У грудні 2022 року рух «Жовта стрічка» отримав премію імені Андрія Сахарова за свободу думки від Європейського парламенту за мужній, ненасильницький спротив російській окупації

З яскраво-жовтими стрічками, графіті та анонімними онлайн-кампаніями десятки тисяч українців щомісяця виступають проти російської окупації в рамках руху «Жовта стрічка», ризикуючи при цьому життям.  Іван, 25-річний керівник руху заснував його разом із колегою невдовзі після початку повномасштабного російського вторгнення. В інтерв’ю німецькому виданню NTV він розповів про життя в умовах спротиву російській окупації і Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

NTV: Чому ви вирішили чинити спротив російським окупантам?

Іван: До окупації Херсона я був звичайним молодим IT-інженером, який цілодобово працював заради задоволення від програмування. Коли одного ранку я прокинувся від вибухів, спочатку подумав, що це провокації. Але незабаром росіяни почали створювати свою окупаційну владу та організовувати так звані референдуми. Тоді стало ясно: ми повинні протистояти цьому. Ми пережили щось подібне вісім років тому у Харкові та на Донбасі. Наша остання велика демонстрація у Херсоні відбулася 27 квітня 2022 року. Після цього нам довелося припинити публічні протести.

NTV: Чому?

Іван: Тому що вони стали надто небезпечними. Окупанти застосували сльозогінний газ та світлошумові гранати. Тому ми пішли у підпілля, спілкувалися онлайн та показували людям, як можна безпечно продовжувати опір.

NTV: Чому ненасильницький опір такий важливий?

Іван: Він показує людям, що вони не самотні під окупацією і що є інші українці, які чекають на звільнення свого міста. Росія наповнює наші міста пропагандою та намагається створити інформаційний вакуум. Проукраїнські листівки, графіті та наклейки покликані дезорієнтувати російських окупантів.

NTV: Як ви створили «Жовту стрічку»?

Іван: Ми хотіли створити символ українського спротиву, який увійде до історії. Багато українців хотіли виступити, але, роблячи це, наражали себе на велику небезпеку. Вони діяли хаотично, без структури — саме тут ми побачили свою роль, бо лише добре організований опір може бути ефективним. Отже, ми створили рух — із чіткими посланнями, скоординованими діями та конкретною підтримкою людей, які перебувають під окупацією. Ми показали людям, як захистити себе та свої сім’ї, спочатку за допомогою посібників, а пізніше – за допомогою навчання техніці безпеки. Сьогодні ми керуємо найбільшим чат-ботом на тему ненасильницького опору, який пропонує рекомендації та підтримку, від кібербезпеки до психологічного консультування.

NTV: Чому саме жовта стрічка обрана символом опору?

Іван: Було важливо, аби символ був простим, доступним та добре помітним. Люди можуть просто взяти будь-яку жовту тканину, відрізати її за розміром та прив’язати десь.

NTV:  Хто бере участь у акціях?

Іван: Ми не знаємо, тому що особи наших активістів захищені. Ми нічого про них не знаємо і вони нас не знають.

NTV:  Скільки людей бере участь у спротиві?

Іван: Я не можу сказати точно, але понад 15 000 українців використовують наш чат-бот. Для їхньої підтримки у нас близько 20 координаторів у різних містах. У деяких акціях брало участь 45 000 осіб.

NTV:  Наскільки поширеним є рух у різних регіонах України?

Іван: Наші активісти мешкають на окупованих територіях Херсонської, Луганської, Запорізької і Донецької областей та, звичайно, Криму. Існує забобон, що там усі проросійські. Але десятки тисяч людей щодня спростовують це. Ці люди хочуть, щоб українці у Львові чи Києві знали про своїх співвітчизників, які опираються, не здаються і вживають небезпечних дій, щоб Україна могла виграти цю війну.

NTV:  Ви самі пережили окупацію Херсона до визволення міста у листопаді 2022 року. Пізніше ви переїхали до окупованого Мелітополя, потім до окупованої частини Херсонської області. Де ви зараз і чому вирішили повернутися?

