Перемога Орбана на парламентських виборах зараз найменш певна з моменту його приходу до влади у 2010 році, тому критика вступу України до ЄС дозволяє мобілізувати виборців на свою користь

Спроба створити образ України та її президента Володимира Зеленського, антагоністичним до Угорщини та угорців, була на порядку денному комунікацій правлячої партії «Фідес» щонайменше з парламентських виборів 2022 року. Оголошуючи результати та перераховуючи, кого перемогла коаліція Фідес-КДНП, Віктор Орбан вже у своїй переможній промові пов’язав, серед інших, «брюссельських бюрократів» із «президентом України». Сприйнятий оплесками у 2022 році, цей тренд став чіткою тенденцією після того, як Петер Мадьяр вийшов на політичну та комунікаційну арену у 2024 році, і особливо у 2025 році, коли стало очевидно, що він буде головним суперником Орбана на майбутніх парламентських виборах у квітні 2026 року. Згадуючи разом Володимира Зеленського, Петера Мадьяра та Урсулу фон дер Ляєн, пов’язуючи вступ України до ЄС з уже негативним образом ЄС та розробляючи комплексну стратегію мобілізації громадськості разом із медіакампанією – VOKS 2025 –, угорська державна комунікація прагне впровадити негативний настрій щодо зв’язку між Брюсселем та Україною в колективну уяву своїх виборців напередодні парламентських виборів 2026 року. Про це йдеться в аналітичній статті Юсіке Ішікави, наукового співробітника та фахівця із цифрових комунікацій в Азіатсько-Тихоокеанській ініціативі (API) та Інституті геоекономіки, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

2025 рік також знаменує собою поворотний момент у державній комунікації, як з точки зору якості, так і кількості. На відміну від попередніх десятиліть, коли правлячий режим міг встановлювати та контролювати публічний дискурс в Угорщині через свою мережу друкованих та онлайн-видань KESMA, а також радіо- і телевізійні програми через конгломерат електронних медіа MTVA, партія «Фідес» зараз намагається не лише ініціювати теми, але й встигати за наративами, які поширюються у національному медіаландшафті. Щоб вирішити цю проблему, угорський парламент ухвалив закон, який скасовує обмеження фінансових витрат на виборчі кампанії, який не лише реструктуризує фінансову основу традиційних медіа, але й підтримує новостворений та пов’язаний із правлячим режимом «Бійцівський клуб», а також «Цифрові громадянські кола» та широкий спектр інших ініціатив. За наявності такої інфраструктури та зі старими образами (лобі ЛГБТК+, Джордж Сорос, міграція), які менше використовуються у публічній комунікації, державна пропаганда в Угорщині експериментує із впровадженням нових наративів, один з яких полягає в тому, щоб вставити вступ України до ЄС у кампанію проти Брюсселя.

Державна номенклатура, разом із пов’язаними з режимом колумністами і творцями контенту, повністю мобілізована для виборів у квітні 2026 року. Серед найвидатніших фігур – сам Віктор Орбан, якого підтримує його команда з комунікацій. На відміну від попередніх років, коли він з’являвся лише 2-3 рази на рік у формі промов та двотижневих ранкових інтерв’ю на державному радіо, 2025-ий рік ознаменувався серією публічних виступів, а також у радіо- і телевізійних шоу та подкастах. Це супроводжувалося великою кількістю контенту у соціальних мережах на всіх його платформах, який оновлювався кілька разів на день.

Україна не є новою темою в угорському популістському комунікаційному апараті. Значне зростання кількості інтерв’ю, створення контенту та загальної публічної видимості Віктора Орбана сьогодні переважно мотивоване перемогою на виборах. А використання теми України та її поєднання із антибрюссельським аргументом як парадигматичного інструменту зв’язків із громадськістю почалося ще до «справи президентського помилування» та до того, як він пізніше визнав Петера Мадьяра своїм суперником. Більше того, ЄС як загроза національному суверенітету Угорщини з’явився як наратив вже під час першого переобрання Віктора Орбана, коли він змінив свою риторику проти Брюсселя, порівнявши його з Радянським Союзом. Як усталений образ, ЄС як загроза національному суверенітету Угорщини постійно тримався у центрі уваги громадськості протягом усіх його кампаній разом з іншими образами, такими як міграція, гендерне та ліволіберальне лобі, Джордж Сорос та інші. Державні комунікації використовували їх разом, аби висміяти та делегітимізувати своїх опонентів як слуг іноземних держав та представити себе як охоронця національних цінностей.

Інтеграція України в цю наративну структуру виникла як частина зусиль Віктора Орбана звернутися до міжнародної аудиторії та позиціонувати себе як загальноєвропейського лідера, який виступає за збереження консервативних та патріотичних ідеалів на континенті. Включення України в цю парадигму було лише нюансом у риториці проти політики ЄС та його гасла «окупувати Брюссель». Тим не менш, незважаючи на зусилля Орбана привернути міжнародну увагу – а через особисті контакти із Дональдом Трампом навіть трансатлантичну видимість – з огляду на затягування війни в Україні та накопичення подальших внутрішніх скандалів, він дедалі більше використовує сцену ЄС, аби звернутися до внутрішньої аудиторії. У цьому сенсі, хоча й на міжнародному рівні, негативний імідж України довелося зменшити та адаптувати для угорського виборця. Це видно з того факту, що Орбан продовжував публікувати дописи та давати інтерв’ю угорською мовою та менше коментувати англійською мовою світовим ЗМІ. Таким чином, перетворюючи вступ України до ЄС на переважно внутрішню тему, вона поступово була пов’язана із потребами та страхами угорських громадян.

