На думку Філіпа Мейзера, у XXI столітті потрібно інтерпретувати церкви по-сучасному, як це сталося у Німеччині після Другої світової війни

В Україні багато церков було пошкоджено або зруйновано внаслідок російської агресивної війни. Німецький архітектор Філіп Мейзер в інтерв’ю katholisch.de заявив, що їх не варто відновлювати і запропонував альтернативний варіант. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

Після розпаду Радянського Союзу деякі храми, знесені за сталінських часів, були відновлені, наприклад, Спасо-Преображенський собор в Одесі. Збудований у ХІХ столітті, зруйнований за наказом Йосипа Сталіна у 1936 році та відновлений максимально близько до оригіналу з 1999 року, він знову сильно постраждав під час війни в Україні. Чи варто після війни відновлювати такі церкви відповідно до оригіналу?

Філіп Мейзер: На мою думку, ці церкви треба будувати по-іншому. У Православній Церкві є неписаний закон: все завжди відновлюється так, як було збудовано раніше. Але у XXI столітті ми повинні інтерпретувати церкви по-сучасному, як це сталося у Німеччині після Другої світової війни. Церкви можуть бути архітектурним виразом сучасного суспільства.

Як міг би виглядати сучасний підхід до пошкоджених, частково чи повністю зруйнованих церков в Україні?

Філіп Мейзер: Існує типологія церков, тобто компонентів із певним змістом. Однак, ці компоненти можна інтерпретувати по-різному з архітектурної точки зору. Православ’я визначає цілком особливі типології, такі як поділ богослужбового простору або влаштування ансамблю будівель. Але тоді йтиметься про нинішній її дизайн: мають бути оголошені конкурси, в яких архітектори та церковні комітети спільно з відповідною громадою вирішать, якою буде майбутня церква. Цю типологію варто потім подати у сучасній формі. Це, очевидно, стосується як нових будівель, так і пошкоджених. Вже є приклади передового досвіду, які ви можете використовувати як посібник. Візьміть Меморіальну церкву у Берліні, яку було пошкоджено після Другої світової війни та замінено на нову будівлю. Або Кельнський собор, інтер’єр якого, пошкоджений війною, був усунений сучасною архітектурою. Це також може дати імпульс Україні. Там є держава та суспільство, які хочуть оновитися після війни. Цьому можна надати архітектурне вираження.

Є певна напруженість, особливо у Православній Церкві в Україні. Одна церква спрямована на Москву, інша – на Константинополь. Чи бачите ви тенденцію уникати російських дизайнів у майбутньому?

Філіп Мейзер: З історії ми засвоїли, що після конфліктної ситуації не варто ганьбити архітектуру переможеного чи ворога. Архітектура як така політично безневинна. Мова має йти більше про те, як спроектований інтер’єр архітектури та як він використовується. У Німеччині також є будівлі часів нацизму чи НДР. Там теж була гарна архітектура, але ми її перепрофілювали для нашого суспільства. Головне – пам’ятати, що відбувалося у цих будівлях. Руйнування – це не рішення. Починаючи з 2015 року, в Україні виник рух за видалення всього радянського, наприклад, великих настінних мозаїк. Це неправильний підхід. Попереднє покоління вже припустилися помилки, бажаючи стерти минуле. Але ми повинні усвідомити архітектурну спадщину та перетворити її. Це особливо актуально для церков, які протягом століть зберігали своє призначення як культові будинки. Вони мають значення як місце історії та ідентичності. Ми повинні підтримувати та зміцнювати це.

Чи є в Україні підхід до переосмислення архітектурного міського пейзажу після війни?

Філіп Мейзер: Звичайно, українські архітектори дивляться на Захід, бо вірять, що, приєднавшись до Європи, суспільство можна реформувати краще та швидше. З іншого боку, я також бачу дуже сильне бажання моїх колег знайти свої власні розробки. Україна – багатонаціональна держава. Там дуже різні архітектурні традиції: від візантійських елементів до російської дизайну на сході і потужного польського впливу на заході. Це великий скарб! Мені залишається лише побажати, щоб українські архітектори це зрозуміли та оцінили, побачили у своїх традиціях ресурс для нових та сучасних проектів. На щастя, такі тенденції вже є.

Церкви – це завжди будинки, що створюють ідентичність. Як може виглядати сучасна ідентичність із архітектурної точки зору?

Філіп Мейзер: Усвідомивши найголовніше. У православних церковних спорудах протягом століть вежа не була інтегрована в неф, як на Заході, а сама по собі є окремою конструкцією. Ви можете взяти цей тип будівлі та розвивати її далі, наприклад, використовуючи сучасні матеріали або інтерпретуючи ортодоксальний архітектурний стиль по-сучасному. Знову ж таки важливо залучити до участі людей, які живуть у цій будівлі. Це може створити значну архітектуру та зробити внесок у будівельну культуру. Архітектура здатна зробити суспільство, що змінюється, відчутним. Українське суспільство має знайти себе заново і знаходить себе заново – зокрема й архітектурно.

Якщо подивитися на повоєнний архітектурний підхід до храмів ХІХ століття, то деякі рішення того часу вже не такі популярні серед віруючих сьогодні, їх часто сприймають як холодні. Як нова інтерпретація архітектури може бути стійкою?

Філіп Мейзер: Смак змінюється – змінюється духовність. Будь-яка людина, яка сьогодні відвідує церкву, часто шукає роздумів – чи можливо це в барочній кімнаті, повній різнокольорових ангелів? Цей сучасний смак знову зміниться. Але ми живемо сьогоднішнім днем. Це все балансуючий акт, в основі якого лежить повага. Існує архітектура минулого, яка розповідає нам дещо про нашу історію. Інші вимоги – наприклад, технічні, такі як системи опалення та звуку – необхідні сьогодні для функціонування церковної будівлі. Ось чому важливо трансформуватись. Будівля повинна мати можливість змінюватись. Найгірше, що може трапитись, це бажання зберегти все так, як воно було побудовано спочатку. Це також проблема православної будівельної традиції: вона надто втрачається у минулому. Коли доходить до будівництва церкви сьогодні, ми повинні запитати себе: в якій обстановці ми хочемо проводити богослужіння? Як ми ставимося до висвітлення та створення спільноти? Нам необхідно зосередитись на цих моментах. Це за своєю суттю релігійні та архітектурні питання одночасно.