Олександр Адаменко уже втратив рахунок кількості російських атак, які пережив на роботі

Олександр Адаменко не ховається, коли російські ракети та безпілотники наближаються до критично важливого енергетичного об’єкта у Києві, де він працює. Натомість він одягає бронежилет і шолом і заходить у спеціальну металеву захисну капсулу, пригинаючись, аби поміститися всередину. Про це йдеться у спецрепортажі CNN, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Капсула у формі бочки дозволяє йому постійно контролювати центральну панель керування об’єктом, розташовану поруч з обладнанням, яке Росія навмисно та регулярно атакує.

«Звичайно, це страшно. Але ми долаємо свої страхи і кажемо собі, що повинні залишатися через обладнання, передусім, аби зігріти людей. Інакше хто це зробить, якщо не ми?», – риторично запитує Адаменко.

Його енергетичний об’єкт за останні місяці десятки разів атакували росіяни, і він неодноразово зазнавав пошкоджень. Адаменко, який іноді проводить багато годин, ховаючись у капсулі, пильно стежить за пристроями із невеликої відстані.

Виготовлена із товстої сталі та захищена з усіх боків мішками із піском, капсула достатньо міцна, аби захистити інженерів від уламків, але не від прямого влучання.

«Справжній страх настає пізніше, коли бачиш наслідки цих атак. У той момент виникає приплив адреналіну. Але пізніше розумієш, що могло б статися, якби удар був на 5 чи 10 метрів ближче…» — каже Адаменко.

Машинне відділення має сліди російських ударів: діри у стінах, пробиті летючими уламками, обгоріле обладнання та розбите вікно, через які робітники мерзнуть при температурі -10 градусів за Цельсієм.

За інформацією Міністерства енергетики України, у 2025 році Росія здійснила 612 комбінованих атак безпілотників та ракет на енергетичні об’єкти. За останні три місяці Росія атакувала 11 гідроелектростанцій та 45 теплоелектростанцій, а також 151 раз влучала по електричних підстанціях в Україні.

Теплопостачання частини Києва залежить від роботи об’єкта, де працює Адаменко. Тому, коли атака змушує більшість працівників перебувати в укритті, щонайменше двоє людей повинні залишатися біля пульта керування системою.

«Почуття обов’язку переважає почуття страху. Технологічно все влаштовано таким чином, що, навіть, коли обладнання зупиняється через атаку, ми повинні забезпечити правильність цього. Тому, коли ми бачимо будь-які надзвичайні ситуації, то залишаємо захисну капсулу і, за потреби, можемо втрутитися у систему вручну. Бо якщо ми цього не зробимо, наслідки для теплопостачання міста можуть бути ще серйознішими», – пояснив Адаменко.

Він уже втратив рахунок кількості російських атак, які пережив на роботі.

«До війни робочі зміни були складними через надзвичайні ситуації чи інші проблеми, але зараз постійно панує напруга – або від атак «Шахедів» (дронів), або від ракет. Звичайно, ми чуємо перехоплення та вибухи від влучань. Ракети викликають величезний вибух. І незрозуміло, куди вони вдарять – чи то в обладнання, майстерню, або ж в людей», – зазначає Адаменко.

Понад 15 000 працівників енергетики, включаючи Адаменка та його колег, зараз борються за відновлення після збитків по всій Україні.

«Працювати стало важче, як морально, так і фізично. Але ми робимо все, що можемо, і навіть більше. Люди працюють, викладаються на повну, мерзнуть, п’ють чай, знову мерзнуть, п’ють ще чаю. І ми працюємо цілодобово. Ми жартуємо та розповідаємо анекдоти, щоб якось послабити напругу та зменшити її. Люди стали згуртованішими», – підкреслює Адаменко.

Його син також є енергетиком, тому уся родина певною мірою звикла жити з постійним ризиком.

«Я працюю тут 35 років. Я ніколи не міг уявити, що буду носити на роботі бронежилет і шолом. Зараз робота в енергетичному секторі – це як бути на передовій, тільки без зброї», – вважає Адаменко.

Попри небезпеку, він та його колеги рішуче налаштовані й надалі повертати світло і тепло у домівки та на робочі місця в Україні.

«Як довго це триватиме? Побачимо, чи вистачить росіянам здорового глузду припинити все. Вони вже повинні розуміти, що українці не здаватимуться до кінця», – запевняє Адаменко.