39-річний Сфінкс служить у 1-ій територіальній бригаді ЗСУ і відповідає за охорону кордону на Чернігівщині, де російські диверсійні групи, розвідувальні підрозділи та безпілотники намагаються проникнути на територію України

Три роки тому він сортував і доставляв пошту у Бельгії, а зараз патрулює українсько-російський кордон у Чернігівській області за температури мінус 18 градусів за Цельсієм: 39-річний Сфінкс — один із бельгійських добровольців, які вирушили в Україну після російського вторгнення. Про це йдеться у спецрепортажі бельгійського видання VRT NWS, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

18 градусів нижче за нуль, немає електрики, ламаються машини: умови на російському кордоні нещадні. Тим не менш, саме тут Сфінкс (кодове ім’я), який народився і виріс у Льєжі, почувається як удома.

Із Бельгії на фронт

«У Бельгії у мене був фіксований режим робочого дня: колеги, щомісячна зарплата. Я сортував і доставляв пошту і точно знав, як виглядатимуть мої наступні дні. Ця передбачуваність зникла у 2022 році, коли Росія напала на Україну. Я вирішив поїхати добровольцем на фронт», – розповідає Сфінкс.

Він рано відчув пристрасть до військової справи: його батько служив в армії 36 років, а дід, американець, брав участь у висадці в Нормандії у 1944 році. Проте Сфінкс спочатку обрав цивільне життя. Він відпрацював на пошті шість років.

«Я стежу за Україною з 2014 року. Майдан, насильство, рішучість людей… це мене не відпускало», – зізнається Сфінкс.

Його від’їзд важко позначився на родині та друзях.

«Я розповів батькам лише за тиждень до поїздки в Україну. Вони думали, що я там загину. Контакти з колегами та друзями у Бельгії теж зійшли нанівець. Це мене дуже вразило. Швидко розумієш, хто твої справжні друзі. Тут в Україні я почуваюся як удома», – стверджує Сфінкс.

Тиха, але вирішальна місія

Після служби в Інтернаціональному легіоні ЗСУ та відряджень у такі регіони, як Харків та Луганськ, Сфінкс тепер служить у 1-ій територіальній бригаді Збройних сил України. Цей підрозділ відповідає за охорону кордону, де російські диверсійні групи, розвідувальні підрозділи та безпілотники намагаються проникнути на територію України. Іноді тут здається тихо, але саме в цьому і полягає небезпека.

Його побратими по зброї стали для нього другою сім’єю.

«Ми все робимо разом. Деяких із них я знаю вже три роки. Дні проходять у спостереженні, перевірках та очікуванні. Годинами, іноді днями. Ліси, відкриті поля та покинуті села систематично обшукуються. Шукаєш щось підозріле: сліди там, де нікого не повинно бути. Якщо побачиш когось, то вже надто пізно», – зазначає Сфінкс.

Це різко контрастує з його колишнім життям у Бельгії.

«На пошті все було ретельно сплановано: маршрути, перерви, робочі години. Тут вчишся чекати. І зберігати пильність, коли нічого не відбувається. Почуття відповідальності у Чернігівській області відчутне», – наголошує Сфінкс.

Життя без комфорту

Будинок, де зупинився Сфінкс, виглядає аскетичним та занедбаним. Вхідні двері наполовину завалені снігом, а всередині дуже холодно.

«Електрики немає. Доводиться обходитися портативними зарядними пристроями та інколи генератором. Також немає газу та центрального опалення. Іноді ми обходимося без душу, електрики, газу та водопроводу до півтора місяця. У вітальні стоїть газовий балон із маленьким пальником. Це все, що у нас є. Разом із товаришем я допомагаю літнім сусідам: прибираю сніг, тягаю дрова, роблю дрібний ремонт. Тут ти не просто солдат. Люди у Бельгії не завжди розуміють, що означає війна в Україні і яке тут повсякденне життя», – каже Сфінкс.

Дрони та постійна пильність

Одягнений у толстовку і з низько насунутим на обличчя кашкетом, Сфінкс розповідає про те, як проходять його дні: патрулювання, наглядові пости, іноді він стоїть непорушно в лісі, іноді йде пішки, іноді ховається в саморобних укриттях.

Загроза рідко походить від танків чи артилерії. Дрони задають усьому ритм.

«Деякі безпілотники чути, а деякі – ні. Є дрони з тепловізійними камерами та пристроями, що працюють із оптоволоконними кабелями, які неможливо заглушити. Будь-яке відхилення викликає тривогу. Часто без жодної причини: тварина, тінь. Але моє тіло постійно на межі. Це дається взнаки», – скаржиться Сфінкс.

Розгортання тривають від кількох годин до кількох днів. Потім вони сплять на місці, у виритих ними самими укриттях або маскуються.

«Нас доставляє машина на відстань кількох кілометрів від кордону. Решту ми робимо пішки. Це гра у кішки-мишки. Під час тривалих відряджень ми отримуємо їжу за допомогою дронів уночі. Життя залишається примітивним: недосипання та холод», – зазначає Сфінкс.

Бельгійський прапор

У кімнаті Сфінкса поряд висять два прапори: український та бельгійський.

«Я в Україні уже майже три роки, але ще почуваюся бельгійцем», – підкреслює Сфінкс.

Він говорить про Бельгію та Європу без докору, але із занепокоєнням.

«Багато людей у Європі недооцінюють справжню війну. Це не героїзм. Це очікування, замерзання, невизначеність. В Україні люди нічого не мають. Здебільшого немає електрики, немає газу. Немає навіть водопроводу. І ви нечасто почуєте від них скарги. Менталітет зовсім інший», – наголошує Сфінкс.

Коли розмова заходить про Бельгію, він згадує те, що його дуже непокоїло восени 2025 року: повідомлення про безпілотники, які пролітають над бельгійською інфраструктурою.

«Я стежив за цим. Це вплинуло на мене. Бельгійці відчули хоча б малу частину того, що переживають українці. Це невизначеність. Почуття, що все не під контролем. На карту поставлено наш спосіб життя. Росія намагається знищити нашу культуру. Якби вони просунулися далі в Європі, все змінилося б, зокрема і у Бельгії. Пацифізм чи ігнорування загрози не допоможуть. Ми маємо бути готові захищати те, що у нас є», – закликає Сфінкс.