Президент України і його уряд повинні протистояти олігархії, якщо вони хочуть придушити вплив Росії і позбавити країну від корупції

З моменту вступу на посаду у 2019 році, українського президента Володимира Зеленського часто звинувачували в тому, що він є маріонеткою олігархічних інтересів своєї країни – комічним популістом, який не бажає або не здатен протистояти російському впливу на Україну. Тому його нещодавні репресії стосовно проросійських ЗМІ стали несподіванкою як для оглядачів, так і для критиків. 2 лютого 2021 року Зеленський ухвалив рішення про блокування трьох проросійських телеканалів в Україні, яке сподобалось багатьом прихильникам реформ. Про це йдеться в аналітичній публікації американського видання Foreign Policy, повідомляє Foreign Ukraine.

Українці відчувають все це на власному досвіді, оскільки конфлікт їх країни з Росією триває вже восьмий рік поспіль. Збройне протистояння практично припинилося з липня 2020 року. Порушення режиму припинення вогню дуже рідкісні. Але російсько-український конфлікт не вщухає; він перетворився у гібридну війну, яку Москва та її ставленики тривалий час вели проти українського суверенітету.

Головна мета гібридної війни двояка: Росія прагне як демонізувати Захід, так і дестабілізувати Україну, принаймні, щоб її імідж як всередині країни, так і за кордоном асоціювався із безнадійно хаотичною державою. Розпалювання проросійських настроїв в Україні допомагає утримувати країну під контролем Кремля і в межах його геополітичної орбіти. Це завдання дедалі частіше лягає на плечі місцевих постачальників партизанської політики, пропаганди і токсичної дезінформації.

Для прозахідних українців, які давно спостерігали, як їх країна бореться з корупцією і російським втручанням, санкції Зеленського були запізнілими.

«Це був найбільш рішучий крок, який могла зробити Україна», – сказав Сергій Солодкий, київський дослідник, який вивчає гібридну війну в Росії.

Але інші експерти висловили стурбованість з приводу санкцій Зеленського, з точки зору свободи ЗМІ, законності та демократії.

Проте, через тиждень після того, як Зеленський втрутився в український медіа-ландшафт, з’явилися більш насущні геополітичні питання: а саме, наскільки конфронтаційно налаштований український президент у своєму новому хрестовому поході проти російського впливу, і якою буде реакція ЄС та РФ.

Вищезгадані санкції спрямовані проти Тараса Козака, українського політика і члена проросійської опозиційної партії «Опозиційна платформа – За життя» (ОПЗЖ). Юридичні активи Козака, зокрема компанії, які володіють нещодавно забороненими телеканалами – 112 Україна, NewsOne і ZIK – були пов’язані з Віктором Медведчуком, магнатом, тісно пов’язаним з президентом Росії Володимиром Путіним. Медведчук, проти якого Сполучені Штати у 2014 році запровадили санкції за розпалювання сепаратизму в Україні, став головною людиною Путіна в Україні; Зараз час він очолює політичну раду ОПЗЖ і апелює переважно до російськомовного електорату.

За останні кілька років, Медведчук використав політичну риторику і дезінформацію, щоб отруїти громадську сферу. На його телеканалах прихильники західної інтеграції України зображуються як лакеї угорського філантропа Джорджа Сороса або як раби ключових зовнішніх партнерів країни, таких як Міжнародний валютний фонд, який надав Україні позики в обмін на політичні та економічні реформи.

Володимир Єрмоленко, директор аналітичного відділу неурядової медіа-організації «Інтерньюз Україна», вважає, що подібні висловлювання знаходять відгук у багатьох українців, розчарованих роллю своєї країни як геополітичного пішака і вічного козиря на перемовинах між Сходом і Заходом.

«Україна – країна з досить низьким рівнем довіри і задоволеності своїм життям, і це … використовується для посилення почуття безнадії у людей», – зазначив Єрмоленко.

Медведчук – не єдиний «злий геній» в українському медіа-світі, в якому, крім критичних онлайн-видань, переважають телеканали, керовані інтересами олігархів. Таким чином, маневри Медведчука – не виключення з правил, а приклад того, як активно зловживають цією структурою. Але він відзначився своїми критичними заявами, які українські офіційні особи вважають особливо небезпечними з урахуванням конфлікту Києва з Москвою. Справді, пропаганда Медведчука знаходить відгук серед його виборців, які базуються здебільшого на півдні і сході України і симпатизують Росії.

