Усі зусилля щодо повоєнного відновлення України мають бути пропущені через чотири фільтри: проект чи рішення мають підвищити рівень довіри до країни, проект має враховувати різні погляди, проект має бути прозорим, чітким та добре поінформованим та ініціатива має допомогти розширити можливості для діалогу та співробітництва між сторонами, які беруть участь у її реалізації

У своєму довгостроковому відновленні Україна не може покладатися виключно на єдність та мужність своїх громадян. Відновлення безпеки країни та реформування її інститутів вимагатимуть відкритих, інклюзивних національних дебатів про політичну вразливість та повоєнне відновлення. Про це йдеться в аналітичній статті Анастасії Леухіної, координаторки Української дослідницької мережі Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень на сторінках Carnegie Europe, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

За останні 18 місяців, розповідь про Україну була переважно оптимістичною та похвальною. Українці творять чудеса та дивують світ. Стійкість та єдність України у боротьбі проти Росії привернули увагу світової громадськості, що є важливим фактором у здобутті міжнародної підтримки. Але чи достатньо стійкості та єдності для майбутнього після війни?

Незважаючи на свої здобутки, Україна стикається з проблемами, які потребують уваги у довгострокових планах відновлення країни. Вирішення цих проблем має вирішальне значення для майбутнього зростання та стабільності України. Одним словом, йдеться про підтримку України за п’ятьма напрямками: перехід від героїзму та виживання до довгострокової стратегії; вивчення уроків минулого; збереження агентства України та інвестування у розвиток, а не на допомогу; нарощування потенціалу для діалогу та управління різноманіттям; та створення системи правосуддя перехідного періоду.

Мій голос заснований на десятилітті активної діяльності в галузі охорони здоров’я, освіти та реформ поліції. При цьому він виходить з-поза меж України: я живу і працюю у Німеччині з початку війни в Україні.

Від героїзму до довгострокової стратегії

Упродовж понад 600 днів війни, українці щодня демонстрували героїзм. Проявами цього героїзму стали загибель на передовій, рекордний збір коштів для української армії, хоробрість та професіоналізм лікарів та медсестер під вогнем, продуктивність та креативність підприємств, що працюють на війні, а також здатність українців продовжувати повсякденне життя між сиренами повітряної тривоги. Цей героїзм вражаючий за своїми масштабами.

Героїзм – це індивідуальний подвиг. Це швидке вивільнення особистої енергії, спрямоване на наддосягнення у конкретний момент часу. Але оскільки люди не роботи, героїзм часто приводить у кращому разі до фізичного чи психологічного виснаження, а в гіршому – до смерті. Героїзм можливий у короткому забігу, але не у марафоні.

Відтворення безпеки України та її всебічне реформування — це марафонські завдання, які потребують витримки, яка перевищує героїзм. Тому післявоєнні програми вимагатимуть довгострокових підходів, які допоможуть українцям розвинути витривалість та навчать їх використовувати довгострокові рамки прийняття рішень, відійти від особистої мужності та створити інститути з процесами, що функціонують, замість того, щоб покладатися на особистості.

Критики скажуть, що є безліч прикладів того, як люди виживають у нелюдських умовах, доводячи, що короткостроковість є прийнятним підходом до вирішення проблем. Ця думка також є ілюстрацією того, що героїзм став повсякденною нормою в Україні. Але одна річ вижити, а інша жити. Українці є майстрами виживання та кризового управління, але не здатні до стратегічного планування у формі постановки довгострокових цілей та передбачуваного розпорядку дня. Відновлення країни виходить за межі виживання; метою має бути створення стійких рішень та інституцій для довгострокового існування.

Вивчення уроків минулого

Якогось моменту українському суспільству доведеться усунути слабкості, що існували до вторгнення Росії у деякі частини східної України у 2014 році. Серед цих слабкостей — розруха у збройних силах, небезпека кордонів країни, неповний чи нестійкий характер реформ, нерівномірний розвиток громадянського суспільства на місцях, а також проблеми управління у сфері державного управління та місцевого самоврядування.

Ці вразливості існують з моменту здобуття Україною незалежності 1991 року, і їх неможливо виправити простим оптимізмом щодо позитивної динаміки в країні. Українці просто не говорять про негативні заголовки та статистику, щоб не підживлювати російську пропаганду і не посилювати свою власну травму та лихо. Через війну самоцензура стала природною частиною національного дискурсу.

