Бідність є основною мотивацією для досвідчених добровольців із Колумбії, яка має економічні негаразди, адже десятиліттями веде боротьбу з марксистськими повстанцями та наркокартелями і сформувала найбільшу армію у Південній Америці

Мануель Барріос приєднався до битви проти російських військ в Україні через те, що банк погрожував забрати його будинок у Колумбії. Луїс Алехандро Еррера повернувся на фронт в Україну, щоб заробити грошей, адже багато з них втратив під час невдалої спроби потрапити до Сполучених Штатів через Мексику. Джоан Серон приїхав воювати в Україну, щоб забезпечити свого малюка. Усі троє чоловків з Колумбії загинули на війні, про яку, за словами їхніх родичів, вони майже нічого не знали і не турбувались. Вони були серед сотень колумбійських ветеранів, які зголосилися воювати за Україну, аби заробити принаймні втричі більше грошей, аніж вони можуть заробити вдома. Про це йдеться у спеціальному репортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Історії колумбійських добровольців свідчать про мінливий характер війни в Україні, яка перетворилася зі швидкоплинної боротьби за національне виживання у війну на виснаження. Важкі втрати та безвихідні бої змушують обидві сторони шукати нові кадрові резерви для поповнення своїх лав.

Що стосується України, то головним чином іноземні добровольці, які прибули минулого року через моральні переконання, пошуки пригод чи ненависть до Росії, доповнюються бійцями з бідніших країн, яких де-юре можна вважати найманцями — солдатами, які поїхали на війну, щоб заробити грошей.

«Я б ризикнув сказати, що жоден колумбієць не поїхав в Україну, щоб захищати демократію. Я не вірю, що вони навіть чули про Україну до війни. Усе зводиться до економічних мотивів», — пояснює Крістіан Перес, який пішов у відставку як снайпер у колумбійській армії, працював за контрактами з приватною охороною за кордоном і розглядає можливість воювати в Україні.

Колумбія є ідеальною країною для вербування, оскільки десятиліття боротьби з марксистськими повстанцями та наркокартелями, сформували у цій країні найбільшу армію у Південній Америці.

Тим не менш, іноземні добровольці становлять незначну частину у Збройних силах України. Ворог України, Росія, змушена була зробити набагато більший акцент на фінансових вигодах, включаючи страхування на випадок смерті та субсидовані іпотечні кредити, щоб залучати добровольців. Крім того, Росія скористалася глобальними економічними потрясіннями, щоб залучити добровольців через фінансові потреби, включаючи людей із обмеженим військовим досвідом із Центральної Азії, Непалу та Куби.

І оскільки бойові дії переходять у безрезультатну, жорстоку окопну війну, матеріальні мотиви стають ще помітнішими.

Українські військові не надають оцінки чисельності колумбійських чи інших іноземних бійців у своїх лавах, посилаючись на оперативну безпеку. Уряд Колумбії також не надав жодних цифр, підкреслюючи, що добровольці, залишаючись громадянами, більше не мають зв’язків із колумбійськими установами.

Інтерв’ю із чотирма колумбійськими добровольцями, які служили в Україні, а також перегляд аудіо- й текстових повідомлень, надісланих тамтешніми бійцями, свідчать про те, що сотні колумбійських добровольців перебувають в Україні.

«Ми раді допомозі кожного громадянина світу, який готовий боротися зі злом», — зазначає Олександр Шагурі, речник одного з головних військових підрозділів, де працюють колумбійські волонтери, Міжнародного легіону захисту України, також відомого як Іноземний легіон.

50-мільйонна Колумбія вже давно експортує досвідчених бійців. Альянс у сфері безпеки зі Сполученими Штатами зробив їхніх солдат одними з найкраще навчених і оснащених у Латинській Америці, а тривалі бойові дії надали їм величезний досвід.

Для бідних колумбійських чоловіків армія уже давно є одним із небагатьох легальних шляхів до фінансової безпеки. Відставні професійні військові у Колумбії отримують довічну щомісячну пенсію від 400 до 600 доларів США, а також безкоштовне медичне обслуговування для своїх сімей.

