Підтримка України — це не альтруїзм, а дуже ефективний спосіб захисту американських стратегічних інтересів у новій геополітичній реальності

Одинадцять місяців тому я написав статтю, намагаючись розповісти про шок і розчарування, які відчули українці у лютому 2025 року після різкої зміни політики США. Це не стаття про українську вдячність чи українське обурення. Вона про те, чому нинішній підхід  США не приносить миру — і чому поглиблена співпраця із Україною безпосередньо служить американським інтересам, включаючи безпеку союзників США, глобальну довіру до американського лідерства та стримування ядерного шантажу. Про це йдеться в авторській статті Валерія Пекара, ад’юнкт-професора Києво-Могилянської бізнес-школи та Бізнес-школи Українського католицького університету, голови правління громадської організації «Деколонізація» та ексчлена Національної ради реформ на сторінках  Persuasion, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Протягом 2025 року Україна постійно перебувала під обстрілом, щодня тривали важкі бої на передовій; регулярні удари по українських містах з використанням усіх видів далекобійної зброї, що призвело до численних жертв серед цивільного населення, включаючи дітей; відбувались систематичні атаки на енергетичну інфраструктуру, які спрямовані на позбавлення українців електроенергії, а взимку також і опалення; чинився постійний психологічний тиск, спрямований на те, аби змусити виснажене війною суспільство капітулювати. Незабаром виповниться чотири роки з початку повномасштабного вторгнення РФ та 12 років з анексії Криму.

Протягом 2025 року адміністрація США на чолі з президентом Дональдом Трампом наполегливо докладала зусиль для встановлення миру. Спочатку Вашингтону здавалося, що організувати мирні переговори та досягти угоди буде нескладно; обговорювалися відносно короткі терміни. З часом ці терміни розтягнулися — і врешті-решт взагалі зникли з публічного обговорення. Одинадцять місяців зусиль, здається, зараз не дали жодних результатів. Як це могло статися? Чому такі наполегливі зусилля, зміцнені величезним авторитетом і політичною вагою Сполучених Штатів, не дали результатів?

Я можу запропонувати точку зору з Києва, яка сформована тим фактом, що ми живемо поруч із Росією, провели довгий час в межах однієї держави та добре знаємо історію та політичну культуру нашого сусіда.

На мою думку, існує кілька системних сліпих плям, які ускладнюють для Сполучених Штатів бачення життєздатного шляху до миру в Україні та водночас зміцнення довіри до Америки та міжнародного порядку.

1. Причини війни

Москва не бореться за територію. Росія вже має величезні території, багато з яких недорозвинені та занедбані. Москва бореться за знищення української держави та нації, бо без України Росія не може бути імперією, як стверджував десятиліття тому колишній радник США із національної безпеки Збігнєв Бжезінський. Про ці мотиви та цілі неодноразово заявляв Володимир Путін та його найближчі соратники.

2. Ставлення Росії до Сполучених Штатів

Дехто у Вашингтоні вважає, що Росія може бути партнером США. Дійсно, «перезавантаження» відносин з Росією було метою кількох адміністрацій, як демократичних, так і республіканських. Проте Кремль відкрито заявляє про свою мету переглянути результати холодної війни, яку він програв Сполученим Штатам. У російському мисленні Сполучені Штати є стратегічним супротивником, і Росія прагне помститися за цю поразку.

3. Військова ситуація

Дехто в адміністрації Трампа, схоже, вважає, що російська армія стабільно перемагає, і що в України «немає карт». Якщо це так, то чому Росії не вдалося захопити жодного великого українського міста? Реальність така, що після двох років безперервних масових нападів Росія захопила менше 1,5% території України, незважаючи на повну мобілізацію своїх ресурсів. За нинішніх темпів просування, Росії знадобиться багато років, щоб окупувати території, з яких Путін вимагає вивести українські війська. Росія не домінує на морі, у повітрі чи в кіберпросторі.

4. Військова міць Росії

Історично Росія програвала війни частіше, ніж вигравала. Її перемога у Другій світовій війні була досягнута завдяки рішучій американській військовій та промисловій допомозі, а також завдяки відкриттю другого фронту за участю військ США. Багато минулих військових успіхів Росії були досягнуті за значної участі України.

