Від 300 до 550 громадян Колумбії загинули на фронті в Україні

За оцінками, від 300 до 550 громадян Колумбії загинули в боях за Україну з початку повномасштабного вторгнення Росії. Багато було написано про те, як ці бійці поводяться та гинуть. Менше уваги приділялося тому, чому вони взагалі прибувають в Україну. Це не історія найманців чи ідеалістів. Це симптом невирішених питань управління: як Колумбія переводить своїх ветеранів до цивільного життя та як міжнародна спільнота регулює транскордонну військову працю. Десятиліття внутрішніх конфліктів у Колумбії породили велику кількість досвідчених бійців, від солдатів, які знають основи бойових дій, до елітних операторів контрповстанських операцій. Ці навички стали товаром на світовому ринку. Про це йдеться в авторській колонці Ерін Макфі, позаштатної наукової співробітниці Центру Латинської Америки імені Адрієнни Аршт та засновниці і виконавчої директорки Інституту Коріолі на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Коли реінтеграція не вдається, то військова робоча сила переміщується

Аби зрозуміти, чому колумбійський солдат опиняється на Донбасі, потрібно дивитися далі ярлика «найманець». На форумі у Боготі ветерани, дослідники та посадовці зійшлися на спільній схемі: професійні солдати із 15-20 роками досвіду боротьби із повстанцями виходять на пенсію наприкінці 30 чи на початку 40 років, але не можуть реінтегруватися в економіку, де для них немає місця. Існують формальні програми переходу та перепідготовки; проте їхня відірваність від реалій ринку праці залишає ветеранів без надійного цивільного працевлаштування.

Типовий офіцер середньої ланки заробляє приблизно 4 мільйони песо (трохи більше 1000 доларів) на місяць на дійсній службі, а для рядових солдатів ця цифра падає до 400 доларів. Після виходу на пенсію дохід часто падає вдвічі. Через слабкі перехідні програми та перенасичений вітчизняний приватний сектор безпеки, контраст із зарплатою на передовій в Україні є разючим.

Зарплати солдатів в Україні, які беруть участь у бойових операціях, становлять від 3000 до 5000 доларів на місяць (включаючи будь-який час перебування у полоні та реабілітацію після поранення), плюс потенційна премія за підписання контракту у розмірі 25 000 доларів та виплата у разі смерті сім’ям у розмірі 350 000 доларів.

Хоча мовні бар’єри та безліч бюрократичних перешкод призвели до суттєвих труднощів з отриманням виплат у разі смерті та репатріації останків загиблих солдатів, економічний арбітраж залишається переконливим для тих, хто почувається функціонально розкутим між незаконним працевлаштуванням та економічною ізоляцією.

Правовий поворот Боготи: моральне формулювання проти практичних обмежень

Такий структурний тиск та його наслідки сформували реакцію Боготи, яка прийняла тон криміналізації та морального осуду. З 2024 року президент Колумбії Густаво Петро описував вербування для іноземних війн, як «торгівлю людьми», стверджуючи, що у випадку України командири ставляться до колумбійців як до «нижчої раси… та гарматного м’яса». Він закликав президента України Володимира Зеленського звільнити колумбійських «найманців» та стверджував, що ветеранам не варто дозволяти, серед іншої незаконної діяльності, використовувати свої навички «на війнах за кордоном» через те, що їхнє навчання було оплачено колумбійським народом.

У грудні 2025 року Палата представників Колумбії схвалила законопроект про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй (ООН) 1989 року проти найманців. Згідно з цією конвенцією ООН, найманець визначається як спеціально завербована особа, яка бере участь у бойових діях з метою особистої вигоди, якій обіцяють матеріальну винагороду, значно вищу, ніж та, що виплачується регулярним комбатантам, яка не є громадянином і не проживає на території сторони конфлікту, не є членом збройних сил сторони конфлікту та не скерована на офіційне виконання службових обов’язків державою, яка не є стороною конфлікту. Таким чином, колумбійці, які воюють у лавах Міжнародного легіону України або регулярних штурмових підрозділів її армії після розпуску легіону у грудні 2025 року, не є найманцями згідно з цим визначенням. Вони отримують таку ж зарплату, як і регулярні комбатанти, і є членами збройних сил держави.

