Окуповані регіони південного сходу України закриті для правозахисних груп і більшості незалежних журналістів, але розповіді людей, які залишили їх, проливають світло на тамтешні умови життя

Близько опівночі з’явилися російські військові зі зловісним повідомленням. Вони сказали: «Якщо через два тижні у вас не буде російського паспорта, ми поговоримо з вами по-іншому», — згадує Евеліна, соціальна працівниця, яка до листопада 2023 року жила під російською окупацією на південному сході України. Про це йдеться у спеціальному репортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Евеліна не дочекалася цієї розмови. Натомість вона склала кілька речей у валізу та поїхала з донькою-підлітком на територію, підконтрольну Україні.

За її словами, на підконтрольних Росії територіях стало настільки напружено, що «боїшся визирнути у власне вікно».

Воєнна безвихідь на південному сході України, створює загрозу безпеці для решти країни та загрожує Європі тривалим періодом нестабільності. Але для приблизно 4-6 мільйонів українців, серед яких була Евеліна, що проживають на контрольованих Росією територіях, безвихідь означає щось більш сумне: окупацію, якій не видно кінця.

Позбавлена приблизно половини свого населення та перебуваючи під тиском жорсткого військового правління, смуга окупованої Росією території, площею розміром з Нідерланди, застрягла у жахливому підвішеному стані: під контролем Росії, але визнана більшістю країн світу як територія України.

Демографія в цих регіонах змінюється, оскільки люди працездатного віку втікають, залишаючи старше та бідніше населення.

Російські солдати проживають у покинутих будинках, злочинність зростає. Російські бізнесмени змушують місцевих власників бізнесу продавати магазини та ферми, а мігранти з Центральної Азії з’являються, щоб торгувати на ринках і працювати як різнороби.

Обшуки – звична справа. 41-річний Сергій, який залишив місто Енергодар, розповів, що його квартиру обшукали троє військових.

«Один залишається на сходах із пістолетом, а двоє інших заходять усередину й перебирають усі ваші речі», — каже він.

Репресії, включно із катуваннями у тимчасових місцях ув’язнення у підвалах, спрямовані проти тих, хто виявляє проукраїнські погляди.

Зараз Росія контролює близько 17% українських територій. Ці регіони закриті для правозахисних груп і більшості незалежних журналістів, але розповіді людей, які залишили їх, проливають світло на тамтешні умови життя.

Евеліна повернулася на контрольовану Україною територію незвичайним, але популярним маршрутом: поїхала в Росію і попрямувала на північ і захід, а потім повернулася в Україну через неофіційний пункт перетину кордону поблизу міста Суми на півночі.

Цим маршрутом щодня проходить близько 100 українців. Вони наймають водіїв або їдуть на громадському транспорті в Росії, щоб дістатися до кордону.

За словами прикордонників, які працюють у цьому районі, армія використовує цей пункт перетину для обміну тілами та полоненими. Цивільні жителі дізналися про це місце, а ті, хто має український паспорт, намагалися підтримати неофіційне припинення вогню, щоб уникнути окупації.

Приїхавши, вони трохи відпочивають у школі, яка використовується для допитів українською спецслужбою, в якості фільтраційного майданчика. В інтерв’ю вони описували російські репресії та жорстокість, а також місцеві органи влади та системи соціального забезпечення.

Для Евеліни страх перед арештом і зростаюча тривога її доньки спонукали виїжджати.

Протягом літа здавалося, що її рідне місто незабаром може перейти з рук в руки. Але контрнаступ української армії зупинився приблизно за кілька кілометрів.

За словами Евеліни, на момент її від’їзду близько половини населення змирилося з окупацією, отримавши російські паспорти та пенсії чи соціальні виплати.

Як правило, місцева окупаційна влада призначає колабораціоніста як номінального лідера місцевого чи регіонального уряду, тоді як російський військовий комендант здійснює фактичний контроль над громадою.

Для економічної допомоги та експертизи у муніципальному та місцевому урядуванні, Росія створила угоду про міста-побратими, де російські міста об’єднуються з окупованими містами в Україні. Міська влада Санкт-Петербурга, наприклад, виділила певні кошти на реконструкцію Маріуполя, портового міста на Азовському морі, яке було зруйноване під час облоги минулого року.

Окупаційним адміністраторам запропонували роботу в Росії, якщо вони добре покажуть себе, створивши кар’єрний шлях, який заохочує здібних росіян і колабораціоністів обіймати посади в окупованій Україні. Заступник глави окупованої Донецької області, наприклад, став губернатором сибірського Омського регіону в Росії.

Ці кар’єрні можливості виникають для колабораціоністів, навіть якщо вони підпорядковують місцеве населення, здавалося б, некваліфікованому керівництву.

Чоловік, який керував івент-бізнесом, наприклад, став так званим головою Донецької області у 2014 році. Минулого року його дружина стала заступником так званого голови Херсонської області.

Згідно із дослідженням, опублікованим цієї осені Девідом Льюїсом, старшим науковим співробітником Королівського інституту об’єднаних служб, окупаційна політика Росії створила економічні стимули для колабораціоністів і росіян, які поєднують політику, бізнес і організовану злочинність.

«Існував дивовижний набір бізнес-інтересів, злочинних угруповань, приватних військових компаній і «добровольчих» батальйонів, багато з яких бездоганно поєднували ідеологію, війну та бізнес», – зазначив Льюїс.

Суд дозволяє передавати майно, покинуте українцями-втікачами, в управління іншим, як правило, російським бізнесменам.

Але росіяни керують головним чином шляхом репресій, залишаючи після себе докази затримання, тортур і вбивств. Волонтери на пункті пропуску під Сумами кажуть, що кілька разів на тиждень українці прибувають із жахливими розповідями про військові злочини.

Жінка на ім’я Ольга розповіла, як солдати увійшли до неї додому і побили її чоловіка сковородою, звинувативши його у приналежності до українського підпілля. За її словами, коли вони били його, то кричали: «Кому ти допомагаєш!». Зрештою, його заарештували, а згодом знайшли убитим у лісі за містом.

Як правило, українці розповідали про повсякденний тиск з метою отримання російських паспортів і затримання людей, які погано висловлювалися про президента Росії Володимира Путіна.

Українська влада не заперечує проти отримання українцями російських паспортів, щоб уникнути арешту.

«Жити без російського паспорта на тимчасово окупованих територіях дуже важко і небезпечно», — зазначає Іван Федоров, мер Мелітополя, який втік на підконтрольну Україні територію через кілька місяців після захоплення його міста російськими військами.

Тетяна Коробкова, психолог, який консультує тих, хто перетинає кордон у збентеженому стані, каже, що люди похилого віку найчастіше засмучуються через будинки чи ферми, які вони залишили.

За її словами, молоді жінки, які перетинали кордон, описували зґвалтування. А батьки переживають, що їхні діти під час навчання у школі ненавмисно розкажуть про антиросійські погляди своєї родини.