Іван: З міркувань безпеки я не можу сказати, де я. Наш рух зростає, тому ми намагаємося створити місцеві мережі активістів, які зможуть забезпечити себе. Організувати все на місцях простіше, бо нам потрібно знайти надійних людей. Як тільки наша місія буде завершена, ми з колегами рушимо далі.

NTV:  Ви публікуєте в інтернеті інформацію про акції, де українці фотографують українські символи чи написи на аркушах паперу, наприклад, «Крим – це Україна», захованих у громадських місцях. Що ще робиться?

Іван: У нас два типи діяльності: офлайн та онлайн. Офлайн, безумовно, небезпечніший. Зараз ми закликаємо людей більше працювати онлайн заради їхньої власної безпеки. Співвідношення становить приблизно 60% офлайн та 40% онлайн.

NTV:  Як виглядають офлайн-кампанії?

Іван: За останні три роки ми провели багато акцій. Наприклад, якось ми підняли українські прапори на найвищих точках, як-от гори в Криму. Іншим разом ми синхронізували Bluetooth-колонки, щоб відтворити український національний гімн на вулицях Донецька та Луганська. Ми також створили багато графіті на окупованих територіях.

NTV:  Наскільки це є небезпечним для активістів?

Іван: Кожна з цих акцій є досить небезпечною, бо росіяни вважають український прапор та символи терористичними. Якщо ви носите синьо-жовту футболку або навіть просто маєте синьо-жовтий лак для нігтів, вас вважають терористом. За це можна отримати до п’яти років ув’язнення або просто штраф. Це залежить від міста чи регіону.

NTV:  Чи знаєте ви про якісь випадки, коли хтось із вашого руху був спійманий?

Іван: Так, деякі наші активісти отримали штрафи за необережність. Якось камери відеоспостереження зняли, як один із наших колег малює напис «Слава Україні» на будівлі. Коли когось заарештовують, ми намагаємось допомогти йому за допомогою різних правозахисних організацій. Нам вдалося досягти звільнення нашого колеги.

NTV: Як ви захищаєтесь від російського проникнення?

Іван: Із самого початку було зрозуміло: будь-яка помилка може коштувати людям свободи чи навіть життя. Організація працює ізольовано – без списків учасників та відкритих зборів. Контакти зведено до мінімуму; кожен знає лише інформацію, що стосується акції. Це знижує ризик проникнення, але абсолютної гарантії немає. Крім абсолютної анонімності, ми покладаємося на перевірку. Ми аналізуємо активістів протягом тривалого періоду та неодноразово доручаємо їм різні, незалежні завдання. Якщо росіянин розвісив для нас кілька плакатів, це не означає, що ми йому довіряємо. Росіяни також систематично намагалися зламати наш чат-бот — але безуспішно.

NTV: Що мотивує вас і людей залишатися на окупованих територіях, незважаючи на всі небезпеки?

Іван: Поки ми беремо участь у ненасильницькому опорі, інші разом із радниками з українського спецназу вже давно організують насильницький опір. Вони бачили, як росіяни зазнали невдачі, і бояться за свої території. То чому вони повинні миритися з окупацією, коли перед ними відкривається ця історична можливість?

NTV: Ви колись відчували страх?

Іван: Страх – це нормальна людська реакція. Ніхто не живе під окупацією у стані постійної хоробрості. Швидше, це постійна внутрішня напруга. Ви живете з усвідомленням того, що кожна дрібниця може мати наслідки. Водночас зростає почуття, що ви не самотні, і навіть невеликі дії важливі для підтримки зв’язку з Україною. Це дозволяє витримати життя під землею та продовжувати жити, незважаючи на страх. Для мене, як для координатора, дуже важливим є інше почуття — перш за все, я несу відповідальність за інших. Але рух діє вже понад три роки — до цього звикаєш, навчаєшся, адаптуєшся.