова пара чобіт для Богдана, хоча вони були йому на два розміри більші.

Найжахливішою була поїздка назад. Шлях до безпечного місця складав 10-15 км пішки, оскільки дрони зробили надто небезпечними подорожі будь-яким транспортним засобом. Команда допомоги прибула, але протягом трьох днів їхати було надто небезпечно.

Коли настав цей момент, тріо попередили лише за 10 хвилин. Момент був вдалим, оскільки над головою погіршилася видимість.

 «Був дощ і туман. Незважаючи на це, дорога назад тривала три дні. Ми не рухалися вночі і ховалися в лісах у темряві, аби уникнути безпілотників із тепловізійними прицілами», — розповідає Богдан.

Нарешті їх вдалося забрати. Але навіть тоді був останній момент драми.

«Якраз коли ми їхали, то побачили іншу машину, яку збив безпілотник, тому полегшення тоді не було», — констатує Богдан.

Тепер, у тиші в тилу, вони почуваються трохи спокійніше і готові повернутися «максимум через тиждень», якщо буде потрібно.

Чи готові вони ризикувати своїм життям протягом ще одного 62-денного перебування?

«Який у нас вибір? Немає причин, чому після всіх цих боїв, Україна повинна погодитися на погану угоду. У нас в Україні є приказка: якщо пустити свиню під стіл, то вона вилізе і на стіл. Так і з Путіним», – підсумував Богдан.