5. Російсько-китайські відносини

Відокремлення Росії від Китаю, схоже, є однією з основних цілей зовнішньої політики США. Віра у доцільність цієї мети може виявитися найбільшою геополітичною помилкою першої половини ХХІ століття. «Зворотний Ніксон» більше неможливий. Розкол між Китаєм та Радянським Союзом під час Холодної війни стався у момент глибокої ворожнечі між ними. Сьогодні ці відносини знаходяться на найвищій точці. Росія не може вести цю війну без економічної й технологічної підтримки Китаю; вона вже стала молодшим партнером Китаю.

6. Перспективи американського бізнесу в Росії

Американські інвестори не шикуються в чергу, щоб експлуатувати російські ресурси. Вони пам’ятають досвід масштабних націоналізацій та повну відсутність суттєвого захисту прав власності протягом останніх кількох років.

7. Російська політична культура

Керівництво Росії, сформоване КДБ, розглядає спотворення реальності як основний політичний інструмент. Переговори використовуються тактично, а не як шлях до компромісу. Сфабриковані твердження, такі як Україною правлять нацисти, або неодноразові неправдиві заяви про захоплення українського міста Куп’янськ, які пізніше були спростовані, коли президент Володимир Зеленський особисто відвідав місто, є показовими прикладами.

Я впевнений, що у Державному департаменті США, Збройних силах США та розвідувальному співтоваристві є фахівці, які все це розуміють. Сподіваюся, що ці системні ілюзії – деякі з яких ретельно розставлені Кремлем – будуть враховані під час ухваленння майбутніх політичних рішень.

Тож повернімося до того, як сприймається політика США в Україні. Українці щиро вдячні американському народу та уряду за їхню постійну підтримку та мирні ініціативи. Президенти змінюються як в Україні, так і в Сполучених Штатах, але взаємна доброзичливість і підтримка вже давно є основою відносин між нашими країнами.

Водночас, як бачимо, мирні ініціативи не дали результатів. З Києва процес виглядає як нескінченне дежавю, замкнутий цикл: знову і знову президент США пропонує мирні плани, і знову і знову російський диктатор їх відхиляє. Коли аргументи вичерпуються, то з’являється чергова вигадка. Американський лідер продовжує докладати зусиль, і цикл починається спочатку. Тим часом Путін лише імітує переговори — обіцяє вигідні економічні проекти, водночас не згадуючи про відсутність захисту інвесторів у Росії.

Дипломатія та миротворчість працюють, коли всі сторони щиро хочуть миру. Коли одна сторона прагне помститися за війну, яку вона програла Сполученим Штатам 35 років тому, можливості дипломатії за своєю суттю обмежені.

Мої друзі у Сполучених Штатах запитують, як українці сприймають нинішній курс США щодо України. З того, що я виклав вище, має бути зрозуміло, чому моя відповідь «з подивом». Але справа не в українських інтересах — Сполучені Штати не зобов’язані ставити їх на перше місце. Справа у власних інтересах Америки.

Тісна співпраця з Україною вигідна Сполученим Штатам з кількох причин.

По-перше, Україна активно послаблює антиамериканську вісь, використовуючи власний народ, з реальними результатами та без втрат з боку США.

По-друге, Україна веде війну ХХІ століття та отримує бойовий досвід, який буде безцінним для Сполучених Штатів — знання, які неможливо отримати лише за допомогою навчань.

По-третє, Україна надає практичний доказ висновку, який служить інтересам США: ядерний шантаж не є ефективною стратегією.

По-четверте, Україна відкриває значні можливості для американської оборонної промисловості та сектору інноваційних технологій.

По-п’яте, ефективна допомога Україні зміцнює позиції Америки серед союзників у всіх регіонах, особливо в Південно-Східній Азії.

Цей список можна було б продовжити. Підтримка України — це не альтруїзм, а дуже ефективний спосіб захисту американських стратегічних інтересів у новій геополітичній реальності.