Пролита кров, погана гігієна, забруднена вода, ін’єкційне вживання наркотиків, перенаселеність, бідність і руйнування інфраструктури охорони здоров’я – все це сприяє поширенню цього інфекційного захворювання

«Не біда, якщо мене вб’ють, але краще померти здоровим», — наголошує 48-річний Максим, розповідаючи історію про те, як він перехворів вірусним гепатитом С (ВГС), проживаючи на сході України, який регулярно обстрілюють російські війська. Про це йдеться в аналітичній публікації Medscape, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Утримання інфекційних захворювань під контролем залишається пріоритетом для мільйонів переміщених осіб в Україні. Але поки результат війни залишається невідомим, Максим, принаймні, воював і виграв свою боротьбу проти ВГС.

Війна та інфекційні хвороби – дві сторони однієї заплямованої медалі. Пролита кров, погана гігієна, забруднена вода, перенаселеність, бідність і руйнування інфраструктури охорони здоров’я – все це сприяє виникненню проблеми, яка така ж стара, як сама війна.

Але сплеск інфекцій ВГС почався десятиліття тому.

Важкий тягар

Україна має один із найвищих рівнів поширеності гепатиту С у світі, оцінений у 3,1% у 2020 році; для порівняння, приблизно 1% населення США має ВГС. Інфікування в Україні відбувається в основному через ін’єкційне вживання наркотиків, коли від 0,8% до 1,2% дорослого населення споживає наркотики ін’єкційним шляхом.

Ще до російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року люди з гепатитом С, які вживали ін’єкційні наркотики, як правило, стикалися з перешкодами для надання допомоги, включаючи обмежений скринінг і діагностичне тестування. Доступ до противірусної терапії прямої дії (ПППД) у вузькоспеціалізованих інфекційних лікарнях також був здебільшого закритим для цієї групи пацієнтів.

На той час існувало 230 центрів лікування гепатиту С, які щорічно лікували 16 000 – 18 000 пацієнтів, у 2020 році 3336 пацієнтів зареєструвалися у програмі Альянсу громадського здоров’я (APH). APH – це неурядова професійна організація, яка значно впливає на епідемії ВІЛ/СНІД, туберкульоз, вірусні гепатити та інші соціально небезпечні захворювання в Україні.

Після вторгнення залишилося лише 80 лікувальних центрів, де лікуються близько 12 000 пацієнтів. За даними APH, кількість учасників програми також знизилася до 2041 пацієнта.

Людмила, соціальний працівник в Україні, розповіла, що протягом перших 6-8 тижнів після вторгнення, лікування пацієнтів з гепатитом було хаотичним.

«Деякі люди, які проходили лікування, втекли, а багато лабораторій для тестування закрилися», – згадує вона.

Водночас прибуло багато нових хворих із навколишніх сіл та міст.

«Люди були у розпачі. Втеча від безпосередньої небезпеки війни та пошук безпеки були пріоритетом над їхнім здоров’ям», – підкреслює Людмила.

Але люди знову почали звертатися за медичною допомогою. Одним із таких був і Максим. Після інфікування гепатитом С через ін’єкційне вживання наркотиків, Максим отримував терапію ПППД, яка полегшила його симптоми, але він все одно потребував додаткового лікування. Лише завдяки наполегливим зусиллям Людмили, він отримав доступ до програми APH.

Жанна Ценілова, магістр у сфері охорони здоров’я, координує програму мікроелімінації ВГС APH, яка опікується людьми з ВГС, а також коінфікованими ВІЛ чи туберкульозом.

APH, включаючи Ценілову, поділилися даними щодо своєї моделі лікування гепатиту С під час надзвичайної ситуації в країні на конференціях, включаючи нещодавню Міжнародну конференцію з охорони здоров’я та лікування гепатиту у споживачів психоактивних речовин.

APH створили у 2015 році, і за ці 8 років близько 12 500 людей із ключових груп населення в Україні отримали допомогу від організації, включаючи тих, кому допомогли з початку війни. APH співпрацює із державними партнерами та організаціями громадянського суспільства по всій Україні та на деяких окупованих територіях Росії для надання пов’язаних з охороною здоров’я послуг у місцевих громадах. 14 громадських організацій, які співпрацюють із закладами охорони здоров’я на місцях у 16 регіонах України, забезпечили каскад лікування ВГС, включаючи зв’язок зі зменшенням шкоди, маршрути аутріч, сайти опіоїдної замісної терапії, моніторинг лікування «рівний рівному» та освіту з профілактики повторного інфікування.

Але зусилля з надання медичної допомоги постійно затьмарені станом страху, оскільки на окупованих територіях залишаються чотири основні медичні заклади.

