У столиці України налічується 1300 стаціонарних та 50 пересувних пунктів обігріву

Олексій спускається сходами на милицях. Не зовсім безпечне заняття. Промінь ліхтарика його смартфона мерехтить на гладких бетонних щаблях, відкидаючи перед ним слабкий конус світла. Він спускається з дев’ятого поверху багатоквартирного будинку у темряві, крок за кроком. 45-річний ветеран втратив праву ногу, будучи піхотинцем під час Курської операції. Про це йдеться у спецрепортажі німецького видання Augsburger Allgemeine, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Колишній солдат дістався місця призначення: «Пункту незламності» поряд з його багатоквартирним будинком у Києві. У столиці налічується 1300 стаціонарних та 50 пересувних пунктів обігріву. Вони конче необхідні, особливо на схід від Дніпра. Люди там зараз найбільше страждають від наслідків російських повітряних атак. І саме там мешкає Олексій.

У вікнах багатоквартирних будинків видно окремі вогні. За скляними панелями світять світлодіодні лампи, зрідка мерехтить свічка. Але більшість вікон є чорними прямокутниками на темно-сірому тлі бетону. Весь район оповитий темрявою. Висотки виділяються на тлі вечірнього неба як силуети. Іноді, коли промінь автомобільної фари висвітлює цегляну кладку, її можна побачити.

«Електрики немає вже чотири дні, а опалення майже не зігріває», – лаконічно каже колишній боєць, який влаштувався у кріслі та підключив кабель для зарядки смартфона.

Зовні чути шум потужного генератора.

«Тут тепло та затишно», — зітхає він.

Поза «Пунктом незламності» температура вже опустилася до мінус 15 градусів Цельсія.

На засніжених ділянках між будинками, на обмерзлих тротуарах мерехтять вогники маленьких ліхтарів, які тримають у руках перехожі. Кроки людей, які шукають притулку у «Пункту незламності», хрумтять крижаним снігом перед наметом. Київ переживає найсуворішу зиму за десятиліття. Температура вночі опускалася до мінус 20 градусів Цельсія. Це холод, на який, ймовірно, так довго чекали російські загарбники.

Президент Росії Володимир Путін використовує зимовий холод як зброю проти українського цивільного населення. За допомогою ракет та безпілотників він посилив повітряні атаки по всій Україні, які тривають багато годин.

Наступного дня ми бачимо обличчя людей, які не могли заснути у мегаполісі з мільйонним населенням. Вони виходять зі станцій метро, ​​бомбосховищ та підвалів, де шукали притулок. Їхні обличчя втомлені, як у тих, хто зараз знаходиться в «Пункті незламності».

Україна також завдає ударів по цілям у Росії за допомогою безпілотників. Проте є суттєва відмінність: Україна не використовує безпілотники та ракети проти цивільної інфраструктури, такої як лікарні чи системи водопостачання та енергопостачання. Українські військові завдають ударів по нафтопереробних заводах, об’єктах з виробництва зброї та російських військових базах. Міжнародні організації не звинувачують Україну у навмисних ударах по життєво важливій цивільній інфраструктурі РФ.

Після чотирьох років вторгнення, громадяни України на власному досвіді знають, що Росія обмаль уваги приділяє міжнародному гуманітарному праву. Удари по енергетичній інфраструктурі та серйозні відключення електроенергії відбувалися протягом трьох попередніх зим війни. Проте температура не опускалася так низько, як цієї зими. Власники підприємств та кафе придбали генератори. Їхній ревучий звук став частиною повсякденного життя в українських містах. Вони можуть забезпечити лише малу частину необхідної енергії.

Щойно відремонтують електростанції, одразу починається наступна атака. Більшість східного Києва залишилася без води. Протягом кількох місяців у місті діє нормоване електропостачання, тобто електрика подається за розкладом для вулиць та районів.

«У мене немає електрики вже чотири дні поспіль», – каже 45-річний Олексій.

Аліна лише сумно киває.

«Якби тільки електрика знову була стабільна у певний час. Тоді я могла б планувати своє життя», – каже вона.

Теплі, але втомлені очі дивляться із круглого обличчя 26-річної жінки. Аліна – вдова; її чоловік загинув під час війни. Тепер мати-одиначка виховує двох дітей.

«Сирени повітряної тривоги та вибухи під час російських атак – це лякає дітей. А тепер ще й холод. Путін забрав у мене чоловіка. Але він ще не завдав достатньої шкоди. Ймовірно, стане ще гірше. Лише коли я вмикаю газову плиту на повну потужність, то мені вдається нагріти кухню хоча б до 15 градусів за Цельсієм. Сьогодні мені знову доведеться укутувати своїх двох дітей горою ковдр», — бідкається Аліна.

42-річний Юрій працює старшим інспектором цивільної оборони і стежить за тим, щоб не спалахнула пожежа.

«Сильні коливання напруги в лініях електропередач викликають загоряння кабелів. Часто старі лінії датуються радянськими часами. У деяких будинках температура опускається настільки низько, що лопають водопровідні труби. Коливання тиску створюють проблеми для старих труб, а насоси виходять з ладу за відсутності електроживлення. Це ще одна проблема для фахівців ремонтних бригад», – пояснює Юрій.

Мер Віталій Кличко вже закликав населення по-можливості залишити столицю після масштабних терактів 9 січня 2026 року. За даними міської адміністрації, так вчинило близько 600 000 осіб. Це майже кожен шостий мешканець Києва.

«Я б теж поїхала з дітьми, але не маю родичів за межами міста», — каже Аліна.

Поруч із нею стоять Катерина та Вікторія, п’ють теплий чай, який, як і суп, роздають безкоштовно у «Пунктах незламності».

«Ми гріємось, заряджаємо смартфони, а потім повертаємось у свої холодні квартири. Путін хоче зробити наше життя нестерпним. Але він нас недооцінює. Ми вистоємо. Весна прийде. У Європі люди повинні зрозуміти, що Путін не людина, яка бажає миру. Він хоче жорстокого поневолення», – каже Катерина.

У Києві бувають швидкоплинні моменти радості.

Потім, за три метри, чути дитячий сміх. Чотироногий друг викликає усмішку на втомлених обличчях. Собака Річі щойно знайшов притулок у «Пункті незламності» зі своїм господарем. Річі чудово розуміє, що він зірка намету. Тварина насолоджується ласками дітей із напівзаплющеними очима.

Ветеран війни Олексій сором’язливо посміхається, побачивши собаку. Як тільки зарядиться його мобільний телефон, то він знову, задихаючись, підніметься сходами у темряві, зігріє руки на газовій плиті, а потім, повністю одягнений, сховається під ковдрою і намагатиметься поспати.