Зараз ці українські військовослужбовці проходять реабілітацію і сподіваються повернутись на фронт

Багато українських військовослужбовців отримали поранення під час битви за Бахмут, незважаючи на те, що зарубіжні аналітики неодноразово заявляли, що вона не мала стратегічного значення. Протягом кількох місяців офіційні особи США радили відступити, але Україна стояла на захисті, перетворивши Бахмут на справжню фортецю. П’ятеро українських військових, поранених у Бахмуті, розповіли The Washington Post власні історії оборони цього міста і Foreign Ukraine пропонує з ними ознайомитись.

Володимир Бойко, 32 роки, старший піхотинець 10-ї бригади

Володимир Бойко був менш ніж за півмилі від росіян 10 серпня 2022 року, коли, внаслідок вибуху неподалік від нього, снаряд влучив в його обидві ноги. Що стало причиною вибуху, Бойко точно не пам’ятає. Він лише пам’ятає, як його щиколотка почала звисати з ноги.

Йому ампутували нижню частину ноги. Він провів три місяці у ліжку, відновлюючись від осколкових поранень у спину. Йому знадобилося понад 9 місяців, щоб знову навчитися ходити з протезом ноги.

«Це була м’ясорубка для обох сторін. Чесно кажучи, в якийсь момент ми билися за що, за руїни? Міста не залишилося. Знищення міста є великою втратою для України. Але рішення утримати Бахмут було тактичним. Я вважаю, що було важливо тримати росіян там, де ми могли б їх зупинити», — вважає Володимир Бойко.

Іван Гарін, 47 років, старший солдат, 241 бригада

До війни Іван Гарін брав участь у відкритті перших відомих японських ресторанів в Україні. Будучи буддистом, він вірив у те, що погано завдавати шкоди іншій людині. Але Росія напала на Україну і його відправили в Бахмут кухарем, аби варити борщ солдатам. Зважаючи на те, що його підрозділ втрачав дедалі більше людей, командири запитали, чи може він воювати на полі бою. Він погодився.

«Я був недостатньо навчений для таких боїв. Є деякі солдати, які прагнуть воювати. Я не з тих. Але я розумів, що треба йти, треба боротися», – пояснює свою мотивацію Іван.

Трупами росіян були заповнені усі окопи, захоплені його підрозділом; запах стояв такий нудотний, що він не міг їсти кілька днів. Потім, 17 травня 2022 року, безпілотник влетів йому прямо в груди. Його врятував бронежилет, але, внаслідок вибуху, він втратив свідомість на п’ять хвилин. Коли він прокинувся, то нічого не міг чути. Через два тижні до нього повернувся слух лише на 20% — і тільки у правому вусі. Вдень він чує, як дзвенять цикади; вночі він чує лише дзижчання дрона, що наближається. Коли він згадує битву за Бахмут, то вірить, що вона була доцільною.

«Наша місія полягала в тому, щоб стримати Росію і надати шанс новим бригадам», — підкреслює Іван Гарін.

Денис Кривенко, 24 роки, старший солдат піхоти 57-ї бригади

24-річний колишній ливарник Денис Кривенко знав, що на нього чекає, коли його переведуть до Бахмута. Його приятель уже там перебував деякий час і радив негайно копати окопи, адже від цього буде залежати життя.

3 січня 2023 року його підрозділу сказали відійти з позицій у сусідньому селі. Коли вони відступали, то просто перед ним впав снаряд. Він подивився вниз і побачив, що його руки уже немає. Йому відірвало одну ногу, а друга нога була сильно понівечена. Двоє солдатів допомагали шукати його ногу і руку, але Кривенко кричав їм: «Тільки витягніть мене звідси!» Під обстрілами росіян чоловіки пронесли його понад милю.

Лікарі сказали його матері, що з ймовірністю у 50% він не переживе операції. Зараз Денис має протези на ногу та руку.

Він відмовляється вірити, що росіяни контролюють Бахмут. Він досі підтримує зв’язок з українськими військовими поблизу міста і вважає, що вони продовжують оборону.

«Єдине, про що мені дуже шкода, це усіх людей, яких ми втратили», — зазначає Денис.

Дмитро Устименко, 28 років

Дмитро Устименко, який до війни працював ІТ-фахівцем, знав, що бій за Бахмут буде найзапеклішим у війні. Обстріли були постійні, і у солдатів не було часу на перерви.

Менш ніж через 12 годин після того, як його підрозділ прибув на свої позиції на північ від Бахмута, двоє його побратимів уже вбили.

Одного разу, коли росіяни спробували захопити невелике село поблизу Бахмута, Устименко взяв участь у стрілянині з російськими найманцями за контроль над одним будинком.

Коли зрештою прибула нова ротація солдатів, Устименко показував їм їхні позиції та йшов до бункера, коли російська ракета вибухнула неподалік від його ноги. Після виснажливої операції він сподівається отримати протез на нозі.

Дмитро планує повернутися до свого підрозділу — можливо, щоб продовжити бої за Бахмут.

Богдан Яцунь, 47 років, командир підрозділу 114 бригади

Як командир, Богдан Яцунь знав, що від нього залежить моральний стан підрозділу. Щоб мотивувати своїх солдатів, він нагадав про їхню місію.

«Поки ми ведемо цей дуже напружений бій у Бахмуті — ми даємо шанс іншим силам зосередитися на інших напрямках, тренуватися та готуватися до контрнаступу», – пояснював Богдан.

16 травня 2022 року він перебував у бомбосховищі дев’ятиповерхового будинку, готуючись до евакуації з позицій свого підрозділу у місті, коли від вибуху розвалилася стіна і на нього впала бетонна брила. Вона зламала йому стегно у шести місцях. Лікарі не могли оперувати і Богдану довелось лежати у ліжку протягом двох місяців, сподіваючись, що усе заживе само собою.

Яцунь сподівається одужати та повернутися на фронт.

«Росіяни хочуть нас знищити. Тож немає іншого способу, як дати їм відсіч», – резюмує Богдан.