Військовий конфлікт в Ірані ризикує стати ще одним ненавмисним «подарунком» Кремлю, який відволікає, розділяє та стомлює Захід, водночас непомітно поповнюючи скарбницю, яка фінансує російську агресію в Україні

Раптовий спалах війни в Ірані відвернув увагу світу від Східної Європи до Перської затоки та Близького Сходу. Однак для України наслідки нового військового конфлікту зовсім не є периферійними. Війна в Ірані вплине на доступність критично важливих систем протиповітряної оборони, змінить ціни на нафту, яка фінансує російську військову машину, та поглине західний дипломатичний вплив саме тоді, коли Київ намагається повернути собі територію та протистояти тиску щодо передчасного мирного врегулювання. У багатьох аспектах ця нова війна полегшує РФ продовження бойових дій в Україні та ускладнює для неї отримання зброї та дипломатичної підтримки, необхідних для перемоги. Про це йдеться у дослідженні Роберта Персона, позаштатного наукового співробітника Інституту досліджень зовнішньої політики (США), переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Петріоти», «Шахеди» і тиск протиповітряної оборони

Для України найбезпосереднішим наслідком війни в Ірані є сфера протиповітряної оборони. Система «Петріот» утворює основу протиповітряної оборони України від російських балістичних ракет, таких як «Іскандер» та «Кинджал» — жодна інша західна система, розгорнута в Україні, не забезпечує такої протибалістичної оборони. Протягом останніх кількох місяців Росія значно збільшила використання балістичних ракет та великих комбінованих залпів безпілотників та крилатих ракет проти українських міст та інфраструктури.

Ще до іранської кризи Вашингтон неохоче розлучався із додатковими пусковими установками «Петріот» та запасами ракет-перехоплювачів для України, враховуючи глобальні зобов’язання та обмежені запаси. Європейські союзники також мали лише обмежену кількість батарей та ракет, які вони могли реально передати Україні. Тепер, коли іранські ракетні та безпілотні атаки спрямовані проти Ізраїлю та країн Перської затоки, конкуренція за «Петріоти» загострилася. Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Катар останніми днями використовували ракети Patriot для захисту від іранських балістичних ракет та безпілотників типу Shahed.

Кожна батарея Patriot, призначена для захисту міст Перської затоки, не може бути передислокована для захисту Одеси чи Харкова від російських залпів. А кожна ракета-перехоплювач, використана над Ер-Ріядом чи Абу-Дабі, на одну менше доступна для перехоплення наступного російського балістичного обстрілу по електромережі України. Якщо війна в Ірані затягнеться, це майже напевно погіршить і без того нестабільну проблему протиповітряної оборони України, особливо якщо Росія буде покладатися на балістичні ракети, змушуючи Україну використовувати свої запаси перехоплювачів Patriot.

На жаль, раптова та нагальна потреба Ірану у власних безпілотниках не зменшить нічних обстрілів України. У перший рік повномасштабного вторгнення іранські безпілотники «камікадзе» Shahed-131/136 відіграли важливу роль у спробі Росії перенаситити та виснажити українську протиповітряну оборону. Але з часом, за технічної допомоги Ірану, Росія створила власні виробничі лінії для похідних Shahed (перейменованих на «Герань») всередині Росії. Західна розвідка та незалежні дослідження показують, що російські воєнні заводи тепер можуть виробляти велику кількість безпілотників типу Shahed, не покладаючись на нові іранські поставки.

Іншими словами, хоча війна в Ірані безпосередньо конкурує з Україною за дефіцитні перехоплювачі Patriot, вона відносно мало обмежує доступ Росії до дешевих односторонніх ударних безпілотників. Ця асиметрія ускладнює виклик Києва у галузі протиповітряної оборони: Росія може продовжувати запускати великі залпи вітчизняних клонів Shahed та балістичних ракет, тоді як Україна поспішає збільшити виробництво та розгортання недорогих систем боротьби із безпілотниками, одночасно витрачаючи свій арсенал високопродуктивних перехоплювачів, здатних зупиняти балістичні загрози.

Дипломатія Зеленського із безпілотниками: від реципієнта до донора

Президент України Володимир Зеленський відреагував на цю кризу, характерним для нього креативним дипломатичним кроком. На початку березня 2026 року він публічно запропонував, аби країни Перської затоки, які зіткнулися з обстрілами «Шахедів», «обмінялися» деякими зі своїх перехоплювачів Patriot з Україною в обмін на українські безпілотники, технології та навчання для посилення власної протидронної оборони. На перший погляд, це цікава пропозиція: жодна інша країна не може претендувати на більший досвід або ефективність в економічно ефективних рішеннях протидії безпілотникам, будь то перехоплювачі вітчизняного виробництва, тактика радіоелектронної боротьби чи перевірена у боях доктрина. Те, що ці засоби захисту були розроблені під вогнем іранських та російських «Шахедів», створює потужний рекламний аргумент для України.