«Ми щодня відчуваємо бомбардування, але ми створили два нових очисних пункти в межах 20 кілометрів від лінії фронту, а також інші пункти подалі від лінії фронту, зокрема Покровськ, Селідове, Добропілля у Донецькій [області], Нікополь і Новомосковськ у Дніпропетровській [області]. На жаль, ми втратили деяких людей з програми. Наприклад, у Маріуполі 27 пацієнтів почали лікуватися, але з часів війни ми не маємо поняття, де вони. В інших місцях – схожа картина , – зазначає Ценілова.

Налагодження діагностичного обстеження та лікування у зоні бойових дій

У перший рік війни було багато труднощів, зокрема зруйновані деякі медичні заклади та лабораторії, призупинено обстеження та діагностику, дефіцит ліків і загроза перерви у лікуванні, а також відсутність транспортування до медичних закладів через блокпости. Але послуги були адаптовані відповідно до потреб пацієнтів.

Діагностика та лікування ВГС доставляються на передову та окуповані райони. Уряд України закупив генеричні DAA у постачальників в Індії згідно з міжнародними правилами закупівель. Крім того, APH закуповує власні ПППД для ключових коінфікованих груп населення в рамках своєї програми. Ліки відпускаються на повний курс, щоб уникнути перерв у лікуванні.

З початку війни APH надав приблизно 25 000 швидких діагностичних тестів на ВГС, 2500 курсів лікування ВГС і 10 000 реагентів для діагностики ВГС на GeneXpert. Останні були терміново закуплені та доставлені АПН безпосередньо до виїзних закладів охорони здоров’я.

«Основним завданням для контролю ВГС є лабораторна діагностика, тобто ПЛР-тест РНК ВГС. Це ніколи не покривалося з державного бюджету України, тому люди платять за це зі своєї кишені та отримують підтвердження діагностики у приватних лабораторіях», – повідомляє Ценілова.

За її словами, АПН також закуповує діагностичні реактиви для лабораторій та невеликих приватних закладів охорони здоров’я.

«Коли почалася війна, багато великих лабораторій закрилися, тож ми шукали ті, які залишилися неушкодженими та укомплектували персонал. Це виявилося успішним, тому ми могли продовжувати надавати діагностичне підтвердження за допомогою ПЛР», – зазначає Ценілова.

Відновлення охорони здоров’я на звільнених територіях через мобільні пункти лікування

Близько 6 мільйонів людей були внутрішньо переміщеними особами в Україні, і вони потребували допомоги у відновленні зв’язку з медичними працівниками.

В умовах окупації та навіть на звільнених територіях послуги охорони здоров’я надзвичайно обмежені, особливо у сільській місцевості, тому хронічні захворювання серед тих мешканців, які залишилися — часто це люди похилого віку — залишаються неконтрольованими та нелікованими, тому умови можуть значно погіршитися.

Компетенція APH щодо надання медичної допомоги при інфекційних захворюваннях у мирний час швидко поширилася також на надання базової первинної медичної допомоги, включаючи лікування серцево-судинних захворювань і діабету 2 типу.

APH перепрофілював свої мобільні пункти лікування — спеціальні мікроавтобуси, сконфігуровані як клініки — для надання медичних і гуманітарних послуг людям, які проживають на деокупованих територіях. У перші місяці війни були передбачені стимули для забезпечення допомоги медперсоналу.

Кожен мобільний лікувальний пункт складається з трьох мікроавтобусів. В одному фургоні два сімейні лікарі надають первинну медичну допомогу. Другий фургон перевозить основне діагностичне обладнання, зокрема кардіографи, глюкометр, тонометр, експрес-тести на вірусні гепатити, ВІЛ та COVID-19. Третя фура везе гуманітарну допомогу, зокрема аптечки, продукти харчування, теплий одяг для дорослих і дітей, а також аптечки для маломобільних людей та людей з інвалідністю.

«Окрім руйнування та пошкодження закладів охорони здоров’я, російські наземні міни призводять до того, що небезпечно ходити поза асфальтованими дорогами у селах, і немає громадського транспорту, щоб дістатися до тих небагатьох лікарів у великих містах, які залишилися. Поблизу лінії фронту ми можемо відчувати небезпеку. Ми не хочемо привертати увагу до нашої машини, особливо коли над головою постійно перебувають російські безпілотники. Ми часто вимикаємо телефони та іноді їдемо без світла, щоб нас не помітили. Це небезпечно, але також приємно знати, що ми принесли допомогу цим людям», – розповідає Анна Коробчук, яка очолює та координує бригади Мобільного лікувального пункту в АПЗ, розробляє та контролює їхню роботу у зоні деокупації.

Коробчук та її команди часто відвідують села на звільнених територіях Харківської та Херсонської областей і у прифронтових районах Запорізької області. Вона сподівається відправити мобільні амбулаторії в Донецьку область та інші нині окуповані регіони України.

Команди залишаються у містах і щодня виїжджають у села.

За словами Коробчук, у Харкові та Херсоні тривожні показники захворюваності на гепатит, ВІЛ та туберкульоз.

