Під виглядом «евакуації» російські військові у березні 2022 року викрали дев’ятирічного Іллю з дому та перевезли через кордон в окупований Донецьк і його бабуся Олена Матвієнко вирушила у відчайдушну рятувальну місію

Коли донька Олени Матвієнко загинула після ракетного удару, а її онука викрали російські військові, вона ризикнула всім, щоб повернути його. Про це йдеться у спеціальному репортажі Sky News, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Під виглядом «евакуації» російські військові у березні 2022 року викрали дев’ятирічного Іллю з дому та перевезли через кордон в окупований Донецьк.

І коли на українські міста падали бомби, а у небі гриміли винищувачі, його бабуся вирушила у відчайдушну рятувальну місію.

Це історія про те, як одна відважна бабуся перетнула чотири кордони і ризикнула всім, щоб повернути свого улюбленого онука додому.

Укриття у темряві

«Маріуполь процвітав, був на підйомі, — розповідає 64-річна Олена Матвієнко. Місто, яке вона колись називала домівкою, було прекрасним, як казка».

Коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, Олена думала, що це триватиме недовго.

Олена жила на заході України далеко від фронту. А ось її доньці та онукові у Маріуполі не пощастило.

Величезні райони міста були зрівняні із землею, багатоквартирні будинки знищені, а зелені парки почорніли.

У центрі Маріуполя донька Олени Наталя та онук Ілля разом із кількома людьми сховалися у підвалі, коли прогриміли вибухи.

12 днів вони ховалися в цьому темному просторі, готуючи їжу на вогні.

«Моя донька померла тієї ночі»

Коли врешті-решт у них закінчилися запаси, вони були змушені піти. Вони пройшли п’ять миль до околиці міста, де жили. Дійшовши до дороги, вони побачили, що їхній дім перетворився на руїни.

На вулицях навколо них лунав інтенсивний обстріл, і вони шукали притулку у сусідній будівлі. Минуло шість днів.

Потім 20 березня 2022 року ракета влучила в їхню будівлю.

«Моя донька була поранена в голову, а осколки потрапили у праве стегно онука і відірвали його ліве стегно. Тієї ночі померла моя донька, поховали її перед будинком, де ми жили», – розповідає Олена.

Наступного ранку прийшли росіяни.

Викрадені на ворожу територію

Дорослих солдати відокремили від дітей і відправили у 17-ий мікрорайон у центрі Маріуполя.

Через кілька годин після втрати матері, Іллю, як і багатьох інших, викрали з України на контрольовану Росією територію. Тисячі так і не повернулися.

У лікарні в Донецьку лікували Іллю. Одного разу вони розглядали можливість ампутації ноги, але натомість пересадили йому дві шкіри.

Ходили розмови про те, щоб відвезти його до Москви з іншими дітьми. Але Ілля сказав росіянам, що не хоче нікуди йти і чекатиме бабусю.

Тим часом, Олена гарячково намагалася з’ясувати, що трапилось з донькою та онуком. Зрештою, хтось із її знайомих передав жахливу новину.

«Спочатку у мене була істерика. Біль був нестерпний. Але думка про те, що мій онук у Донецьку, один, без нікого, допомогла мені подолати біль і взяти себе в руки. І тому я почала думати про те, як я можу забрати його назад в Україну», – каже Олена.

«Я була єдиною, хто міг врятувати Іллю»

Олена зверталась в організації, агенції, усім, хто приходив на думку, з проханням допомогти повернути Іллю.

Зрештою, вона отримала відповідь з Офісу президента України від віце-прем’єр-міністра Ірини Верещук.

Розробили план і домовилися, щоб Олена поїхала за онуком. Подробиці, зокрема маршрут, яким вона дісталася до Іллі, тримали у таємниці.

Це було небезпечно. Олена залишала вільну Україну і прямувала в ті частини країни, які майже 10 років були непідконтрольні Києву.

«Мені було страшно. Я не хотіла бути там. Я їхала у вовче лігво, але мені довелося подолати свій страх, тому що я була єдиною, хто міг врятувати мого онука. Єдине, про що я могла думати – це повернути Іллю в Україну», – пояснює Олена.

До Донецька добиралися близько шести днів. Олена перетнула чотири кордони і врешті-решт возз’єдналася з Іллею в лікарні 21 квітня.

«Я плакала, коли побачила Іллю. Спершу він не міг повірити, що це я. Він був дуже щасливий, і ми обійняли одне одного», – згадує Олена.

У Іллі ще були осколки в ногах і він не міг ходити, але вони разом вийшли з лікарні.

Довга дорога додому

З лікарні вони їхали каретою швидкої допомоги, але на кордоні між так званою «Донецькою народною республікою» та Росією потрапили в біду.

«Мене не хотіли відпускати, бо я приїхала із заходу України. Але коли я показала їм свій паспорт, і там було написано Маріуполь, вони дозволили мені перетнути кордон», – розповідає Олена.

Їхній маршрут додому також був утаємничений, але можна повідомити, що до Москви вони їхали на автомобілі. Звідти вони змогли вилетіти до Туреччини, потім до Польщі, а звідти потягом до Києва.

Врешті-решт, їхня подорож закінчилася. Вони повернулися у вільну Україну.

У цей момент у своїй розповіді Олена ніби розривається, емоції вириваються на поверхню, коли вона розповідає про момент повернення на рідну землю.

«Коли ми врешті-решт перетнули кордон з Україною, було велике полегшення: ми були вдома. Так, усе моє майно було знищено. Але я врешті-решт була вдома і була з онуком», – радісно зазначає Олена.

Зустріч із Володимиром Зеленським

Але Ілля ще не міг ходити і деякий час пролежав у дитячій лікарні у Києві. Лікарі витягли з його ноги ще чотири осколки металу.

Там їх відвідав президент України Володимир Зеленський. Олена з гордістю дивилася на онука, який з лікарняного ліжка тиснув руку усміхненому президенту України.

Наступні півтора місяці Олена опікувалася своїм онуком — вона його ніжно називає Іллюшкою — в місті Ужгород на заході України, де вони живуть і сьогодні.

«Спочатку він був дуже стриманим після того, що сталося. Він боявся таких речей, як сирени повітряної тривоги та грози. З часом Ілля знову почав ходити. Він ще трохи кульгає, але почувається набагато краще», — каже Олена.

Йому допоміг Музей цивільних голосів, проект Фонду Ріната Ахметова, який надав медичне та психологічне лікування.

Музей — це величезна колекція історій мирних жителів, які постраждали від війни в Україні.

Незважаючи на втрату батьків і домівки, Ілля, якому зараз 10 років, знайшов нових друзів і оселився у новому домі.

Він був першою дитиною, яку визволили з окупованої України.

В тілі Іллі ще є 11 осколків, які залишилися після ракетного удару, унаслідок якого півтора роки тому вбили його матір.

Але Олена додає: «Тепер він почувається живим. Він знає, що його тут люблять. Він – сенс мого життя».