Визначальною рисою російсько-української війни у 2026 році стане кадрова проблема

Крім військової техніки, доля російсько-української війни у ​​2026 році визначатиметься кадровими питаннями, оскільки Україна має величезні проблеми із мобілізацією. Про це заявив Маркус Райснер — історик та юрист, полковник Генерального штабу Збройних сил Австрії та керівник Інституту базової підготовки офіцерів у Терезіанській військовій академії в інтерв’ю німецькому виданню NTV, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

NTV: Наприкінці 2025 року Україні знову довелося понервувати, коли постало питання про те, чи надійде і в якому обсязі нова фінансова допомога з Брюсселя. ЄС погодився передати Києву 90 мільярдів євро безвідсоткових кредитів траншами, починаючи із січня 2026 року. Чи змінить це ситуацію для України у воєнному аспекті?

Маркус Рейснер: Україна стикається із серйозними проблемами. Крім дефіциту бюджету, існує енергетична криза через російські авіаудари, нестачу солдатів на фронті та корупцію в найближчому оточенні президента Володимира Зеленського. ЄС залучає позику на ринку капіталу, вибираючи таким чином найменший спільний знаменник щодо зобов’язань. Заморожені російські активи в Європі поки що залишаться недоторканими. Крім того, Київ сподівався на більшу виплату допомоги.

NTV: Тож у 2026 році мало що зміниться?

Маркус Рейснер: Україна може надалі виплачувати зарплати державним службовцям та інвестувати у проекти озброєнь завдяки гуманітарній допомозі. Особливо важливими є інвестиції у виробництво безпілотників, наприклад, у створення перехоплювачів та ударних дронів або інших систем протиповітряної оборони. Ударні дрони ще більше обмежать дії російських військ на тактичному та оперативному рівнях.

NTV: У 2025 році відносини між президентом США Дональдом Трампом та російським лідером Володимиром Путіним також викликали побоювання. 28-пунктний мирний план США, мабуть, був розроблений Кремлем — з того часу переговори практично не просунулися. Чи є ці мирні переговори лише відволікаючим маневром Кремля?

Маркус Рейснер: По суті, є дві протилежні точки зору. З одного боку, кажуть, що Росія перебуває на межі краху і підтримку України потрібно просто продовжити. З іншого боку, лунають попередження про те, що Україна відстає, не в останню чергу через тривалий наступ Росії і тиск з боку США. Істина знаходиться десь посередині.

NTV: Чи означає це, що обидві сторони перебувають під тиском?

Маркус Рейснер: Становище Росії покращується завдяки підтримці Китаю, Індії та інших країн. Тим не менш, існує певний тиск через атаки України на енергетичну інфраструктуру Росії і танкери тіньового флоту. Це, своєю чергою, пом’якшується успіхами Росії на фронті в Україні, де вони поступово захоплюють міста. Україна, зі свого боку, намагається не надто афішувати свої успіхи у Росії. Вона хоче дати зрозуміти, що варто продовжувати надавати Україні військову підтримку. Водночас Зеленський дав позитивну оцінку мирним переговорам із США та Росією.

NTV: Чи серйозно Зеленський ставиться до цього – чи він намагається догодити Трампу?

Маркус Рейснер: Представники США, України та Росії дали позитивну оцінку триденним переговорам у Флориді. За їхніми словами, делегації добре ладнають. Зеленський, безумовно, намагається уникнути образ Трампа. Але поки що Україна зберігає високу впевненість у своїх основних вимогах: жодних подальших територіальних поступок, які стримують війська, гарантії безпеки, державний суверенітет та вільний вибір вступу до НАТО чи ЄС.

NTV: Але Путін, схоже, не готовий на це погодитись, чи не так?

Маркус Рейснер: Навпаки. Путін вважає себе переможцем і хоче досягти своїх цілей усіма силами. Україна намагається дати зрозуміти Трампу, що його поступки Путіну цілком передчасні. А опір України показує, як можна зупинити росіян. На захід від Куп’янська, наприклад, відбулася успішна українська контратака. Вона спрямована на перекриття поставок російським солдатам у місті.