Існує ризик того, що Росію звинуватять у всіх проблемах України, тому необхідна чесна та відкрита дискусія, якою б хворобливою вона не була. Життєво важливо створити простір для справжнього обговорення поточного стану щодо повоєнного відновлення країни. Це може бути незручно, але усвідомлення глибини внутрішніх проблем України може дати надію на їх вирішення. І це створить попит на зміни.

Збереження агенції України та інвестиції у розвиток

В якомусь сенсі надмірна увага до Росії у діалозі про відновлення після війни або під час війни позбавляє Україну її свободи дій: за все заплатить хтось інший – Росія, західні союзники. Подібний наратив ставить Україну у пасивну позицію постраждалої сторони, отримувача вигод ззовні, а не творця свого майбутнього.

Тепер Україна ризикує застрягти у ролі потерпілої сторони. Спокуса, створювана потоками зовнішньої допомоги, величезна. Короткострокові ризики полягають у неефективному використанні коштів та поширенні корупції. Довгострокові ризики полягають у тому, що громадянське суспільство зіпсоване великими грошима, а державне управління ослаблене швидким поглинанням коштів. Ці несприятливі наслідки підвищать недовіру у країні.

Значні інфраструктурні інвестиції мають супроводжуватись глибокими організаційними змінами на місцях. Наприклад, відновлення шкіл та лікарень має виходити за рамки ремонту стін. Крім відновлення фізичної інфраструктури, Україні необхідно змінити якість послуг та підходи у цих інститутах та системах. А якщо ні, то українці отримають ту ж застарілу педагогіку пригноблених, яка панувала до повномасштабного вторгнення у 2022 році. Та сама застаріла система, але на нових об’єктах.

Дуже важливо уникати змішування гуманітарної допомоги з технічною допомогою та подарунків з інвестиціями. Надання гуманітарної допомоги у відповідь на виправдані гострі потреби окремих регіонів та людей має вирішальне значення. Однак, більшість проектів мають бути спрямовані на підтримку українців у вирішенні довгострокових завдань післявоєнного відновлення. Це означає розвиток, а не допомогу, та гроші на довгострокову, а не короткострокову перспективу. Це також вимагає безпрецедентної координації донорів, аби гарантувати, що надто багато грошей із різних кишень одночасно не впаде на непідготовлений ґрунт.

Нарощування потенціалу для діалогу

З початку повномасштабного вторгнення, українці продемонстрували неймовірну єдність. Вони єдині у вимогах створення безпольотної зони над Україною, постачання зброї та посилення санкцій проти Росії. Українці поховали свої розбіжності та об’єдналися проти агресії, але їм також необхідно підготуватись до повернення до демократичної політики з усіма її розбіжностями.

Єдність проти ворога означає автоматично єдність у майбутньому. В українських дискусіях щодо довгострокової стратегії країни, бачення майбутнього часто зводиться до спрощених понять на кшталт «За все добре, проти всього поганого». Цим дискусіям часто не вистачає нюансів, оскільки для цього потрібний діалог протилежностей та вміння його вести. Єдність передбачає повагу до відмінностей між людьми та думками. Усього цього недостатньо у сучасній Україні.

Українцям необхідно підвищити свою здатність вести переговори та створювати коаліції. Тому, окрім пошуку прихильників, їм потрібно навчитися знаходити спільну мову з незгодними, об’єднуватися навколо фундаментальних ідей і не чекати одноманітності у своїх лавах. На жаль, багато нинішньої внутрішньої боротьби з інакодумцями часто нагадують більшовицькі методи: особисті напади, заборони, приниження, знецінення або покарання тих, хто дотримується інших поглядів.

Політичний мейнстрім України, радикалізований болем протестного руху Майдану 2013–2014 років, анексією Криму та частин Донбасу у 2014 році, а також повномасштабним вторгненням у 2022 році, вимагає, щоб українці зайняли одностайну позицію сфер життя. Як ілюстрацію наслідків цієї вимоги можна навести опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене у вересні 2023 року, яке показало, що 45% респондентів зазнали дискримінації за мовною ознакою. Однак, розумні рішення рідко можна знайти, якщо виключити різноманітність думок. Розумні, стійкі рішення часто лежать на перетині різних точок зору, де голоси мають як більшість, так і меншість.

