Росія продовжує атакувати українські електростанції, які працюють на викопному паливі, змушуючи більшу частину країни тремтіти від холоду під час суворої зими. Але новий фокус України на розвитку децентралізованої енергетики — від сонячних панелей до вітряних турбін — сприяє неочікуваному переходу до зеленої енергетики

Коли раніше цієї зими російські авіаудари вивели з ладу українські електростанції, то велика частина чорноморського портового міста Миколаїв занурилася в темряву, а температура в приміщеннях різко впала. Лише за 60 кілометрах від лінії фронту ракети «Торнадо», крилаті й балістичні ракети, а також ударні безпілотники обрушувалися на місто з населенням 450 тисяч протягом останніх чотирьох років. Під час найхолоднішої зими за понад 10 років, більшість миколаївців знову змушені жити у дуже холодних будинках, а коли виходять з ладу електричні водяні насоси, в кранах зникає вода. Про це йдеться у спецрепортажі Єльської школи навколишнього середовища, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Але в Миколаєві з’явилися нові проблиски надії. У листопаді 2025 року 26 нещодавно встановлених фотоелектричних панелей на даху разом з літієвими акумуляторами ємністю 100 кіловат-годин почали живити теплові насоси та генератори для підтримки роботи міського реабілітаційного центру для дітей та інвалідів. Завдяки Данській раді у справах біженців та Міністерству закордонних справ Данії, які фінансують проєкт, центр продовжував працювати навіть під час 32-годинного обстрілу в середині грудня 2025 року.

Крім лікування 70 пацієнтів в день, центр відкрив свої двері для мешканців міста з групи ризику, які залишились без тепла. Кілька інших установ в Миколаєві також відмовилися від своєї виняткової залежності від національної електромережі, яка в основному живиться від великих газових, вугільних і атомних електростанцій, і тепер отримують енергію від невеликих розподілених систем, які виробляють електроенергію на місці використання або неподалік. 

З початку війни Росія націлилася на енергетичну інфраструктуру України — її застарілі електростанції, що працюють на викопному паливі, підстанції та лінії електропередач — в спробі продовжити наступ і повалити український народ. Ще до настання цієї зими половина енергетичної інфраструктури України лежала в руїнах. За оцінками економістів, загальний збиток, завданий енергетичному сектору країни, нині перевищує $56 мільярдів.

Нинішня зима стала поки найбільш руйнівною: через теракти величезні райони країни залишилися без електрики і тепла, а температура впала до -20 °C. Через важкі погодні умови багато шкіл та інших державних установ були закриті від Різдва. У Києві, а також у Харкові, Полтаві та Дніпрі понад 1000 громадських наметів з опаленням, що працюють на дизельних генераторах і дров’яних печах, пропонують жителям тепло і місце для зарядки телефонів. Але цих імпровізацій занадто мало. 14 січня 2026 року президент Володимир Зеленський оголосив надзвичайний стан в енергетичному секторі. 

За словами Ларса Гандріха — німецького експерта з енергетики, який тісно співпрацює з Україною — тоді як енергетична система України, яка до війни мала генеруючу потужність в 60 гігават, бореться за те, щоб світло залишалося увімкнутим, оператори енергосистем також прагнуть диверсифікувати джерела енергії в країні, незважаючи на нові зграї дронів.

План полягає в тому, щоб замінити громіздкі теплові електростанції та централізовану електромережу, вразливі до дронів та інших атак, розподіленими відновлюваними джерелами енергії та газовими установками невеликих розмірів, які є менш привабливими цілями для обстрілу.

За оцінками Асоціації сонячної енергетики України, у 2025 році в країні було встановлено не менше 1,5 гігават нової сонячної генерації, що достатньо для забезпечення енергією приблизно 1,1 мільйона будинків, а оператори електромереж мають намір майже подвоїти виробництво відновлюваної енергії в країні протягом наступних чотирьох років.

Україна модернізує свій енергетичний сектор настільки швидко, як тільки може, але не для збереження клімату, а для забезпечення енергетичної безпеки.

«Енергетичний перехід України — це не гасло. Від початку повномасштабного вторгнення Україна додала понад 3 гігавати нових потужностей з виробництва відновлюваної енергії. Це трансформація, орієнтована на безпеку, що відбувається в умовах екстремальних обмежень, яка надає пріоритет децентралізації, гнучкості та швидкості відновлення», — каже Євгенія Копиця, українська енергетична аналітикиня Інституту захисту клімату, енергетики та мобільності.

Вітрові та сонячні батареї з незалежними лініями електропередачі розкидані по території, що ускладнює їх пошкодження та полегшує ремонт.

«Вугільна електростанція — це велика одиночна ціль, яку можна вразити однією ракетою. Вам знадобиться близько 40 ракет, щоб завдати еквівалентної шкоди для потужності вітроелектростанції», — зазначає Джефф Оутем з ДТЕК, найбільшої енергетичної компанії України та найбільшого приватного інвестора в енергетику.

Сонячна енергія теж являє собою непривабливу мішень.

«Атакувати децентралізовані сонячні електростанції економічно недоцільно. Ракети та дрони коштують дорого, а для істотного руйнування таких систем буде потрібно велику кількість ударів, тоді як загальний вплив на енергетичну систему залишиться обмеженим», — пояснює українська експертка з енергетики Олена Кондратюк.

Як сонячні, так і вітряні парки можуть функціонувати навіть тоді, коли деякі з них вийшли з ладу.

Відмова України від викопного палива почалася ще до повномасштабного вторгнення Росії: щоб вступити до Європейського Союзу, країна повинна прийняти кліматичні критерії блоку, а в 2021 році Україна зобов’язалася відмовитися від вугілля до 2035 року. Війна перервала цю поетапну відмову, але також прискорила перехід України на відновлювані джерела енергії, незважаючи на її обмежений бюджет.  