Крім Медведчука, активісти також звинувачують магната Ігоря Коломойського у використанні своїх активів – особливо законодавців у правлячій партії Зеленського «Слуга народу» – для антизахідної пропаганди. Коломойський колись вважався покровителем Зеленського. Зараз його інтереси дещо розходяться з інтересами Медведчука, але разом вони є соратниками у спільній справі: опору взаємодії України з Заходом.

Ця тенденція у ЗМІ супроводжувалася більш традиційними, хоча і сумнівними, засобами політиканства. В останні місяці депутати ОПЗЖ розв’язали війну проти української антикорупційної інфраструктури, звертаючись до Конституційного суду з проханням, серед іншого, визнати незаконними Національне антикорупційне бюро України та систему електронного декларування. Вони також прагнули дискредитувати спадщину Революції гідності в Україні, вимагаючи розслідувати, чи була ця подія переворотом, і виступаючи проти амністії мітингувальників. Ці кроки перегукуються з давнім меседжем Кремля про те, що революція була організована радикалами, які повалили законну владу в країні.

Завдяки медійній машині Медведчука популярність ОПЗЖ зросла після парламентських виборів всередині 2019 року: зараз, за даними соціологів, цю політичну силу підтримують 21% українців і вона набирає більше голосів, ніж будь-яка інша партія. Медведчук дуже хоче скористатися цим сплеском популярності: в інтерв’ю Bloomberg наприкінці 2020 року він висловив ідею про проведення позачергових виборів, щоб «краще відобразити інтереси людей».

Шанси на дострокові вибори невеликі, але підйом ОПЗЖ, тим не менш, є свого роду політичним поверненням для прихильників колишнього президента Віктора Януковича. На наступний день після того, як Зеленський схвалив санкції проти Козака, група депутатів ОПЗЖ піднялася на трибуну парламенту, щоб засудити президентський «фашизм». Зараз, коли її ключові рупори заблоковані, невідомо як вона зможе тепер мобілізувати своїх виборців. Але український політолог Володимир Фесенко підкреслює, що політична загроза партії залишається серйозною, навіть за відсутності своїх телеканалів.

Гарна новина для Зеленського полягає в тому, що у його адміністрації з’явився новий стабільний стратегічний партнер у Вашингтоні. Є достатньо підстав вважати, що адміністрація Байдена буде працювати із Зеленським для боротьби з російським впливом: посольство США в Києві негайно опублікувало у Твіттері свою підтримку санкціям РНБО, а нещодавно призначений держсекретар США Ентоні Блінкен підкреслив, що «Сполучені Штати надають першочергового значення суверенітету, територіальній цілісності і євроатлантичним прагненням України». Українські неурядові організації звернулися в Мінфін і держдепартамент США з проханням запровадии санкції проти Козака і дружини Медведчука Оксани Марченко, на ім’я якої зареєстровані десятки підставних компаній. Вони кажуть, що такі кроки завдадуть катастрофічного удару по російській пропаганді в Україні.

Метью Мюррей, колишній заступник помічника держсекретаря США з питань Європи, Близького Сходу і Африки в Міністерстві торгівлі США, зазначив, що підтримка США повинна доповнюватися «політичною волею і … скоординованими діями» з боку українських лідерів. Зеленський і його уряд повинні протистояти олігархії, якщо вони хочуть придушити вплив Росії і позбавити країну від корупції. Але найбільше має значення те, як Росія відреагує на репресивні заходи Зеленського в ЗМІ.

«Не буде великим сюрпризом, якщо Кремль перейде до ескалації, відмовившись від своєї гібридної війни, щоб розпалити сепаратистські настрої та нові бойові дії на сході країни. Хоча такий крок буде дорогим, нещодавній арешт опозиційного діяча Олексія Навального засвідчив, що Росія не зацікавлена ​​в компромісах і не боїться спровокувати подальше міжнародне обурення. В перші дні після санкцій Зеленського, Організація з безпеки і співробітництва в Європі повідомила про різке зростання порушень режиму припинення вогню на сході України. Незважаючи на ризики рішучих антиросійських дій, наслідки бездіяльності будуть ще гіршими. Після втечі Януковича, Україна пережила як успіхи, так і регрес – це яскраве нагадування про те, що демократизація просувається не так легко», – резюмує Сергій Солодкий.