«Війна, де б вона не відбувалася, робить певну поведінку набагато ризикованішою, схиляючи людей до підвищеного ризику інфекційних захворювань. Без надання медичної допомоги, включаючи своєчасне обстеження та лікування, інфекція неминуче пошириться у деокупованих та прифронтових зонах», – попереджає Коробчук.

Часто перенаселені умови життя, характерні для зони бойових дій, також сприяють передачі інфекції.

«В умовах дефіциту палива ми бачимо, як дві-три сім’ї живуть в одному будинку, щоб мінімізувати опалення. У містах внутрішньо переміщені особи мають набагато вищий рівень інфекційних захворювань, можливо, через те, що багато з них традиційно належать до груп ризику», – підкреслює Коробчук.

#HelpNow: відновлення зв’язку з медичною допомогою як біженець

Близько 6 мільйонів українців також знайшли притулок за кордоном. На той час, коли вони досягають країн призначення, у багатьох не вистачає ліків і їм потрібна медична допомога з приводу хронічних захворювань або скарг.

#HelpNow було створено APH як екстрене реагування через 6 днів після російського вторгнення. Це, передусім, спрямовано на те, щоб допомогти задовольнити потреби в охороні здоров’я переміщених осіб, зв’язуючи їх з медичними консультаціями, особливо у незнайомих ситуаціях, де існують мовні та культурні бар’єри.

Приблизно 30 000 переміщених осіб мають ВІЛ, а деякі також мають ко-інфекції та потребують постійного догляду.

Куди б вони не потрапили, більшість людей шукають профілактичних послуг та/або відповідного лікування. За даними APH, у 2023 році загалом 1612 осіб із ключових груп отримали доступ до лікування ВГС через #HelpNow. З них близько 95% були інфіковані ВІЛ і отримували антиретровірусну терапію, а майже 5% були інфіковані туберкульозом. Крім того, приблизно 25% отримували опіоїдну замісну терапію.

«Відколи почалася війна, ми допомагали людям отримати доступ до медичних документів, якщо вони були залишені або загублені під час втечі. Ми також забезпечуємо мінімальну перерву у лікуванні вірусного гепатиту»», — зазначає Армен Агаджанов, один із менеджерів #HelpNow.

За його словами, вони обмінюються текстовими повідомленнями у месенджері Telegram [сервіс, схожий на WhatsApp], щоб надати інформацію, координацію та навігацію місцевим службам охорони здоров’я.

У Польщі та Німеччині, які прийняли найбільшу кількість біженців, на додаток до месенджера Telegram були створені внутрішні представництва #HelpNow.

«Ці місця, навіть без фізичних кабінетів, забезпечують гарячі лінії та системи перенаправлення до інфекціоністів у країні, з медичною консультацією для людей з ВІЛ та іншими супутніми інфекціями, включаючи ВГС», – сказав Агаджанов.

У деяких випадках вони «навіть можуть забезпечити лінію зв’язку з медичним працівником в Україні».

У відповідь на цю потребу у більшій кількості контактів з українськими інфекціоністами, APH створив онлайн-консультації через платформу під назвою Help24, де консультують 30 лікарів-інфекціоністів з України. На сьогодні вони прийняли 15 000 таких дзвінків.

«Усе це недаремно»

Важливість того, щоб люди в деокупованих зонах знали, що вони не покинуті, – це те, що мотивує багатьох учасників, зокрема і Коробчук.

«На відміну від великих міст, в Оріхові, Куп’янську та Херсоні немає жодної нормальності. Поїздки з командами Mobile Treatment Point нагадують нам, що є люди, які чекають на нас, щоб ми принесли маленьку частинку нормальності та піклування у їхні пошкоджені домівки та серця. Кожна поїздка надихає, особливо коли бачиш очі цих людей і розумієш, через що вони пройшли, а вони продовжують посміхатися, залишатися добрими і виявляти вдячність. Вони приходять з квітами для наших лікарів і несуть їжу для наших водіїв. По телефону люди кажуть: «Ми пам’ятаємо вас і ваші великі білі фургони. Ваші лікарі врятували життя моєму сусідові. Коли ви знову приїдете?». Коли я чую це, то знаю, що все це не даремно», – підкреслює Коробчук.

Вони також хочуть взяти на себе зобов’язання відновити здоров’я та життя українського народу у довгостроковій перспективі.

Навіть якщо війна закінчиться завтра, і якщо їхнє прохання про фінансування та медичний персонал очікується, у них є плани протягом перших трьох років після конфлікту продовжувати надавати та відновлювати медичні послуги там, де вони найбільше потрібні.

Модель лікування, яку застосовувала APH для надання допомоги при гепатиті С під час війни, також свідчить про її стійкість навіть за найскладніших обставин, запобігаючи перервам у лікуванні та мінімізуючи втрати для подальшого спостереження. Під час війни утримання становить 98%, а ефективність лікування – 97%.