Тому всі зусилля щодо повоєнного відновлення України мають бути пропущені через чотири фільтри. По-перше, проект чи рішення мають підвищити рівень довіри до країни. По-друге, проект має враховувати різні погляди. По-третє, проект має бути прозорим, чітким та добре поінформованим. І по-четверте, ініціатива має допомогти розширити можливості для діалогу та співробітництва між сторонами, які беруть участь у реалізації.

Створення простору для перехідного правосуддя

В цей історичний час в Україні існує масовий попит на справедливість. Бездонний біль, спричинений війною, помножений на почуття безсилля, вимагає швидких відповідей. У темі справедливості багато енергії, і життєво важливо спрямувати її на відновне правосуддя, а не на образу чи криваву помсту. Але через нефункціональну судову систему і слабку правоохоронну діяльність досягти справедливості важко.

Незважаючи на величезний суспільний попит, навіть кричущі випадки насильства та вбивств під час революції на Майдані не були належним чином розслідувані та притягнуті до відповідальності через судову систему. Злочини, пов’язані з війною, скоєні в Україні, також можуть залишитися нерозкритими. Відсутність справедливості може узаконити нове насильство.

Реалії деокупованих територій відкривають новий потенціал для співпраці, яку необхідно використати. Майбутнє повернення Україною анексованого Криму та територій Донбасу принесе ще більше проблем, оскільки для розслідування буде залучено ймовірних зрадників та колабораціоністів. Вже був випадок, коли на жінку похилого віку подали до суду за лайки постів у російській соціальній мережі «Однокласники». Лише у Криму майже 200 000 людей доведеться подати до суду за співпрацю, згідно з чинним законодавством.

Доводиться приймати безліч складних рішень: не лише кого і за що переслідувати, а й кого не переслідувати; аналогічно, які злочини повинні переслідуватися у кримінальному порядку, а які можуть бути вирішені за допомогою потенційних амністій або легших покарань, таких як заборона на зайняття певних державних посад. Нинішня політика всеосяжного покарання для всіх, можливо, торкнеться сотень тисяч людей. Країна може потонути у конфліктах та дилемах, а деякі можуть вдатися до самосуду. Україна має реалізувати процес правосуддя перехідного періоду, який дозволить українцям провести межу між покаранням, амністією та пам’яттю.

Міжнародне судове переслідування за військові злочини, вчинені Росією, має йти пліч-о-пліч зі зміцненням місцевих правоохоронних органів та здатністю судової системи розслідувати злочини. Це означає не тільки велику роботу для юристів та слідчих, але також великий організаційний розвиток та політичний тиск для хворобливих та давно назрілих процесів реформ.

Висновок

Є багато різних Україн. Ви можете любити одну з них і бути спустошеним іншою. Одне село може бути будинком для активіста-еколога, який бореться за порятунок лісів, фермера, який закачує неконтрольовану кількість хімікатів на луги, місцевих мисливців, які відстрілюють диких тварин, та поселенців з екопоселень, які створюють спільноту для своїх дітей. Це може бути солдат, який віддає все заради перемоги, волонтер, який мобілізує величезні ресурси на допомогу збройним силам, військовий комісар, який збирає хабарі із призовників за фальсифікацію мобілізаційних документів, та писар, який заробляє відкати на військових закупівлях.

Усі ці люди перебувають на українській стороні. Вони розмовляють українською мовою, носять сорочки з вишитими українськими гербами та розмахують синьо-жовтим прапором України. Якщо ви звернете свою увагу та ресурси на одного з них, інший завдасть вам удару у спину. Будь-яка підтримка чи інвестиції в Україну мають враховувати можливості, інтереси та ризики всіх сторін. Будь-який інвестор має повністю усвідомлювати, куди йдуть його гроші.

При розробці програм відновлення важливо пам’ятати про ці різні України, судити про людей та проекти у їхніх справах, а не за словами, і враховувати чотири ключові принципи. По-перше, гуманітарна допомога має йти пліч-о-пліч з розвитком. По-друге, довгострокові поетапні програми мають пріоритет над швидкими перемогами. По-третє, стійкість має надаватися перевагу швидкості – за винятком критично важливої допомоги, а також зброї та боєприпасів. І, зрештою, програми, засновані на дослідженнях, повинні мати пріоритет над ініціативами, які ґрунтуються на думках. З огляду на ці принципи, дослідження сучасної України на основі даних можуть допомогти українцям приймати обґрунтовані рішення щодо свого внутрішнього та міжнародного майбутнього.