Юридичні експерти на форумі у Боготі попередили про пастки колапсу державної військової служби, контрактів на приватну охорону та відвертої наймацької діяльності в одну категорію. Розмивання цих визначень підриває критичні результати, такі як отримання статусу військовополоненого, консульського захисту та прав ветеранів. Учасники форуму описали у Боготі «полювання на відьом», яке ставить сотні ветеранів у правову сіру зону, де вони можуть зіткнутися зі судовим переслідуванням на батьківщині за службу, яка є цілком законною згідно із міжнародним правом. Тим часом, економічні реалії, які спонукають їх до виїзду, залишаються повністю ігнорованими.

Багато колумбійських ветеранів війни в Україні, які повертаються, одночасно травмовані, важко поранені, політично делегітимізовані та піддаються судовому переслідуванню. Таке злиття стигми та юридичної небезпеки створює небезпечний вакуум реінтеграції, який, ймовірно, буде заповнений злочинними організаціями, які прагнуть завербувати висококваліфікований персонал, що почувається покинутим державою.

Політичні пріоритети для Колумбії та її партнерів

Хоча форум у Боготі зосередився на участі колумбійців у війні в Україні, масштаби рухів колумбійських ветеранів є глобальними. Вони не просто приєднуються до державних збройних сил у Східній Європі, але й активно вербуються (а іноді й заманюються фальшивими обіцянками) недержавними збройними групами по всьому геополітичному спектру, від Сил швидкої підтримки у Судані до злочинних картелів у Мексиці. Цей транснаціональний попит на колумбійську бойову працю створює складний ландшафт загроз, де межа між законною військовою службою та злочинною діяльністю дедалі більше розмивається. Будь-яка ефективна відповідь повинна протистояти незаконним та експлуататорським мережам вербування, не плутаючи їх із самою проблемою. Натомість, політики повинні вирішувати структурні недоліки, які роблять боротьбу за іноземні сили раціональним вибором для багатьох ветеранів. Вони також повинні зберігати чіткі правові розмежування, щоб ті, хто служить законними шляхами, не були ще більше маргіналізовані після повернення.

Пріоритетним є справжнє впровадження Закону про ветеранів 2019 року, щоб перетворити його із порожньої структури на життєздатну цивільну базу. Це вимагає від Управління у справах ветеранів Міністерства оборони Колумбії впровадити фінансове планування та підтримку переходу протягом усього військового циклу. Тим часом Міністерства праці, освіти та охорони здоров’я Колумбії повинні створити шляхи освіти та працевлаштування, які відповідають фактичному ринковому попиту, аби вирішити проблеми з управлінням, які змушують ветеранів виїжджати за кордон.
Створити постійний міжвідомчий національний механізм та спеціальну службу зв’язку між Колумбією та Україною для управління транснаціональним ринком бойової праці. Цей орган, очолюваний Міністерством закордонних справ Колумбії та об’єднуючи Міністерства оборони, юстиції та праці Колумбії, координуватиме політику щодо ветеранів, регулюватиме мережі вербування та керуватиме заявами на репатріацію. Він також інвестуватиме у системи даних у співпраці із міжнародними партнерами, щоб розрізняти законну службу від незаконної торгівлі, аби захистити тих, хто повертається.
Політики США та Південне командування США повинні розглядати реінтеграцію ветеранів як критичний вузол регіонального співробітництва у сфері безпеки, аби запобігти захопленню злочинними мережами досвіду, навченого в США. Військова допомога США повинна поєднувати оперативну підготовку з потужною підтримкою реінтеграції, аби позбавити картелі доступу до елітних бойових навичок та роботи із безпілотниками. Це безпосередньо підтримує пріоритети США стосовно боротьби з наркотиками і транснаціональною злочинністю. Розвиток збройних сил без надійних шляхів переходу створює ризики для безпеки на наступних етапах.