Якщо Україні вдасться інтегрувати ветеранів у цивільне політичне життя, зберігаючи при цьому плюралізм, підзвітність та чесну конкуренцію, вона може вийти з війни зі стійкішою демократією, здатною підтримувати інклюзивне відновлення, реформи та європейську інтеграцію

Участь ветеранів у громадському та політичному житті має потенціал для трансформації української демократії. За умови всеохоплюючого та відповідального управління, вона може зміцнити легітимність та довіру. Однак ця тенденція також може нести реальні ризики, якщо ветеранів використовують традиційні політичні діячі або вони недостатньо підготовлені до своєї ролі у громадському житті. Про це йдеться в авторській колонці Василя Сегіна, директора Вестмінстерського фонду демократії в Україні на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Українське законодавство не дозволяє проводити вибори в умовах чинного воєнного стану. Окрім правових обмежень, практичні перешкоди для виборів у воєнний час також є величезними. Справедливі умови ведення передвиборчої кампанії та безпека під час голосування не можуть бути гарантовані. Тим часом понад 10 мільйонів українців були переміщені через вторгнення Росії, а мільйони інших зараз служать у війську або опинилися на окупованих територіях.

Непрактичність виборів визнається українським суспільством та європейськими партнерами України. Вони визнають, що будь-яке передчасне голосування ризикує підірвати легітимність українських інституцій та розмивати громадську довіру у той момент, коли демократична стійкість є важливою. Показово, що ідея виборів просувається Росією переважно як частина зусиль Кремля щодо послаблення України зсередини.

Коли умови дозволять провести вільні та чесні українські вибори, ключовим питанням буде участь у них тих, хто зараз захищає країну. Згідно з попереднім прогнозом Міністерства у справах ветеранів України, після закінчення війни кількість ветеранів війни та членів їхніх сімей досягне 5-6 мільйонів осіб.

Опитування громадської думки свідчать про високу довіру громадськості до українських військових, а також про масову підтримку участі ветеранів в українській політиці. Тому видається розумним припустити, що участь ветеранів у політиці може допомогти подолати цей дефіцит довіри та зміцнити українську демократію.

Важливо зазначити, що більшість українських ветеранів не є кадровими військовослужбовцями. Переважна більшість сучасних українських солдатів добровільно вступили до лав армії або були мобілізовані та очікують повернення до цивільного життя у мирний час. Ветерани також не є однорідною групою та не представляють певного політичного курсу. Вони відрізняються поглядами, цінностями та пріоритетами.

Обрання військовослужбовців на державні посади не позбавлене ризику. Військовий досвід не перетворюється автоматично на політичні навички. Ветерани, які переходять з поля бою до політики, можуть зіткнутися з труднощами з точки зору важливих політичних знань, таких як узгодженість політики, тактика переговорів, створення коаліцій та робота в інституціях. Без цілеспрямованої підтримки та чіткої цивільної бази, ветерани ризикують бути маргіналізованими у політичних партіях або експлуатованими як символічні фігури без реального впливу.

Україна має попередній практичний досвід приходу ветеранів у політику, зокрема під час парламентських виборів 2014 року. Однією з колишніх військовослужбовців, обраних тоді, була Оксана Корчинська, яка нещодавно згадала, як «приїхала з Маріуполя, за два дні до складання присяги народного депутата».

Корчинська зазначила, що у 2014 році ветеранів часто включали до виборчих списків, не інтегруючи їх у структури ухвалення рішень. Хоча ветерани користувалися високою суспільною довірою, їхній фактичний вплив у партіях та парламенті досі часто був обмеженим. Цей досвід підкреслює важливий урок: політична інклюзія має бути суттєвою, а не символічною. Ветеранам потрібні шляхи до реального впливу у партіях та інституціях, а не просто видимість.

Членам ветеранської спільноти України не потрібно чекати виборів, аби взяти участь у громадському житті. Багато ветеранів уже працюють у місцевих органах влади або створюють громадські організації та ветеранські об’єднання. Одна з таких – Катерина Ямщикова — ветеранка, яка стала виконуючою обов’язки мера Полтави у 2023 році.

«Можливості вже існують для кожного. Чи справді я хотіла посади виконуючої обов’язки мера? Це було останнє, чого я хотіла у житті, але я розуміла, що цю відповідальність потрібно взяти на себе, аби побудувати країну, за яку ми боремося», – каже Ямщикова.

Такий вид місцевої взаємодії може допомогти ветеранам розвинути навички, які необхідні для участі у національних виборах після закінчення війни. Демократична участь, громадянські звички та політична відповідальність не можуть бути розвинені за одну ніч. Натомість, взаємодія може забезпечити стабільний післявоєнний перехід.

Для відомих українських політичних партій взаємодія із ветеранською спільнотою вже стає дедалі необхіднішою для підтримки громадськості. Це, ймовірно, призведе до загострення внутрішньої конкуренції, оскільки ветерани прагнуть керівних посад разом із давніми членами партії.

Валерій Залужний, посол України у Великій Британії та колишній командувач української армії, попередив, що усталені політичні еліти можуть розглядати ветеранів як загрозу своєму становищу. Якщо це станеться, програють усі в Україні. Громадська довіра до політиків ще більше зруйнується, підриваючи легітимність рішень, які будуть важливими для європейської інтеграції та післявоєнного відновлення.

Критичним кроком до змістовної політичної участі ветеранів є розробка чіткої правової бази для перших післявоєнних виборів в Україні. Це має забезпечити інклюзивну участь, уточнити вимоги до реєстрації нових політичних партій та потенційно запровадити суворіші правила ведення передвиборчої кампанії для захисту чесності виборів.

Українська демократія не стоїть на паузі; вона переформовується під тиском критики. Поява ветеранів як політичних суб’єктів являє собою глибокі структурні зміни в українському суспільстві. Сама по собі ця зміна не є ні загрозою для демократії, ні гарантією позитивних змін. Натомість вона вимагає обдуманого та інклюзивного підходу.

Якщо Україні вдасться інтегрувати ветеранів у цивільне політичне життя, зберігаючи при цьому плюралізм, підзвітність та чесну конкуренцію, вона може вийти з війни зі стійкішою демократією, здатною підтримувати інклюзивне відновлення, реформи та європейську інтеграцію.