Українські лікарі, які втекли від війни до Великобританії часто залишаються без роботи або працюють вантажниками, прибиральницями та посудомийками

Після втечі з війни в Іраку у віці 16 років доктор Самер аль-Шейх побудував кар’єру в Україні як хірург-травматолог у міській клінічній лікарні Харкова. Після російського вторгення він знову став біженцем і цього разу у Великобританії, де намагається розпочати новий життєвий шлях із своєю сім’єю. Йому так і не вдалось знайти роботу, яка б відповідала його навичкам. Про це йдеться у спеціальному репортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Коли доводиться програвати двічі, не кожна людина може з цим впоратися. Але я не хотів, щоб моя сім’я побачила те, що я бачив в Іраку. Якщо тут нічого не вийде, нам доведеться повернутися туди, де нас цінують», — розповідає 33-річний аль-Шейх, який тимчасово працював вантажником у лондонському супермаркеті, але зараз знову став безробітним.

Оскільки в багатьох українських лікарнях працюють скелетні бригади, деякі лікарі, які втекли від війни, розглядають можливість повернутися та знову застосувати свої навички. Але для тих, хто має сім’ю, це питання ускладнюється страхом знову поставити своїх близьких під загрозу.

Через мовні бар’єри й трудомісткий процес повторної сертифікації (д-р аль-Шейх згадав 800-сторінкову анкету, яку йому потрібно буде заповнити), багато лікарів, які покинули Україну, взагалі відмовилися від роботи у медицині. Натомість, висококваліфіковані медичні працівники часто погоджуються на низькокваліфіковану роботу, щоб просто прожити.

Ендрю Геддес, директор Центру міграційної політики при Європейському університеті у Флоренції (Італія), зазначає, що висококваліфіковані біженці не можуть знайти роботу, яка відповідає їхнім навичкам.

«Без можливості працевлаштування, ви майже викинуті на маргінес. Для цього навіть є термін – «Втрата мізків», – зазначає Геддес.

Доктор аль-Шейх звернувся у центр зайнятості і сказав, що має три спеціальності.

 «Вони запросили мене на ярмарок вакансій, тож я взяв усі свої дипломи й поїхав. Але там запропонували мені роботу прибиральника у лікарні», — згадує він.

У той час як багатьом українським лікарям важко знайти роботу у Британії, Національна служба охорони здоров’я країни страждає від серйозної нестачі персоналу.

У лютому 2022 року онлайн-дошки вакансій по всій Європі були переповнені тисячами пропозицій для українських біженців; уряди скасували візові вимоги, щоб полегшити пошук роботи. Але через рік для багатьох українських фахівців шлях інтеграції виявився довшим і складнішим, ніж вони очікували.

Доктор аль-Шейх цілими днями роздає своє резюме. Його ранок майже завжди починається з електронного листа про відмову. Одного разу йому відмовили у вакансії адміністратора в кабінеті лікаря, а пізніше йому не вдалося влаштуватися господарником у готель.

Велика анкета, яку йому потрібно заповнити для повторної акредитації, вимагає детальних доказів його медичної кар’єри, включаючи імена пацієнтів і контактні дані, які важко отримати під час війни.

Наразі його дружина, лікар-кардіолог, пече та продає торти, щоб їхня сім’я могла виживати. За словами доктора аль-Шейха, щотижневої державної допомоги в розмірі 300 фунтів, тобто близько 370 доларів, недостатньо, щоб вижити, але він залишається вдячним Британії.

Світлана Садова, кардіолог і мати-одиначка 16-річних близнюків, змушена працювати посудомийкою у ресторані на околиці Лондона приблизно за 12 доларів на годину.

За її словами, до кінця більшості ресторанних змін вона не відчувала своїх рук. Її погодинної зарплати ледве вистачало, щоб прогодувати сім’ю, не кажучи вже про те, щоб викликати таксі до села на південному сході Англії, де вона, її близнюки та мати живуть у приймаючій сім’ї. Іноді їй доводилось навіть йти пішки дві милі пішки у темряві.

Вона залишила цю роботу і знову стала безробітна. Більше року вона неодноразово їздила по лікарнях роздавати резюме, але їй ніхто не телефонував.

«Деякі люди кажуть мені, що я сильна, але я втомилась бути сильною», – сумно підкреслює Світлана.

Деякі українські лікарі вже вирішили повернутися на батьківщину. За оцінками Міжнародної організації з міграції, 5,6 мільйона людей, які втекли з України, повернулися — це переважно літні люди, яким було важко адаптуватися за кордоном.

Навіть молодим медикам, які втекли від війни, важко знайти відповідну роботу.

24-річна Діана Бєляєва каже, що мріє стати сімейним лікарем. Відпрацювавши вісім років у Національному медичному університеті імені Богомольця у Києві, влітку 2022 року вона складала випускні іспити дистанційно зі Швеції.

Зараз Бєляєва живе у Шотландії і їй було важко знайти роботу, яка б відповідала її досвіду. Єдиним варіантом була робота фельдшером, але це здебільшого означало прибирати за іншими медиками.

«Це справді приголомшливо. Чому я витратила стільки часу на навчання, а тепер займаюсь такою низькокваліфікованою роботою? Ми лікарі, і тепер нам доводиться випрошувати гроші в уряду. У мене таке відчуття, що я роблю щось неправильно у своєму житті», – резюмує Беляєва.

Незважаючи на невдачі, вона досі має надію та сповнена рішучості побудувати кар’єру лікаря у Британії.