Як наземні безпілотники допомагають евакуювати поранених українських солдатів на фронті

Російські безпілотники, літаючи на десятки кілометрів навколо лінії фронту, зробили традиційну медичну евакуацію практично неможливою, тому поїздка на дистанційно керованому броньованому наземному евакуаційному безпілотнику є найкращим рішенням

Три години, які Максим провів, під час перевезення по полю бою на сході України, здавалися йому вічністю. Тяжко поранений і наскрізь промоклий, він був замкнений у крихітній безпілотній броньованій капсулі на колесах. Він був виснажений, самотній та страшенно наляканий. Про це йдеться у спецрепортажі CNN, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Проте після численних невдалих спроб евакуації та 33 днів, проведених в укритті у «сірій зоні» з турнікетом на нозі, він зрозумів, що це його найкращий – і, швидше за все, єдиний – шанс вижити.

Російські безпілотники, нашпиговані вибухівкою, літаючи на десятки кілометрів навколо лінії фронту, зробили традиційну медичну евакуацію практично неможливою, тому поїздка на українському дистанційно керованому броньованому наземному евакуаційному безпілотнику, який українці охрестили «Маулка», швидко стає найкращим рішенням.

«Ти нічого не бачиш і їдеш бозна-куди. Я думав, у мене нічого не вийде. Я думав, що в нас влучить (безпілотник) або ми вибухнемо і застрягнемо де-небудь, а я залишуся там», – згадує Максим, солдат 22-ї механізованої бригади ЗСУ, який, як і інші цитовані в цій статті люди, попросив не називати його повного імені з міркувань безпеки.

Його побоювання не були безпідставними — шість безпілотників, які раніше були відправлені за ним, були знищені в дорозі, зокрема один, який дістався до його позиції, перш ніж був підірваний росіянами.

Медична евакуація поранених солдатів завжди несла величезний ризик, і рятувальні бригади часто були змушені втікати, їздити, керувати автомобілем або летіти літаком прямо в епіцентр бойових дій.

Але поява дронів зробила ці місії набагато смертельнішими. Зона ураження, область навколо лінії фронту, де війська найбільше піддаються атакам, розширилася на десятки кілометрів у міру збільшення радіусу дії дронів.

Загальноприйнятий міжнародний стандарт медичної евакуації залишається незмінним протягом десятиліть. Визначений у військовій доктрині НАТО, як «принцип 10-1-2», він зазначає, що пораненому солдату повинна бути надана перша медична допомога протягом 10 хвилин після поранення, протягом однієї години йому повинна бути надана належна сучасна медична допомога, а протягом двох годин він повинен бути на операції.

Вважається, що це правило «золотої години» врятувало безліч життів під час воєн в Іраку і Афганістані, де збройні сили НАТО зберігали перевагу у повітрі.

Але Геннадій, український медик, який служить у першому окремому медичному батальйоні, сказав, що в Україні такі кращі практики жорстоко переписуються.

«На жаль, дрони змінили поле бою. Неможливо доставити поранену людину вертольотом в лікарню в рамках «золотої години». Так було у всіх попередніх конфліктах за участю Сполучених Штатів (і) країн НАТО, де вони могли собі це дозволити. Зараз, у нашій війні, на жаль, це неможливо», — сказав він.

Евакуація жертв повітряним транспортом ніколи не була хорошим варіантом для України, оскільки Росія контролювала більшу частину повітряного простору країни з перших днів війни. Проте Геннадій сказав, що на початку війни, до того, як Москва почала використовувати дрони, ще можна було швидко евакуювати постраждалих на автомобілях.

«Це стає менш поширеним явищем, тому що, забираючи одного пораненого, команда евакуації може сама стати жертвою, незалежно від того, наскільки броньована машина. Чим більше броньована машина, тим більш пріоритетною ціллю (для дронів) вона стає», – зазначає Геннадій.

Російські технології дронів нині розвиваються так швидко, що реальність на полі бою постійно змінюється, і українським військовим доводиться шукати рішення.

На щастя для Максима та інших, хто опинилися, здавалося б, у безвихідних ситуаціях, цією справою займаються одні з найкращих фахівців України.

Сотні врятованих і ця цифра зростає

Академія 3-го армійського корпусу, що отримала прізвисько «KillHouse», є осердям передової дронової індустрії України. Центр досліджень і розробок, а також навчальний центр — це одне з місць, де команди інженерів, розробників програмного забезпечення та військовослужбовців постійно вдосконалюють дроновий арсенал України, щоб точно відповідати потребам різних підрозділів.

