В Україні переважає традиційний погляд на армію як на виключно чоловіче середовище

Дедалі більше жінок приєднується до боротьби України проти російського вторгнення і хоча тепер вони можуть виконувати ту саму роботу, що й чоловіки, виклики, з якими вони стикаються, зовсім інші. З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року, понад 11 000 жінок добровільно вступили до лав Збройних сил України. Деякі з них брали на себе найнебезпечніші завдання, стаючи кулеметниками, снайперами та навідниками танків. Станом на початок 2023 року, щонайменше 600 жінок висловили бажання приєднатися до восьми нових десантно-штурмових бригад – «Гвардії наступу», завданням яких є витіснення російських військ з окупованих районів України. Про це йдеться в аналітичній публікації Анастасії Чупіс, аспірантки Запорізького національного університету та Олівери Сімич, доцентки юридичного факультету в Університеті Гріффіта (Австралія) на сторінках Balkan Insight, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

«Немає права на помилку»

Збройний конфлікт на сході України спалахнув на початку 2014 року після анексії Криму. Тоді у Збройних Силах України служило 49 926 жінок, з них 16 557 військовослужбовців і 33 369 цивільних. До 1 березня 2023 року, через рік після повномасштабного вторгнення, загальна кількість жінок у ЗСУ зросла до 60 538 осіб, включаючи 42 898 військовослужбовців. З 2014 року кількість військовослужбовців зросла у 2,5 рази. Тепер кількість жінок-офіцерів зросла у шість разів і становить 7416. Станом на 1 серпня 2023 року, від початку російсько-української війни загинули 106 жінок-військових.

Для участі у війні знадобиться більше жінок, але вони й надалі стикатимуться з більшими викликами, ніж їхні колеги-чоловіки. Українське суспільство та військовослужбовці не поспішають сприймати жінок-бійців.

«Як жінка, ти не маєш права на помилку; тобі завжди потрібно доводити свою профпридатність більше, ніж чоловікам. Ставлення до вас, як до жінки, «це просто дівчина», – розповідає 26-річна Шарлотта Хмельницька, яка має ступінь бакалавра політології та магістра державного управління, а також є старшиою лейтенанткою ЗСУ.

Велика реформа 2018 року

Жінки служать у збройних силах України з моменту проголошення незалежності у 1991 році, але, зазвичай, як дружини та доньки, які пішли слідом за своїми чоловіками та батьками на нові військові посади.

Україна зберегла радянську традицію військової ротації, за якою члени сімей офіцерів чергувалися разом з ними; дружини та доньки, як правило, працювали у військовій частині, де дислокувалися їхні чоловіки чи батьки, як адміністративний персонал, секретарі чи інший цивільний персонал.

З часом кількість жінок-військовослужбовців постійно зростала, особливо в офіцерському корпусі: між 2001 і 2006 роками частка жінок-офіцерів зросла з 0,7% до 2,25%. Ворожість, яку деякі виявляли до жінок-офіцерів, здебільшого пояснювалася тим, що військові не хотіли обіймати посади з меншою оплатою.

У 1994 році жінки могли претендувати на обмежене коло посад. Соціальна стигма змусила жінок займати більш типові «жіночі» посади, такі як медики, адміністратори або матеріально-технічна підтримка.

Також не вистачало жінок, навчених виконувати висококваліфіковану роботу. У радянські часи більшість тих, хто вивчав ІТ-технології чи науку, були чоловіки, тоді як жінки традиційно навчалися на більш «жіночих» спеціальностях, таких як педагогіка, легка промисловість, медицина та кулінарія.

Отже, більшість жінок в армії, зазвичай, виконували низькооплачувані, «жіночі» ролі.

До червня 2016 року для жінок було відкрито 62 бойові посади, а 6 вересня 2018 року до військового законодавства були внесені зміни, які кардинально змінили права жінок на військовій службі.

Законом було внесено шість змін до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Жінки отримали право на всі військові посади та звання з тими ж обов’язками та можливостями, що й їхні колеги-чоловіки: віковий ценз для жінок на військовій службі було підвищено з 40 до 60 років; Військовослужбовці, які досягли граничного віку, тепер переводяться до запасу 1-ї категорії, а не 2-ї, що означає збільшення пенсійного фонду та можливість бути першими за потреби мобілізованими.

Оскільки українське суспільство прагнуло до гендерної рівності, більше жінок, ніж будь-коли, почали приєднуватися до армії. У 2018 році 53% українців підтримували ідею гендерної рівності жінок і чоловіків в армії; у 2023 році ця цифра становить 80%.

Різке зростання кількості жінок, які приєднуються до збройних сил, відображає дедалі більше визнання жінок в армії та потребу, яку жінки відчувають, щоб робити свій внесок у військові зусилля.

«Коли я зрозуміла, що повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України неминуче і що ворог намагатиметься окупувати моє рідне місто Бердянськ, я не могла сидіти осторонь», — сказала Хмельницька.

Наразі 24 797 військовослужбовців-жінок виконують різні завдання в армії – від бойових дій та спеціальних операцій до адміністративного та матеріально-технічного забезпечення.

Понад 16 000 жінок служать у Сухопутних військах, не менше 7 000 — у ВПС, понад 3 000 — у Військах територіальної оборони, близько 2 000 — у Військово-Морських Силах, близько 1 000 — у Десантно-штурмових військах. Решта служать в інших підрозділах збройних сил.