Однак, значні практичні перешкоди роблять реальність таких угод малоймовірною. Інтеграція систем українського виробництва в архітектуру протиповітряної оборони країн Перської затоки, побудовану на базі американського обладнання, вимагатиме складної технічної роботи; військові країн Перської затоки повинні будуть почуватися політично комфортно, покладаючись на Київ у критично важливих аспектах своєї оборони; а Вашингтон повинен буде дати згоду на реекспорт ракет Patriot американського походження. Поки що немає жодних публічних доказів того, що якась держава Перської затоки прийняла пропозицію Зеленського обміняти Patriot американського виробництва на безпілотники-перехоплювачі українського виробництва.

Однак 5 березня 2026 року Зеленський оголосив у соціальних мережах, що Україна отримала запит від США на «конкретну підтримку в захисті від шахедів у регіоні Близького Сходу». Подальші повідомлення свідчать про те, що Україна веде прямі переговори щонайменше із двома іншими державами Перської затоки щодо скерування українських операторів безпілотників та перехоплювачів до регіону.

Хоча масштаби та обсяг української допомоги у боротьбі із безпілотниками ще належить з’ясувати, пропозиція Зеленського є розумним стратегічним меседжем, який, схоже, працює. Він підкреслює унікальний досвід України у протидії масовим атакам безпілотників, зміцнює наратив про те, що Україна є потенційним контрибутором колективної безпеки, а не споживачем чи тягарем для оборони союзників. Це неявно пов’язує долю України з долею інших партнерів США, які перебувають під вогнем критики. Це узгоджується з давньою політичною стратегією Києва у його відносинах з НАТО та Європейським Союзом: представити Україну не лише як жертву на передовій, яка потребує допомоги, але й як нового постачальника безпеки, досвід та можливості якого можуть посилити оборону союзників.

Навіть якщо фактичний внесок України в оборону Перської затоки залишається обмеженим, дипломатичні сигнали є значними. Це створює аргумент, який західні лідери можуть використовувати всередині країни, аби виправдати постійну підтримку та прискорену інтеграцію України до євроатлантичних структур: вони інвестують у майбутнього союзника, який привносить важко зароблені можливості, а не субсидує клієнта, який вічно перебуває на межі краху. Те, що українські можливості також можуть сприяти стратегічній стабільності на Близькому Сході — регіоні, який має критичне економічне значення для Європи та Америки, ще більше посилює позиції Києва.

Ціни на нафту, Ормузька протока та воєнний фонд Росії

Другим каналом, через який війна в Ірані вплине на Україну та Росію, є світові енергетичні ринки. Військова економіка Росії залишається залежною від доходів від вуглеводнів. Незважаючи на санкції та обмеження цін, нафта та газ забезпечують значну частку бюджету РФ. Повідомляється, що бюджет Кремля на 2026 рік передбачає середню ціну на нафту Urals приблизно 59 доларів за барель для балансування; наприкінці 2025 року ціни на нафту Urals були значно нижчими за цей рівень, що обмежувало здатність Росії фінансувати зростаючі витрати на оборону.

Після американо-ізраїльських ударів по Ірану та атак Тегерана у відповідь по країнах у Перській затоці ціни на еталонну нафту різко зросли. Водночас, фактичне закриття Іраном Ормузької протоки, через яку зазвичай перевозиться близько 20% світових нафтових продуктів, більшість з яких від виробників Перської затоки, — призвело до того, що близько 150 танкерів із нафтою та зрідженим газом застрягли, і це вже порушує потоки сирої нафти з Близького Сходу до азійських імпортерів, таких як Китай, Індія, Японія та Південна Корея.

Важливо, що морські потоки російської нафти не залежать від Ормузької протоки. З 2022 року санкції змушують Росію переорієнтувати значну частину свого експорту з Європи на Індію та Китай, використовуючи маршрути з портів Балтійського та Чорного морів через Суецький канал, а також з тихоокеанських портів до Китаю та інших азійських покупців. Аналітики підрахували, що у січні 2026 року Індія придбала 38% російського експорту сирої нафти, тоді як частка Китаю становила 48%.

