Нід наразі служить бойовим медиком у 3-й окремій штурмовій бригаді і займається евакуацією поранених солдатів за допомогою роботизованих систем

Коли президент США Дональд Трамп анонсував плани припинення військової допомоги Україні на початку 2025 року, 31-річний житель Гонконгу Нід ухвалив рішення взяти участь у бойових діях в Україні проти російської армії. Про це йдеться у спецрепортажі Global Voices, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Нід приїхав в Україну, залишивши роботу кухарем у Гонконгу. Наразі він служить бойовим медиком у 3-й окремій штурмовій бригаді. Після кількох місяців служби у піхоті він займається евакуацією поранених солдатів за допомогою роботизованих систем.

Нід проводить паралелі між українським опором РФ та боротьбою Гонконгу проти КНР. Гонконг та Україна змушені боротися за автономію та незалежність з 2014 року, після того, як Росія анексувала Крим, а у Гонконгу розпочалися кампанії опору, відомі як «Революція парасольок».

«І ми, і вони опинилися під тиском сусідньої держави, яка поступово підриває нашу політичну автономію та асимілює нас», – зауважує Нід.

Він відзначає зусилля свого підрозділу щодо збереження української мови та додає, що хотів би такого ж майбутнього і для кантонської китайської мови.

Після того, як офіційний Пекін у 2019 році придушив продемократичні протести у Гонконзі і ухвалив Закон про національну безпеку, Нід втратив будь-яку надію на те, що колись він чи інші активісти зможуть впливати на майбутнє гонконзького суспільства.

«Тепер немає можливості брати участь у житті суспільства, як раніше. Людей, які висловлюються на політичні теми, стає дедалі менше. Я дедалі більше розчаровувався. Тому подумав: чому б не поїхати кудись, де я міг би використати свою силу, аби підтримати справедливість, хай навіть невеликою мірою», – зазначає Нід.

У 2019 році протестувальники у Гонконзі надихалися українським Євромайданом, продемонстрованим у фільмі «Зима у вогні». По всьому Гонконгу мешканці влаштовували покази цього фільму у різних районах міста, намагаючись вивчити українську тактику мирного спротиву. До 2022 року хвиля солідарності змінила напрямок: жителі Гонконгу стікалися до українського ресторану «Іван-козак» — залишаючи пожертви та послання солідарності для України.

У грудні 2025 року двох гонконгських солдатів-добровольців, відомих як Пін і Шуй, було вбито під час їх першої бойової операції на передовій у Запорізькій області, коли вони намагалися евакуювати тіло загиблого товариша по службі. Нід, який підтримував зв’язок із Піном, був вражений.

«Коли гинули інші мої побратими, я знаходився на позиції і був зайнятий роботою, яка хоч трохи відволікала. Але коли загинули Пін та Шуй, я був на базі, виконуючи звичайні тренування. Не було термінової роботи, яка б заглушила мої емоції. Я ніби проковтнув щось дуже гірке», – згадує Нід.

У січні 2026 року секретар з безпеки Гонконгу Кріс Тан припустив, що деякі жителі міста, які вступають до лав української армії, можливо, прагнуть отримати військову підготовку, аби згодом використати це проти китайського уряду.

Учасники антивоєнної акції протесту в Гонконгу провели 21 лютого 2026 року акцію у Культурному центрі Цим Ша Цуй з нагоди четвертої річниці війни в Україні. Група вшанувала пам’ять полеглих українських солдатів, проте співробітники місцевого Департаменту дозвілля та культури зупинили захід через відсутність офіційного дозволу.

Активісти опублікували заяву, засудивши експансіоністську війну Путіна та розкритикувавши США за ігнорування України у мирних переговорах.

«Ми також засуджуємо європейські країни за продовження імпорту російського природного газу і критикуємо союзників Росії за надання дипломатичної, військової та економічної підтримки», – йдеться у їх заяві.

Виступаючи на заході 24 лютого 2026 року, керівник представництва ЄС у Гонконгу Гарві Роуз наголосив на безумовній підтримці України, заявивши, що вміння Москви отримувати товари подвійного призначення для своєї військової машини залишається серйозною проблемою.

«Ми обговорюємо із адміністрацією Гонконгу необхідність запобігати будь-якій допомозі так званому «тіньовому флоту» Росії — танкерам, які перевозять нафту в обхід санкцій. Україна бореться не лише за свою волю. Україна бореться проти світу, у якому право визначається силою. Україна виборює свободу для усіх нас», – наголосив Роуз.

Для Ганни Однокопили, представниці Українського товариства Гонконгу, спостереження за війною за тисячі кілометрів від батьківщини – особливе випробування. Ганна народилася у Києві, живе у Гонконгу майже 10 років, але її сім’я залишається в Україні.

«Звісно, ​​перебувати в Україні важко, але й залишатись за її межами складно. Очевидно, це жахливо, бо моя сім’я досі там, тому мені дуже тяжко. Щодня приходять важкі новини. Багато членів моєї родини перебувають на фронті — їм доводиться служити. Це реальність, з якою стикається Україна», – підкреслила Ганна.

Українське товариство Гонконгу організовує заходи для української діаспори, а також співпрацює із місцевими установами, аби знайомити мешканців міста з українською культурою.

Повернувшись на свою базу в Україні, Нід розмірковував над тим, що допомагає йому рухатися далі: український народ, полеглі товариші по службі чи надія на майбутнє.

«На моїй позиції служить чоловік років 50-60. Дивлячись на нього, я думаю: ця людина лише на кілька років молодша за мого батька. Якби моєму батькові довелося воювати на передовій, то я почував би себе жахливо», – вважає Нід.

Кілька місяців тому він отримав поранення внаслідок атаки ворожого дрона, але це не зупинило його.

«Не дозволяйте цій гнітючій атмосфері повністю поглинути вас. Робіть все, що у ваших силах. Не втрачайте надію. Не забувайте, що ви гонконгці», – закликає Нід.