NTV: Які міста залишаться стратегічно важливими для обох сторін у 2026 році?

Маркус Рейснер: Бої навколо Куп’янська продовжаться. Аналогічна ситуація у Сумській області. Тут також наступ Росії спочатку було зупинено, але російські війська знову намагаються просунутися вперед. Відбулося невелике вторгнення на українську територію на південний схід від Сум, неподалік Рязані. Росіяни намагаються скувати українські війська, аби запобігти їх перекиданню у Куп’янськ. Раніше Київ перекинув у Куп’янськ велику кількість солдатів із Сум.

NTV: Чи є інші осередки напруженості?

Маркус Рейснер: На південь від Куп’янська залишаються звичайні осередки напруженості, включаючи Лиман, Костянтинівку, Покровськ та Новопавлівку. За повідомленнями Росії, Сіверськ взято. Сіверськ є воротами у Слов’янськ та Краматорськ, два великі міста-фортеці. Основна увага під час зимового наступу Росії зосереджена на південь від Покровська, з атакою на Гуляйполе та Добропілля. Росіяни намагаються прорвати оборонні лінії південного сектора здійснюючи масовані атаки на Запоріжжі. Цей район також залишатиметься у центрі уваги найближчими роками.

NTV: Що має статися, аби покращити становище України на фронті?

Маркус Рейснер: Наразі українці проводять стратегію виснаження Росії настільки, що вона більше не здатна завдавати вирішальних ударів, оскільки застрягає у повторенні одних і тих самих дій. Для успішного продовження цієї стратегії, Україні потрібні значні ресурси. Крім проектів з озброєння, таких як безпілотники, це насамперед включає поповнення військ. Це головне питання, яке залишиться актуальним і у 2026 році.

NTV: Чому?

Маркус Рейснер: Україна вже наприкінці 2025 року зазнавала серйозних проблем з вербуванням солдатів. Уряд України мав вирішити питання мобілізації до 2024 року. Як розвиватимуться події у 2026 році? Зрештою, фронт має бути укомплектований. Питання: звідки візьмуться ці солдати?

NTV: На відміну від Росії, Україна намагається не перетворювати своїх солдатів на гарматне м’ясо. Молодим чоловікам дозволили залишати країну та навчатися за кордоном. Чи доведеться Зеленському все це змінювати?

Маркус Рейснер: Так. Україна вже веде масове вербування з-за кордону. За оцінками, близько 10 000 бійців прибули в Україну із Центральної та Південної Америки. Їх називають не найманцями, а міжнародним легіоном у складі регулярних збройних сил. Однак кількість цих бійців недостатньо велика. Вербувальні агентства зазнають величезного тиску, аби відправити солдатів на фронт, тому іноді вдаються до насильства. Відео, що документують це, масово поширюють в Інтернеті.

NTV: Путін охоче відправляє своїх солдатів на фронт як гарматне м’ясо. Але хіба Росія не досягла точки, коли солдатів стає мало?

Маркус Рейснер: Різниця полягає у чисельності. На російській стороні 148 мільйонів населення, а на українській — 33 мільйони. Вирішальним чинником є ​​готовність кожної сторони, і особливо молоді, брати участь у війні.

NTV: Наскільки готові росіяни?

Маркус Рейснер: З одного боку, у Росії є молоді чоловіки, які після закінчення військової служби більш-менш змушені підписувати контракти. З іншого боку, спостерігається великий потік людей старше 50 років, які добровільно йдуть на фронт. Це дозволяє Путіну відправляти на фронт від 30 000 до 35 000 чоловік щомісяця, тоді як Україна може зібрати лише половину від цієї кількості. Це триватиме допоки російське населення не підніметься і не скаже: «Ми більше не хочемо війни».