Війна в Україні може бути провісником нового та більш небезпечного світу щодо нерозповсюдження зброї, але це не означає, що багатостороння співпраця з метою зупинити розповсюдження зброї є приреченою

Під час зустрічі президента України Володимира Зеленського з президентом США Джо Байденом 21 вересня 2023 року на порядку денному стояла тема постачання зброї. Це ж питання майже напевно виникло між російським президентом Володимиром Путіним і лідером Північної Кореї Кім Чен Ином, коли вони зустрілися на початку вересня. Про це йдеться в авторській колонці Нолана Фаренкопфа, наукового співробітника з міжнародної безпеки, торгівлі та економічного державного управління в Університеті Олбані (США), на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Справа в тому, що війна в Україні триває вже понад півтора року, і обидві сторони відчайдушно намагаються зберегти потік зброї. І це викликало занепокоєння таких людей, як Ізумі Накаміцу, Верховного представника ООН з питань роззброєння, який 12 вересня 2023 року попередив про порушення міжнародних резолюцій проти незаконної передачі зброї та ризик її розповсюдження, навіть після закінчення війни.

Як експерт з міжнародної безпеки та розповсюдження зброї, я поділяю ці побоювання. Після терористичних атак 11 вересня 2001 року було докладено зусиль для досягнення глобального консенсусу щодо поширення зброї. Але війна в Україні сприяє зміні порядку глобальної політики, яка підірвала співпрацю, щоб зупинити поширення зброї та небезпечних технологій, таких як передові ракети, безпілотники, боєприпаси та компоненти й ноу-хау, які необхідні для їх створення.

Війна сама по собі не є причиною цієї тенденції. Зростання конкуренції між Китаєм і Росією з одного боку та Сполученими Штатами та їхніми союзниками з іншого боку, спричинило відхід від консенсусу щодо нерозповсюдження зброї.

Консенсус після 11 вересня 2001 року

Зусилля, які спрямовані на заохочення глобального роззброєння та нерозповсюдження, почалися ще до Першої світової війни, і їх можна побачити в різних конвенціях щодо припинення поширення ядерної, хімічної та біологічної зброї. Але вони були різними за обсягом і ефективністю, і тепер визнано, що в той час Радянський Союз таємно порушував договори, включаючи Конвенцію про заборону біологічної та хімічної зброї.

Глобальна стурбованість загрозою тероризму після 11 вересня 2001 року означала, що країни з більшою терміновістю почали дивитися на нерозповсюдження. За міжнародної підтримки Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 1540 у 2004 році, встановлюючи юридично обов’язковий мандат для всіх держав-членів протистояти незаконному розповсюдженню зброї масового знищення.

А також було створено міжнародний комітет, якому доручили надавати підтримку державам-членам у боротьбі з розповсюдженням зброї масового знищення та розробці стратегічних систем контролю торгівлі.

Відтоді комітет за широкої міжнародної підтримки надає допомогу державам, відповідаючи на конкретні запити щодо вдосконалення їхніх стратегічних систем контролю за торгівлею та організовуючи інформаційну діяльність, яка допомагає окремим державам вирішувати певні проблемні сфери, наприклад покращувати дотримання ними різних режимів нерозповсюдження.

Ці заходи часто підтримують численні держави, включаючи Китай, США та Росію. ООН також запровадила режими багатосторонніх санкцій для боротьби з незаконним розповсюдженням і його роллю в конфліктах, починаючи від санкцій проти ракетної та ядерної програм Північної Кореї до призупиненої ядерної угоди з Іраном.

Консенсус щодо нерозповсюдження зброї після 11 вересня 2001 року базувався на вже існуючих багатосторонніх режимах експортного контролю, спрямованих на обмеження поширення небезпечної зброї й технологій. Ці режими відрізнялися від режимів контролю за торгівлею часів холодної війни, як-от прозахідний Координаційний комітет багатостороннього експортного контролю, або COCOM, який прагнув обмежити поширення зброї й технологій у країнах Варшавського договору.

Закінчення холодної війни призвело до створення та розширення більш інклюзивних режимів нерозповсюдження – таких як Вассенаарські домовленості, які сприяють прозорості та більшій відповідальності у передачі звичайних озброєнь, товарів і технологій подвійного використання, а також Режим контролю за ракетними технологіями, або РКРТ, який прагне обмежити розповсюдження ракетних систем та інших систем і технологій доставки. Вони прийшли на зміну режиму експортного контролю Групи ядерних постачальників, який спочатку включав Радянський Союз.

Україна і новий світовий порядок нерозповсюдження зброї

Але консенсус щодо нерозповсюдження зброї опинився під серйозною загрозою через посилення напруженості та конкуренції між Сполученими Штатами, як Китаєм, так і Росією – і досягнув гостроти через Україну.