Зі закриттям Ормузької протоки з березня 2026 року азійські економіки, які раніше покладалися на нафту із Перської затоки, терміново шукають альтернативні джерела постачання. Росія швидко вжила заходів, аби заповнити прогалину. Віце-прем’єр-міністр РФ Олександр Новак публічно заявив, що Росія готова збільшити постачання нафти до Китаю та Індії на тлі перебоїв в Ормузькому газопроводі.

Таким чином, для РФ іранська криза може стати фінансовим прибутком, якщо вона триватиме нескінченно. Вищі світові ціни у поєднанні зі збільшенням обсягів продажу азійським покупцям, які позбавлені доступу до поставок з країн Перської затоки, ймовірно, збільшать доходи Росії від нафти та скоротять дефіцит бюджету. Це відбувається в той час, коли російська економіка починає демонструвати серйозні ознаки стресу.

З точки зору моделі переговорів, це важливо, оскільки змінює очікування Москви щодо вартості продовження війни в Україні порівняно із врегулюванням зараз. Якщо низькі ціни на нафту підштовхували Росію до складних бюджетних компромісів і, можливо, створювали стимули для вивчення можливості припинення вогню, то нафтовий шок, спричинений війною в Ірані, тягне у протилежному напрямку. Вищі, стабільніші доходи від енергоносіїв зменшують економічні труднощі від продовження війни в Україні.

Дипломатичний вакуум та взаємне відволікання уваги

На дипломатичному фронті війна в Ірані створює класичну проблему взаємного відволікання уваги. У січні 2026 року Сполучені Штати скликали перші тристоронні переговори між російською та українською делегаціями в Абу-Дабі. Повідомлення свідчать, що ці переговори – і наступні раунди в Женеві в лютому 2026 року – не призвели до жодних проривів.

Ще до того, як перші бомби впали на Іран, було мало ознак того, що Путін серйозно зацікавлений у дипломатичному врегулюванні на умовах, прийнятних для України. Більшість експертних оцінок сходяться на подібній думці: підбадьорений поступовими здобутками на полі бою та сприйняттям того, що підтримка Заходу слабшає, Путін, здається, готовий вести безкінечну війну на виснаження, вважаючи, що час на боці Росії.

Війна в Ірані тепер ще більше відволікає увагу США від України. Здається малоймовірним, що ані Європа, ані Сполучені Штати не матимуть достатньо ресурсів для нових великих ініціатив в Україні у найближчі місяці. Навіть Об’єднані Арабські Емірати, де проходив перший раунд тристоронніх переговорів, були атаковані 165 іранськими ракетами та 600 безпілотниками протягом перших 48 годин війни.

На раундах переговорів в Абу-Дабі та Женеві територіальні поступки та гарантії нейтралітету були в основі пропозицій, узгоджених за посередництва США. Вашингтон тиснув на Київ, щоб той розглянув болючі компроміси — виведення військ з решти утримуваних Україною частин Донбасу, визнання деяких російських територіальних здобутків та обмеження майбутньої військової позиції України.

Стів Віткофф та Джаред Кушнер одночасно виконують обов’язки головних посланців президента США Дональда Трампа з питань миру в Україні та на Близькому Сході, тому, ймовірно, це призведе до зупинки мирних зусиль в Україні. У цьому сенсі відволікання уваги дає Україні час продовжувати обмежені контрнаступи та покращувати переговорну позицію, не будучи втягнутою у передчасне врегулювання шляхом переговорів.

З іншого боку, взаємне відволікання уваги посилює основні інформаційні проблеми, які переслідують війну в Україні зі самого початку. Якщо Сполучені Штати та Європа приділятимуть менше уваги українському фронту, вони можуть повільніше визнавати зміни у військовому балансі та менше реагувати на потреби України. Росія, спостерігаючи за відволіканням Заходу та зміщенням дипломатії на Близький Схід, може ще більше переконатися, що час та виснаження працюють на її користь. Україні, у свою чергу, може бути важче сигналізувати про рішучість та мобілізувати нову дипломатичну підтримку, коли всі погляди будуть спрямовані на Тегеран.

Обмежена роль Росії та міраж «Осі»

Війна в Ірані також підкреслює незручну правду про глобальну позицію Росії. Незважаючи на гучну риторичну підтримку Тегерана та різке засудження американо-ізраїльських ударів, Москва поки що мало зробила для формування конфлікту від імені Ірану. Російські дипломати засудили напади в ООН та у публічних заявах, але немає жодних доказів того, що РФ надає Ірану значну військову допомогу, розвідувальні дані чи прикриття ескалації в цій війні. Це не дивує тих, хто відзначив відсутність у Москви конкретної матеріальної підтримки Ірану після удару США по іранських ядерних об’єктах у 2025 році.

