Наразі початок переговорів з Україною та Молдовою про вступ до ЄС і рішення про надання Грузії статусу кандидата — є перевіркою рішучості та здатності діяти в умовах багаторівневої геополітичної кризи, повернувши увагу до України та підкресливши роль ЄС в активному формуванні політичних заходів у відповідь на російську аґресію

Атака ХАМАС, військова відповідь Ізраїлю та регіональні й глобальні наслідки конфлікту посилили тенденцію, яка хвилювала Україну протягом певного часу: увага громадськості та політичні пріоритети зміщуються, і у критичний момент існує ризик відвести війну Росії проти України на марґінес. Про це йдеться в авторській колонці Ґвендолін Зассе, старшої наукової співробітниці Carnegie Europe й директорки Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень у Берліні на сторінках видання Фонду Карнеґі за міжнародний мир, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Внутрішня політика США вже поставила під сумнів міжпартійний консенсус щодо рівня військової та фінансової допомоги Україні до нападів ХАМАС під час виборчої кампанії в США. Справа спікера Конгресу США від Республіканської партії, труднощі з обранням нового спікера та можливий компроміс щодо Майка Джонсона, республіканця, який поставив під сумнів допомогу Україні, а тепер хоче відокремити її від допомоги Ізраїлю, ілюструють, наскільки внутрішня поляризація впливає на керівництво США щодо військової та фінансової підтримки України. У Європі занадто мало стратегічного мислення щодо цієї динаміки чи, фактично, можливої перемоги республіканців на виборах восени 2024 року.

Попри риторику про протилежне, ЄС та його країни-члени наразі не можуть і не хочуть заповнити потенційну прогалину, залишену Сполученими Штатами у підтримці України. Це свідчить про те, що вікно можливостей для максимізації західної — і, зокрема, європейської — військової та фінансової підтримки зачиняється, щоб збільшити шанси України досягти військової позиції, з якої можна припинити війну. Політичної волі для цього недостатньо.

У Європі те, до якої міри війна та її наслідки можуть бути використані на внутрішніх виборах, нещодавно стало очевидним у Словаччині та Польщі.

Початковий шок від повномасштабного вторгнення Росії минув, образи війни більше не торкаються аудиторії — і тепер ці образи буквально відтіснені останніми новинами з Близького Сходу та наступними політичними наслідками. Одночасність війн із прямими наслідками для європейських суспільств посилює відчуття невизначеності, що змушує громадян повертатися всередину.

Війна Росії проти України близько, але так далеко. Як це не дивно, але за останні місяці головне питання зникло з поля зору: про що ця війна? Якщо уважніше придивитися до, здавалося б, на знайомих кадрах з України, можна помітити особисті історії, що стоять за кожною фотографією.

За кожною особистою історією стоїть фундаментальний вибір українців жити у незалежній країні, формувати політичний шлях своєї країни та необхідність захищати ці основні права, закріплені міжнародним правом, через військовий і цивільний опір.

У різних циклах масового протесту — найбільші — Помаранчева революція 2004 року та Євромайдан 2013-14 років — українське суспільство чітко заявило про свій політичний вибір. Протиставлення демократичної системи України з одного боку та авторитаризму російського зразка є центральною проблемою війни Росії проти України. Цей простий і вагомий факт не можна забувати серед викликів, які ця війна та ті, що на Близькому Сході ставлять перед західними демократіями.

ЄС та його країни-члени не можуть дозволити собі «вичікувати» щодо політики Сполучених Штатів стосовно України. Конкретні політичні орієнтири можуть служити нагадуванням про те, про що йдеться війна Росії.

8 листопада 2023 року Єврокомісія оприлюднмла звіт про прогрес щодо України. Рішення у червні 2022 року зробити Україну та Молдову країнами-кандидатами на вступ до ЄС стало важливим сигналом. Але рішення Європейської Ради у грудні 2023 року фактично розпочати переговори про вступ було б важливим кроком як для двох кандидатів, так і для ЄС.

Незважаючи на те, що дехто очікує позитивної рекомендації з боку Європейської комісії, необхідна одностайність держав-членів щодо відкриття переговорів про вступ ще не завершена, так само, як не було ухвалено рішення про статус кандидата майже до останнього моменту.

У той час як результати парламентських виборів у Польщі прокладають шлях до перезавантаження польської політики, включаючи позицію країни в ЄС, право вето від Угорщини може вимагати деяких поступок. Є шанс укласти угоду з єдиною державою-членом, навіть якщо це залишить поганий присмак про нездатність санкціонувати відкат демократії в ЄС.

На даний момент початок переговорів про вступ до ЄС з Україною та Молдовою — і, можливо, рішення про надання Грузії статусу кандидата — є перевіркою рішучості та здатності ЄС діяти в умовах багаторівневої геополітичної кризи. Наразі це найефективніший спосіб повернути (дещо) увагу до України та підкреслити роль ЄС в активному формуванні політичних заходів у відповідь на цю війну.

Це буде лише початком складного процесу, який має задовольнити потреби України в реформах серед війни та зусиль з відновлення, а також необхідність внутрішніх реформ ЄС, які можуть змінити Союз до невпізнання. Але політичний вибір потрібно зробити зараз — у дедалі складнішій глобальній атмосфері.