Санкції, які запроваджені Заходом через вторгнення в Україну, розлютили Росію та Китай. На думку Москви та Пекіна, односторонні санкції підривають міжнародне співробітництво та відображають бажання західних держав – особливо Сполучених Штатів – відстоювати свою волю над іншими.

Сполучені Штати та їхні союзники стверджують, що санкції необхідні для протидії російській агресії проти України. Вони спрямовані на те, щоб збільшити витрати Росії на придбання товарів і технологій військового призначення та зробити їхні ланцюги поставок більш вразливими до збоїв.

Не дивлячись на аргументи своїх переваг, санкції змусили Росію проявити креативність у придбанні товарів і технологій. Росія дедалі більше залежить від імпорту з держав, які самі підпадають під дію міжнародних санкцій, таких як Іран і Північна Корея, і переміщує підсанкційні товари, включаючи зброю, через Каспійське море.

Іран звинувачують у постачанні безпілотників до Москви та розробці технологій для виробництва безпілотників, а посилення зв’язків Росії з Північною Кореєю та порушення санкцій ООН проти неї підірвало багатосторонні зусилля проти цієї ізоляціоністської азіатської держави.

Північна Корея змогла використати поставки зброї в Росію для посилення підтримки її ракетної та ядерної програм, про що свідчить нещодавній візит північнокорейського лідера на космодром «Східний» на далекому сході Росії.

У цьому мінливому геополітичному середовищі, механізми ООН, які перешкоджають Північній Кореї нарощувати свої запаси зброї, руйнуються. Незважаючи на те, що Росія і Китай проголосували за відновлення складу комітету експертів ООН для сприяння забезпеченню санкцій проти Північної Кореї, вони також проголосували проти посилення санкцій вперше з 2006 року.

Західні поставки зброї, хоч і важливі для оборони України, також мають наслідки для нерозповсюдження. Особливо суперечливим є рішення США відправити Україні касетні боєприпаси. Передача касетних бомб може підірвати зусилля – і власний імпульс США – щодо заборони їх використання, під чим підписалися понад 120 країн.

США не єдині серед західних держав, які стирають межі щодо експорту зброї. Сполучене Королівство та Франція експортували в Україну ударні крилаті ракети Storm Shadow – крок, який, ймовірно, порушує «презумпцію відмови» від Режиму контролю за ракетними технологіями щодо ракет з радіусом дії 300 кілометрів і корисним навантаженням у 500 кілограмів. Ця презумпція заперечення, хоча й не є юридично обов’язковою, але нею керувались держави-члени РКРТ з моменту її створення, хоча й не без деякої напруги.

Великобританія заявила, що з огляду на обставини, передача цих ракет не порушує РКРТ, і отримала підтримку США для експорту. Будь-яке рішення США надіслати ракети ATACMS, про яке просила Україна і яке серйозно розглядала адміністрація Байдена, також значно підірвало б будь-яку можливу подальшу співпрацю з Росією через Режим контролю за ракетними технологіями, а також з Китаєм, який, хоча і не є членом, зобов’язався дотримуватися його умов.

Поставки зброї є життєво важливими для оборони України, але західні лідери повинні бути готові до боротьби з наслідками розповсюдження, які можуть виникнути.

Нерозповсюдження зброї за ідеологічним принципом

Війна в Україні сприяла розриву глобального консенсусу щодо нерозповсюдження зброї таким чином, що розмиває співпрацю та стимулює політику між конкуруючими глобальними блоками, як це було під час холодної війни. Це очевидно не лише у конкурентній боротьбі за зброю, що виникла під час війни в Україні, але й у тому, як окремі країни встановлюють контроль над сферами, пов’язаними з розробкою зброї.

Візьмемо, наприклад, одностороннє застосування експортного контролю та санкцій між США та Китаєм. Вони націлені на такі галузі, як наукові кола, напівпровідники, прямі іноземні інвестиції та ланцюги поставок акумуляторів. Всі ці раніше занедбані сфери отримують підвищену увагу через роль знань і товарів для нової зброї й технологій.

Ще є надія на співпрацю

Незважаючи на ці події, співпраця у сфері нерозповсюдження зброї ще можлива. Навіть у розпал холодної війни існувала співпраця з контролю над озброєннями та нерозповсюдження, особливо в ядерній сфері.

Подібним чином сьогодні великі держави можуть зосередитися на продовженні співпраці в таких сферах, як безпілотна авіація, космос, розповсюдження ядерної зброї та стримування.

Війна в Україні може бути провісником нового та більш небезпечного світу щодо нерозповсюдження зброї, але це не означає, що багатостороння співпраця з метою зупинити розповсюдження небезпечної зброї є приреченою.