Тим не менш, цих переваг часто недостатньо, щоб звести кінці з кінцями, і дехто розуміє, що навички, які вони відточили у джунглях і горах, мало знадобляться у цивільному житті.

«Все, що ми вміємо, це як користуватися зброєю», — уточняє Андрес, колумбійський військовий у відставці, який воював в Україні, і попросив не називати його прізвище, щоб не зашкодити кар’єрним перспективам.

Деякі ветерани приєднуються до організованих злочинних груп. Один чоловік, опитаний для цієї статті, сказав, що працював три місяці на мексиканський картель.

Ті, хто залишається працювати у легальній економіці, як правило, стають охоронцями і зароляють приблизно до 1000 доларів на місяць, зарплату вищу за середню, але її не вистачає для досягнення фінансового добробуту.

І конкуренція за робочі місця у Колумбії зростає. Мирна угода між урядом і найбільшою повстанською групою Колумбії у 2016 році значно скоротила чисельність збройних сил країни.

Економічні негаразди штовхають колумбійських ветеранів за кордон. Багато ветеранів шукають вигідних контрактів у нафтових державах Близького Сходу, хоча ці посади зазвичай відкриті лише для чоловіків до 40 років, що дискримінує більшість колумбійських професійних солдатів у відставці.

Війна в Україні надає колумбійським ветеранам рідкісну можливість змінити свою долю, борючись за міжнародно визнаний уряд, який підтримують Сполучені Штати.

«Він завжди прагнув стати чимось більшим. Він хотів віддати своїх дітей до коледжу, купити будинок, відкрити бізнес», — повідомляє Паола Ортіс, вдова Еррери, загиблого колумбійського солдата.

Чутки про можливості бойових дій в Україні почали поширюватися у соцмережах колумбійських ветеранів минулого року, коли початковий приплив ідеалістичних західних добровольців до країни почав зменшуватися.

Більше десятка колумбійських ветеранів та їхніх родичів описали в інтерв’ю процес вербування. Колумбійські чоловіки самостійно їдуть до Польщі, часто продаючи цінні речі, як-от автомобілі, щоб дозволити собі подорож. На українському кордоні за допомогою перекладачів повідомляють прикордонникам, що мають військовий досвід і хочуть воювати за Україну. Опинившись усередині країни, вони потрапляють на військову базу у Тернополі на заході країни.

Після співбесіди та поверхневого медичного огляду їх зараховують до одного з двох основних напрямків для латиноамериканських бійців — Іноземного легіону чи 49-го піхотного батальйону «Карпатська Січ».

Вони відкривають рахунок у місцевому банку та надсилають дебетові картки своїм сім’ям, що дозволяє їм знімати гроші у банкоматах на території Колумбії.

Колумбійські солдати кажуть, що їм платять близько 3000 доларів на місяць в українській валюті, і це приблизно відповідає зарплаті місцевих солдатів.

За словами анонімного співрозмовника, із 60 колумбійців, які приїхали на війну в Україні, лише близько семи залишились живими. Решта були вбиті, поранені або повернулися додому після кількох тижнів на фронті.

Після прибуття в Україну у лютому 2023 року Барріос сказав своїй дружині, що бойові дії виявилися більш небезпечними, ніж він очікував. Він вирішив поїхати в Україну після того, як банк погрожував забрати його будинок через кілька тижнів після того, як його дружина Кубільос, народила третю дитину. Її зарплати медсестри не вистачало, щоб покрити виплати кредиту.

Барріос загинув під час ракетного удару лише після 20 днів перебування на фронті. Згідно з українським законодавством, родини загиблих військовослужбовців мають отримати виплату у розмірі 411 000 доларів.

Але Кубільос не вистачає грошей на адвоката і квиток на літак, щоб поїхати в Україну і особисто подати заявку на отримання компенсації.

Вона залишається відповідальною за його борги і банк надалі погрожує забрати у неї будинок.

Єдиний спогад про військову службу її чоловіка в Україні – це коробка із прапорами України та Іноземного легіону, яку доставили разом з його тілом.

«Я хотіла все це викинути. Замість свого чоловіка я отримала коробку із прапором, який для мене нічого не означає. Але водночас я хочу, щоб моя дитина знала історію свого батька», – резюмує Кубільос.