Війна в Україні — це перший збройний конфлікт, в якому безпілотники — повітряні, морські та наземні — використовуються у великих масштабах, а це означає, що команди змушені їх виготовляти на ходу. Їхня робота приваблює постійний потік іноземних відвідувачів, від високопоставлених військових делегацій до груп західних розробників та інженерів, які прагнуть своїми очима побачити новітні українські технології.

Нещодавно вдень на об’єкті у невеликому приміщенні, наповненому шумом інструментів і торохтіння моторів, проходили навчання. Студенти, солдати, а також цивільні особи, чоловіки та жінки, бігали навколо, збираючи та запускаючи різні типи наземних БпЛА, або наземних роботизованих комплексів (НРК), як їх технічно називають.

Возившись з антеною, щоб встановити сигнал, один зі студентів розповів, що починав піхотинцем в десантно-штурмовій бригаді, але проходив перепідготовку, щоб стати пілотом наземних дронів.

«Тепер кожен підрозділ хоче мати батальйон НРК. Тому вони відправили мене сюди на навчання», — сказав він.

Більшість конструкцій дронів прості: колеса та платформа з вантажною кліткою або броньованою коробкою зверху. Вони повинні вміти протистояти будь-яким видам місцевості, а також можливим нападам. Деякі з них оснащені колесами, інші — гусеницями як у танків.

Максим, солдат, якого в жовтні 2025 року вивезли зі «сірої зони» поблизу Торецька на сході України, розповів, що чув вибухи й відчував запах пороху, коли його доставляли в безпечне місце.

«Це було так, якби хтось скинув на мене вибухівку з безпілотника. Мені сказали, що вона влучила не в мене, а десь поруч. Я напевно не знаю. Одного разу евакуаційний безпілотник підірвався на міні, яка пошкодила його переднє ліве колесо. Він міг пересуватися на трьох колесах, хоча і не міг повернути ліворуч. Але у нас все вийшло», – наголосив Максим.

Він говорив з лікарні в Україні, де ще відновлюється після пережитого. Він втратив ногу, але рана від ампутації добре заживає, і він майже не відчуває болю.

Сотні цих потужних машин нині розгорнуті на лінії фронту, рятуючи життя, доставляючи предмети першої необхідності на передові позиції та евакуюючи поранених солдатів до медпунктів.

«Дрон — це витратний матеріал, тому вам потрібен баланс між ціною та якістю. Ціни на наземні дрони коливаються від $5 тисяч до понад $20 тисяч доларів за штуку. Вони є пріоритетною ціллю, й на них постійно ведеться полювання. Але перевага дронів в тому, що вони менші за бронетехніку, менш помітні, тихіші, а тому їх легше приховати», – каже один з інструкторів, відомий як «Старк».

За його словами, 90% завдань з матеріально-технічного забезпечення бригади нині виконуються наземними дронами.

І хоча Максиму пощастило їхати всередині броньованої капсули, багато інших поранених українських солдатів були евакуйовані, просто лежачи на простих безпілотниках, які по суті є візками з дистанційним управлінням, а їхні тіла були загорнуті в куленепробивні ковдри.

«НРК – це свого роду Uber на полі бою. Командири підрозділів видають накази про те, що їм потрібно перевезти і в чому їм потрібна допомога, а підрозділи НРК виконують ці завдання», — повідомив «Старк».

За його словами, дрони, що використовуються лише його бригадою, за останній рік подолали близько 70 тисяч кілометрів та евакуювали сотні людей.

Один з інших інструкторів академії з власного досвіду знає, як це — бути врятованим машиною. Інструктор, відомий під позивним «Історик», на пам’ять про своє довоєнне життя, коли він навчався на вчителя історії, сказав, що, ймовірно, був одним з перших людей, яких евакуювали за допомогою дрона.

Одягнений у військову форму та запилюжені кросівки «Адідас» — один на правій нозі, а інший на протезі, який замінив йому ліву ногу, – «Історик» був поранений після російського удару або саморобного вибухового пристрою. Побратими надали йому першу допомогу й відтягли до сусіднього шанцю, а потім запустили один із наземних безпілотників, щоб доставити в безпечне місце.

Це була терниста поїздка

«Був момент, коли через нерівну дорогу та відсутність підвіски автомобіля моя пошкоджена ліва нога впала і почала тягнутися по землі, але мій брат по зброї відразу помітив це і підняв її», — розповів «Історик».

Незважаючи на те, що поїздка була «дещо незручною», це був набагато кращий варіант, ніж очікування евакуації в броньованому автомобілі, оскільки дорога до місця розташування забрала б набагато більше часу.

Подорож тривала близько півтори години і, за винятком випадків, коли навколо літали дрони і снаряди, пройшла гладко.