Росія застрягла у власній виснажливій війні в Україні, зазнаючи високого рівня втрат та витрачаючи величезну кількість боєприпасів та обладнання. Її здатність проектувати силу або надавати суттєву допомогу партнерам в інших регіонах обмежена. Але частково це також стратегічний розрахунок. Пряма військова участь Росії на боці Ірану ризикує швидкою ескалацією зі Сполученими Штатами в той час, коли Москва веде опосередковану війну з Вашингтоном у Східній Європі. Путін, схоже, задоволений критикою дій США збоку, отриманням економічних вигод від енергетичного шоку та дозволяючи Ірану покрити військові витрати на конфронтацію.

Ця реальність підриває уявлення про цілісну «вісь» Росії, Китаю, Ірану, Північної Кореї та інших антизахідних режимів, які діють спільно, аби перевернути світовий порядок, очолюваний США. Хоча ці держави поділяють певні інтереси та співпрацюють тактично — стосовно передачі зброї, уникнення санкцій та дипломатичного прикриття — війна в Ірані ілюструє, що їхні пріоритети та обмеження різко розходяться. На практиці Росія є не стільки рівноправним архітектором нового багатополярного порядку, скільки нафтодержавою, яка перебуває під жорсткими санкціями і намагається використовувати кризи в інших місцях для підтримки власної регіональної війни.

Громадська думка США та ризик побічних ефектів ізоляціонізму

Врешті-решт, війна в Ірані несе серйозні ризики для України через свій вплив на американську громадську думку та внутрішню політику США. Попередні соцопитування свідчать про те, що нова війна непопулярна серед більшості американців. Нещодавнє опитування CNN/SSRS засвідчило, що 59% респондентів не схвалюють авіаудари США по Ірану та стурбовані тим, що адміністрація Трампа чітко не визначила місію чи кінцевий результат.

Оскільки витрати та ризики чергової близькосхідної війни стають більш помітними, легко уявити, як антивоєнна втома та ізоляціоністські настрої можуть посилюватися у політиці США. Відомі голоси – переважно праворуч – які вже ставлять під сумнів масштаби і тривалість підтримки США, ймовірно, скористаються війною в Ірані як черговим доказом того, що Вашингтон перевантажений, що союзники повинні нести більший тягар або що Америка повинна відмовитися від кількох одночасних конфліктів.

Такий побічний ефект буде небезпечним для України. Київ ще значною мірою покладається на дипломатичне лідерство США, підтримку розвідувальних служб та доступ до високоякісної американської зброї та фінансування — як через програми Конгресу, такі як Ініціатива сприяння безпеці України, так і через позабюджетні домовленості, такі як механізм PURL під управлінням НАТО, який дозволяє європейським партнерам фінансувати американську зброю для України. Якщо війна в Ірані посилить громадський опір необмеженим закордонним зобов’язанням та підбадьорить внутрішніх гравців, які виступають за різке скорочення участі США в обох театрах військових дій, то Україна може зіткнутися не лише з уповільненням поставок військової допомоги, але й з фундаментальним переглядом масштабів та мети американської підтримки.

Наслідки

У сукупності, війна в Ірані, ймовірно, зробить війну Росії проти України довшою та складнішою для вирішення. Вищі ціни на нафту та перенаправлення поставок з країн Перської затоки забезпечують Москву вкрай необхідними доходами, полегшуючи бюджетний тиск, створений санкціями та низькими цінами до початку спільного американо-ізраїльського нападу. Попит на ракети Patriot у країнах Перської затоки загострює дефіцит ППО України саме в той момент, коли Росія посилює ракетні атаки. Західна дипломатична увага прикута до нової кризи на Близькому Сході, що зменшує пропускну здатність та політичний капітал, доступний для серйозних ініціатив щодо України.

Західним урядам потрібно буде зробити чіткий вибір, аби пріоритезувати потреби України в ракетах Patriot разом із обороною Перської затоки, а не дозволяти війні в Ірані тихо позбавляти Київ перехоплювачів. Їм потрібно буде підтримувати та посилювати санкції проти російських нафти та газу, а також презентувати Україну як гаранта безпеки, виживання та інтеграція якої в євроатлантичні інституції не відволікає від інших криз, а є центральним компонентом узгодженої стратегії стримування агресивних і авторитарних держав у різних регіонах світу.

В іншому випадку військовий конфлікт в Ірані ризикує стати ще одним ненавмисним «подарунком» Кремлю, який відволікає, розділяє та стомлює Захід, водночас непомітно поповнюючи скарбницю, яка фінансує російську агресію в Україні.