Наразі близько 200 кенійців воюють на боці Росії

Мати Девіда Кулоби попередила його про небезпеку працевлаштування у Росії після того, як він погодився на роботу охоронцем, яку оголосило кадрове агентство в Кенії. Спочатку сім’я, яка живе у багатолюдному неофіційному поселенні столиці Кенії Кібера, була схвильована, коли він знайшов роботу за кордоном – це пролунало як рідкісна нагода. 22-річний хлопець працював у Найробі – від продажу арахісу до будівельних робіт – і давно сподівався знайти роботу у Перській затоці. Але коли мати запитала, до якої країни він прямує, його відповідь її шокувала. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Він показав мені свій телефон і сказав: «Дивіться, це Росія. Я йому сказала: ти не бачиш, що по телевізору показують про Росію? Це ніколи не буває добре», — пригадує Сьюзан Кулоба.

Але її син наполягав на тому, що пропозиція була справжньою, сказавши, що після прибуття йому пообіцяли зарплату понад 7000 доларів – сума, яка змінить життя молодої людини без стабільного доходу.

Незважаючи на протести матері, Девід поїхав до Росії у серпні 2025 року, не повідомивши їй точної дати свого від’їзду.

Вона була шокована, коли він пізніше зв’язався із нею, повідомивши, що приїхав, і надіслав свою фотографію у повній бойовій формі.

«Він сказав мені: «Мамо, роботу, на яку ми приїхали, змінили, але навіть ця непогана», — розповіла Сьюзан.

Її син пояснив, що він та ще деякі кенійці пройшли двотижневу бойову підготовку – і він прямував у зону бойових дій в Україні.

Через кілька днів Девід розповів, що потрапив у засідку в районі, контрольованому російськими військами. Вона благала його повернутися додому.

«Я сказала: «Девід, будь ласка, покинь це місце». Він сказав мені: «Як я можу поїхати? Я підписав договір. Дайте мені хоча б один рік». Тоді я отримала повідомлення, якого боялася».

Це було 4 жовтня 2025 року. Девід надіслав їй голосову нотатку, в якій повідомив, що планує йти у бій, і якщо він не виживе, то хотів, аби вона знала деталі його російського військового квитка та контракту, які були написані російською мовою.

Він закликав її віднести документи у посольство Росії, якщо з ним щось трапиться.

Це був останній раз, коли Сьюзан чула про Девіда.

Збентежена й налякана, вона незабаром звернулася за допомогою до приятеля свого сина, який повідомив про ймовірну смерть Девіда.

«Я запитала його друга: «Звідки ти знаєш?» Він сказав: «Дайте мені номер агента, який приймав нас у Росії».

Кулоба надіслала повідомлення на номер – відповідь спочатку прийшла російською мовою. Коли вона відрекомендувалась, то людина відповіла їй англійською мовою, що Девід зник безвісти.

«Мені прикро повідомляти вам це про вашого сина», — сказав агент.

Вона попросила фотографію його тіла або підтвердження того, що Девід перебуває у морзі.

Контактна особа відповіла їй, що він «дуже далеко», і запропонувала поїхати до Росії самій або відправити іншого родича, чого, за її словами, сім’я не може собі дозволити.

Пізніше та сама контактна особа зазначила, що «родичі мають право на компенсацію» за смерть сина, але знову ж таки, не надавши жодних документів.

Кулобі не вдалося отримати офіційне підтвердження від російської влади стосовно Девіда. Коли вона відвідала російське посольство у Найробі, тамтешні чиновники сказали їй, що вони «не пов’язані з армією».

Вона не знає, що робити далі, і не в собі від горя.

«З чого почати? Тому що ми нічого не знаємо. Він був моїм первістком. Я залежала від нього», – каже Сьюзан.

У листопаді 2025 року міністр закордонних справ Кенії повідомив, що близько 200 кенійців воюють на боці Росії.

Зараз кілька кадрових агентств перебувають під слідством, і деякі ліцензії вже призупинено.

Комітет парламенту Кенії з питань оборони та зовнішніх відносин зайнявся цією справою, але родичі найманців критикують уряд за повільну реакцію і почуваються безпорадними.

Кенійські законодавці розробляють нове законодавство для посилення контролю за кадровими агентствами, включаючи суворішу перевірку перед видачею ліцензій і чіткіші відмінності між категоріями робіт.

Кулоба досі не має офіційного підтвердження про долю сина. Вона хотіла б, аби його тіло було репатрійовано, якщо він помер.

«У мене просто розбите серце. Син хотів нам допомогти. Він думав, що шукає кращу роботу», – бідкається Сьюзан.