Європейські країни фінансують більшу частину енергетичних перетворень в Україні, включно з усіма миколаївськими сонячними установками. Розташоване на захід від Києва місто Житомир планує до 2050 року повністю перейти на відновлювані джерела енергії за допомогою ініціативи «Rebuild Ukraine», яка значною мірою фінансується Європою.

А в Київській області та за її межами сонячні системи, підтримувані програмою «Solar Supports Ukraine», забезпечують роботу шкіл під час блекаутів. Виняток, заснований на самофінансуванні: перед початком війни кооператив «Сонячне місто» в Славутичі, місті неподалік кордону з Білоруссю, зібрав кошти для створення сонячної електростанції на дахах трьох муніципальних будівель.

За даними Міжнародного енергетичного агентства, влітку 2025 року Україна досягла «значних успіхів» у відновленні та підвищенні стійкості своєї системи. У сфері відновлюваних джерел енергії переважали — і продовжують переважати — сонячні батареї на дахах, невеликі фотоелектричні установки, вітер, локальні сховища і спалювання біомаси.

Деякі самопідтримувані енергетичні зони поєднують відновлювані джерела енергії з традиційними. Наприклад, в центральноукраїнському місті Вінниця є п’ять мікромереж, які об’єднують місцеву генерацію, включаючи сонячну, газову і гідроелектростанцію, з системами зберігання енергії. У найближчі два роки до енергобалансу приєднаються п’ять великих вітряних електростанцій.

У Хмельницькому мікромережа Національного університету потужністю 4400 кіловат включає в себе когенераційну установку, що працює на природному газі (вона виробляє як електроенергію, так і тепло), сонячну батарею потужністю 264 кіловати, дизельну електростанцію та газову котельню, яка виробляє тепло.

До захоплення Росією території, на якій у 2014 та 2022 роках розміщувалося більше половини вітроенергетичних потужностей України, включаючи великі вітряні електростанції на узбережжі Азовського моря, в Україні було 34 вітряні парки, що налічували майже 700 турбін. Оскільки вітроенергетика займає центральне місце в її децентралізованій енергетичній стратегії, Україна прагнула збільшити виробництво енергії вітром навіть у розпал російських атак.

Неподалік від лінії фронту ДТЕК зводить Тилігульську вітроелектростанцію потужністю 500 мегават — перший вітропарк побудований в зоні бойових дій. Це важливе джерело електроенергії на півдні України, яке після завершення будівництва забезпечуватиме електроенергією 900 тисяч домогосподарств.

За словами Андрія Конеченкова з Української вітроенергетичної асоціації, нині в країні виробляється 7 гігават вітроенергетики, які можуть бути встановлені у 2026 році, якщо дозволять умови на місцях. Нові турбіни дозволили б більш ніж втричі збільшити нинішню потужність вітроенергетики в країні.

Тоді як війна відсунула на другий план будівництво вітряних електростанцій комунального масштабу, будівництво сонячних установок в будинках, на підприємствах і в державних установах триває безпрецедентними темпами. Українська компанія YASNO, яка постачає електроенергію і газ мільйонам українців, заявляє, що її клієнти розкуповують пропоновані нею пакети сонячних батарей і акумуляторів. У сонячні дні Україна навіть може похвалитися надлишком енергії.

Німецько-українське енергетичне партнерство, платформа для міжурядового діалогу з енергетичних питань, оцінює, що довгостроковий технічний потенціал сонячної енергетики України перевищує 80 гігават, що відповідає потужності 80 ядерних реакторів середньої потужності.

«Цей сектор стає одним з найбільш швидкозростаючих ринків відновлюваних джерел енергії у Східній Європі», — повідомляється на їхньому веб-сайті.

Дослідження, проведене Технологічним університетом Сіднея, показує, що Україна могла б задовольнити 91% своїх енергетичних потреб за рахунок поєднання сонячної енергії і наземного вітру, використовуючи 1% своєї території.

«Окремі споживачі хочуть відключитися від електромережі будь-яким можливим чином. Це в основному низове явище, і зараз воно трохи хаотичне. Попит на відновлювані джерела енергії ще більше зросте, коли державні субсидії на викопні джерела енергії, через які ціни на українські енергоносії значно нижче ринкових, в кінцевому підсумку будуть скасовані», — пояснює Андрій Мартинюк з Ecoclub, української неурядової організації, яка допомагає місцевим громадам розвивати відновлювані джерела енергії.

Цей бум, звичайно, вимагає нових варіантів зберігання, і тут Україна теж швидко просунулася вперед. У 2024 і 2025 роках національний оператор електромереж України інвестував у створення половини гігават потужностей для зберігання — вражаюча кількість, на думку експертів, які відзначають, що це становить трохи менше чверті від загального обсягу поставок до Німеччини. Проекти зі створення акумуляторів, на впровадження яких в Європі йде два роки, як повідомляє Financial Times, в Україні займають лише шість місяців.

З точки зору нової, ультрасучасної розподіленої енергетичної системи, Україна, можливо, і рухається вперед із завзяттям новонаверненого, але навіть заплановане впровадження відновлюваних джерел енергії в 2026 році не захистить більшу частину українського населення від нападів Росії наступної зими.

Під час війни в України є воля, але немає фінансових ресурсів, щоб самостійно модернізувати виробництво енергії. Найбільший донор країни, ЄС, вже вносить до бюджету України майже 200 мільярдів доларів на військові витрати і гуманітарну допомогу, включаючи енергетику. Швидкість, з якою Україна покриває свою територію розподіленими енергетичними системами, може вирішити, чи переживе вона ще одну сувору зиму — чи стане жертвою її жорстокості.

Перекладач: Олександр Колодюк