Жінки-військовополонені

Жінки, які приєднуються до військових дій в Україні, знаходяться у подвійній небезпеці: їм загрожує смерть або ув’язнення російськими військовими, а також сексуальні домагання у збройних силах рідної країни.

Хоча загальнодоступних даних про загальну кількість військовополонених жінок немає, у Координаційному штабі поводження з військовополоненими вважають, що у полон могли потрапити кілька сотень жінок.

З 24 лютого 2022 року відбулося кілька обмінів полоненими за участю жінок. Один із найбільших стався 17 жовтня 2022 року, коли обміняли 108 жінок.

Мар’яна Мамонова, українська військова лікарка, яка на момент затримання була вагітна, півроку перебувала у полоні російської армії. Російські солдати сказали їй, що вона народить «нациста-бандерівця» і що дитині краще буде виховуватись у російській родині.

На щастя, висвітлення її справи у ЗМІ призвело до її звільнення на дев’ятому місяці вагітності.

На прохання описати своє ув’язнення жінки-військовослужбовці повідомляють про систематичні порушення Росією Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, зокрема тортури, психологічне насильство, відмову у наданні медичної допомоги, відсутність їжі та води.

Дехто каже, що в російських в’язницях їм не тільки відмовляють у засобах гігієни, але часто взагалі відмовляють у можливості помитися. Затримані українки повідомляють, що їх під час допитів катували, голили та змушували роздягатися. Деякі зазнали сексуального насильства з боку російських солдатів.

Українські жінки-військові також інколи піддаються ризику з боку своїх колег-чоловіків. Результати дослідження Центру досліджень гуманітарних проблем Збройних Сил України у 2011 році засвідчили, що кожна десята жінка стикалася із сексуальними домаганнями в армії.

«Жінці в армії важче, ніж чоловікові. Коли ми проходили військову підготовку, ми зіткнулися із сексизмом. Це виснажувало мої нерви, енергію та емоції. Інколи це було жахливо. Наприклад, вас могли покарати або оголосити догану за те, що ви жінка, і це не сподобалося комбригу», – зазначає Хмельницька.

Сексуальні домагання залишаються табуйованою темою в українській армії.

У 2021 році Ольга Деркач однією з перших публічно заговорила про сексуальні домагання в армії, звинувативши полковника Олександра Криворучка у домаганнях, які, за її словами, почалися у 2016 році.

За словами голови української правозахисної організації «Інсайт» Олени Шевченко, скарги на сексуальні домагання часто надсилають друзі та знайомі жертв, а не самі жертви. За останні роки Insight отримав більше десятка таких скарг.

«За словами жінок, які нам поскаржилися, командир переслідує жінку, вимагає від неї сексуальних послуг і лояльності», – каже Шевченко.

Про отримання подібних скарг повідомила і Христина Кіт, голова громадської організації «Асоціація жінок-юристів України».

«Скарги надходять не з передової. Жінки на фронті рідше піддаються сексуальним домаганням, ніж адміністратори, які працюють далеко від поля бою», – зазначає Кіт.

Але навіть коли жінки готові свідчити про домагання, часто буває важко довести такі справи до суду.

«У жінки немає свідків домагань і, окрім її власних свідчень, немає нікого, хто міг би підтвердити її заяви. Притягнення злочинця до кримінальної відповідальності є важкою й травматичною спробою для жінки-жертви», — пояснює Кіт.

Соціальна стигма

Українські жінки, які служать в армії, досі борються за те, щоб суспільство визнало їх рівними із солдатами-чоловіками.

Переважає традиційний погляд на армію як на виключно чоловіче середовище, і жінкам, як стверджують, у цьому середовищі не місце.

У соціальних мережах спалахнула дискусія у відповідь на коментарі щодо жінок, які вирішили піти в армію, особливо тих, у кого є діти. Чим більше жінок йдуть добровольцями на передову, тим гострішими стають дискусії.

Деякі висловлюють повну підтримку жінкам і матерям; інші стверджують, що, передусім, варто подумати про своїх дітей, які в будь-який момент можуть залишитися сиротами. Таких дебатів не буває, коли йдеться про чоловіків.

Попри дедалі більшу участь жінок у збройних силах, суспільство досі вважає, що жінкам не місце в армії. Як наслідок, ЗМІ залишають поза увагою жіночий досвід війни. Ми спостерігаємо зміни у суспільному сприйнятті, але не так швидко, як можна було б очікувати у відповідь на швидкі зміни, викликані війною.

З початку повномасштабних бойових дій за мужність нагороджено 350 жінок-військовослужбовців. Найвищу нагороду Героя України посмертно удостоєно двох жінок. Нещодавно журнал Forbes-Україна додав до списку 50 найвпливовіших жінок України десятьох жінок із лав Збройних Сил України.

Готуючись до майбутніх хвиль військової мобілізації, жінки певних професій тепер юридично зобов’язані стати на військовий облік. Хоча повномасштабна мобілізація жінок очікується не раніше 2026 року, жінки можуть служити за контрактом. Також розширився перелік професій, з яких жінки можуть призиватись на військову службу. Згідно з новим законом, жінки з будь-якою науковою чи медичною освітою повинні стати на облік.

Після взяття на облік жінки підлягатимуть загальній мобілізації в тій самій мірі, що й чоловіки.

Наразі лише жінки з медичною освітою повинні призиватись на військову службу, і це пов’язано з постійною нестачею військових медиків. З огляду на потенціал тривалого конфлікту, зміни будуть необхідні для збереження сили та чисельності на полі бою, а це означає, що жінки можуть підпасти під загальну мобілізацію.