Вписуючи аргумент України проти вступу до ЄС у антиміграційний аргумент, Орбан також протиставляє безпеку Угорщини без іммігрантів (на відміну від західноєвропейських держав) образу України, яка перенасичена мафією. Розвиваючи цей аргумент ще далі, Орбан також наводить неперевірену цифру та вказує на факт, який важко виміряти кількісно, ​​стверджуючи, що 80% злочинних груп в Угорщині є українськими.

З 2022 року Віктор Орбан часто висловлював свою незгоду зі вступом України до ЄС, стверджуючи, що такий крок безпосередньо призведе до війни в Європі. Зображуючи себе та свою партію «Фідес» як охоронців найвищої цінності «миру», комунікаційна команда Орбана докладає значних зусиль, аби представити вступ України до ЄС як подію, яку Брюссель просуває неминуче та майже миттєво. Створюючи наратив, де часові рамки різних етапів процесу вступу (від початку переговорів, через статус кандидата до повноцінного членства) накладаються одна на одну та перетинаються в одне ціле, риторика Орбана створює ілюзію того, що вступ України в її нинішньому стані до Європейського Союзу відбудеться майже миттєво, таким чином приносячи війну безпосередньо в ЄС з усіма її наслідками.

Створення образу миттєвого вступу України до Європейського Союзу та пов’язування його з екзистенційними загрозами пов’язує цей наратив із сьогоденням, коли він використовується виключно для мобілізації внутрішніх виборців. Представляючи себе як єдину силу, що стоїть між Угорщиною, де захищені мир, процвітання, сімейні цінності та національний суверенітет, та між Брюсселем, який дозволить Україні вступити до ЄС, режим Орбана витратив приблизно 14,7 мільярда угорських форинтів на кампанію VOKS, що також знаменує кульмінацію антиукраїнської комунікаційної діяльності партії.

Зображення Урсули фон дер Ляєн, Манфреда Вебера та Володимира Зеленського на плакатах із написом «Не дозволяйте їм вирішувати вище наших голів», кампанія VOKS 2025 мала на меті повернути комунікаційну ініціативу та вийти за рамки просто реактивної позиції. Зосереджуючись на вступі України до ЄС, Орбан прагнув насичити цим публічні простори, медіа-продукцію та цифрові платформи, тим самим мобілізуючи якомога більше громадян Угорщини.

Оскільки перемога Орбана на парламентських виборах зараз найменш певна з моменту приходу його до влади у 2010 році, він та комунікаційна команда намагаються об’єднати все під спільним знаменником. Захоплюючи теми з минулих десятиліть, хаотична комунікаційна продукція часто поєднує кампанії з минулих антибрюссельських, антиміграційних та антиЛГБТК кампаній. Хоча вони ще грають на емоціях та ціннісних аргументах, як і в попередні роки, інтерв’ю та дописи Орбана у соціальних мережах часто перестрибують з однієї теми на іншу.

На відміну від 2010-х років та початку 2020-х років, коли державна комунікація в Угорщині була послідовною, повідомлення 2024 та 2025 років часто здаються безсистемними, незважаючи на величезну кількість контенту. Хоча немає публічно доступних даних про те, наскільки успішним є додавання України та її вступу до ЄС до цієї серії, це, найімовірніше, приваблює деякі верстви угорського суспільства, оскільки залишається значною частиною комунікації.

Врешті-решт, ціна розширення ЄС за рахунок України зображується не лише у фінансовому аспекті, але й у баченні Європи, яка більше не є Європою національних держав. Хоча фінансування обороноздатності України залишається частиною репертуару, і Орбан рідко втрачає можливість зазначити, що це лише підживлює та продовжує війну, він також звертає увагу на те, що Україну не можна приймати до Європейського Союзу через її нездатність керувати своїми фінансами.

Бачення Віктором Орбаном перспективи вступу України до ЄС показує, як зовнішня політика стає центральним інструментом збереження внутрішньої влади та як нові елементи можуть бути включені до існуючого євроскептичного наративу. Починаючи з 2022 року, риторика Орбана поступово перетворила заявку України на членство з далекого геополітичного питання на відчутну загрозу суверенітету, процвітанню та безпеці Угорщини. Вписуючи це у свою антибрюссельську аргументацію та зображуючи Брюссель як безрозсудний, а Україну як корумповану, насильницьку або економічно нестійку державу, Орбан поєднує давні антиєвропейські наративи з новими побоюваннями щодо війни, міграції та руйнування національної ідентичності та суверенітету.

Нещодавні комунікаційні ініціативи є прикладом цього зрушення, де дорога мультимедійна мобілізація покликана не лише оцінити думку, але й створити її, насичуючи публічний простір образом осі Брюссель-Київ, яка планує захопити угорські інтереси. Змішуючи різні етапи вступу та перебільшуючи безпосередні небезпеки – втрату засобів до існування фермерів, примусовий призов до військової служби чи «Сполучені Штати Європи» – Орбан позиціонує себе як єдиного захисника миру та незалежності. Хоча антибрюссельська рамка має глибоке коріння в політиці партії «Фідес», українське питання забезпечує свіжий та емоційно заряджений інструмент у той час, коли старі мобілізуючі засоби стали неефективними. Таким чином, прагнення України до ЄС стали не стільки питанням зовнішньої політики, скільки ретельно розробленим інструментом виборчого виживання Орбана.