На думку проректора навчального закладу і знаменитого українського дисидента Мирослава Мариновича, війна між Україною та Росією виходить за межі звичайного територіального конфлікту: це протистояння Добра і Зла

Оскільки війна в Україні продовжує спричиняти смерть і руйнування, проректор Українського Католицького Університету у Львові ділиться своїми міркуваннями про фундаментальні причини конфлікту, спираючись на свій досвід радянського дисидента, який провів кілька років у трудовому таборі у Пермі. Для Мирослава Мариновича війна в Україні – це боротьба за свободу. Він один із останніх живих радянських дисидентів, який невтомно відстоював свободу та правду майже 50 років. Про це йдеться в його інтерв’ю Vatican News, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Наразі Маринович вважає, що війна між Україною та Росією виходить за межі звичайного територіального конфлікту. Він каже, що це протистояння Добра і Зла, яке виходить за межі України. У Мариновича гострі очі та ідеально підстрижені вуса, які ледь сивіші, аніж у 1970-х роках, коли він був частиною групи радянських дисидентів, які заснували Українську Гельсінську Спілку у 1976 році, пристрасно виступаючи за права людини.

Його відданість коштувала дорого у тоталітарній державі, яка страждала від внутрішньої критики. Він провів 7 років у Пермському виправно-трудовому таборі ВС-389/36-2, плюс 5 років заслання у Казахстані.

Повернувшись в Україну, він продовжив боротьбу за правду і свободу, заснувавши у 1991 році перше відділення Amnesty International у Радянському Союзі, який незабаром розпався. Сьогодні, проректором Українського Католицького Університету, Маринович продовжує читати лекції по всьому світу, ділячись своїм досвідом з радянських часів, своєю відданістю правам людини, а з лютого 2022 року – уявленнями про війну, яка руйнує його країну.

Vatican News: Ви провели кілька років у ГУЛАГу. Сьогодні вашу країну захопила Росія. Ви б сказали, що історія повторюється чи, принаймні, заїкається?

Мирослав Маринович: Так, це неодноразово повторювалося, і ми, українці, просто вражені подібністю історичних хвиль насильства, які йдуть з Росії. Є лише одна відмінність: усі поточні події відбуваються онлайн, їх бачить увесь світ на смартфонах.

Vatican News: Сенс боротьби України сьогодні такий самий, як за часів Радянського Союзу?

Мирослав Маринович: Деякі нюанси змінюються, але реальне значення залишається незмінним. Наприклад, сьогодні Володимир Путін поставив нас у ситуацію, коли ми повинні воювати. Під час моєї боротьби як дисидента нашим інструментом проти радянського тоталітаризму був захист прав людини. Права людини допомогли нам подолати головний цемент Радянського Союзу того часу, яким був страх, породжений диктатурою Сталіна.

Vatican News: Чи можете ви сьогодні сказати, що військовий конфлікт є справедливим, чи він виходить за рамки простого військового конфлікту за територіальні переваги?

Мирослав Маринович: Так, у християнському розумінні, безсумнівно, виходить за межі суто військового конфлікту. Це було б просто, якби були лише військові мотиви. Українці від початку сприймають цю війну як боротьбу світла і темряви, добра і зла. Я знаю, що така ж риторика використовується в Росії. Але все одно хочеться вірити, що світ не зовсім втратив здатність розрізняти правду і брехню, добро і зло. Війна проти України підірвала міжнародний порядок і принципи міжнародного миру. Путін поширює свідому брехню, сприяючи тому, що люди втрачають здатність відрізняти правду від обману. Тому це не просто конфлікт між двома націями, а виклик, кинутий Путіним усій людській цивілізації.

Vatican News: Ви згадали соціальні мережі та Інтернет. Як ви вважаєте, чи наявність та існування цих комунікаційних та інформаційних засобів впливає на світове сприйняття конфлікту більше, ніж раніше?

Мирослав Маринович: Так, у попередніх випадках ніхто не знав, що російські війська знищували цілі села та мирне українське населення. І якщо через десятиліття на Захід дійшли такі новини, що «ну Росія — імперія, могутня держава», то все це сприймалося тодішнім світом як норма. Сьогодні, на щастя, це сприймається як порушення моральних засад цивілізації. Особисто для мене ця різниця принципова. Водночас я усвідомлюю, що загалом соцмережі не лише поширюють правильні версії подій, але й украй важливо, щоб людство було в курсі всіх цих злочинів.

Vatican News: Що можна зробити, щоб Росія більше не була в’язнем своїх минулих демонів, щоб вона могла мати більш спокійні відносини з Україною та Заходом загалом і не сприймала Захід як загрозу?

Мирослав Маринович: Я відповім на це запитання, процитувавши слова російського дисидента Володимира Болехова, який у 1978 році заявив, що єдиний спосіб змінити позицію Росії — це розвалити Російську імперію та допомогти російському народу створити національну державу із зовсім іншою концепцією. Інший російський діяч Юрій Афанасьєв, на жаль, уже покійний, у 2000-х роках заявив, що парадигма Росії має змінитися. Без цього Росія не зміниться. Якщо Російська імперія залишиться такою, якою вона є сьогодні, до цієї країни завжди повертатимуться імперські інстинкти. Друга дуже важлива ідея полягає у тому, що винні у злочинах мають бути притягнуті до відповідальності. До цих пір в Росії не було традиції притягнення злочинців до відповідальності, тому що злочини завжди пояснювалися високими цілями і потребами держави. Було б прикро, якби сьогодні світ уклав мир із Росією, не притягнувши злочинців до відповідальності. Це був би прямий шлях до повторення злочинів у майбутньому.

Vatican News: Яким би був сьогодні справедливий мир між Україною та Росією?

Мирослав Маринович: По-перше, притягнення до відповідальності виконавців жахливих злочинів геноциду; «депутінізація» російського суспільства та усвідомлення злочинів Російської імперії самим російським народом; матеріальне та моральне відшкодування збитків, завданих українському народу; і, мабуть, найголовніше, моральне каяття російського народу, без якого ми матимемо мстивість серед росіян, що призведе до нової війни.

Vatican News: Ця війна є, серед іншого, війною між дуже близькими християнами. Незважаючи на це, чи усі церкви можуть сприяти миру і яким чином?

Мирослав Маринович: Це дуже важливе питання, і я хотів би прояснити дуже важливий момент, який є викликом для нас, українців. Для нас релігійна свобода стала великим досягненням нашої демократії, а релігійну свободу сприйняло все суспільство. Я хотів би звернутися до християн у всьому світі, особливо у православному світі: вкрай важливо, щоб ми підтримували погляди групи православних богословів, які засудили ідею «русского мира», як єретичну та антиправославну.

Vatican News: Греко-католицька церква найкраще підходить для того, щоб бути сполучною ланкою та мостом між Сходом і Заходом?

Мирослав Маринович: По-перше, я пам’ятаю дещо іронічну думку колишнього глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара, який не сприйняв таке визначення, як «міст між християнським Сходом і Заходом», заявивши: «Коли люди йдуть по мосту, то вони його топчуть, я б не хотів, щоб нас топтали». Він більше схилявся до слова «посередник», маючи на увазі, що наша Церква може бути посередником між двома групами. Дійсно, ми можемо виступати посередником, оскільки розуміємо логіку обох груп. Але щоб бути ефективним посередником, ми повинні мати консенсус обох сторін, чого поки що немає.

Vatican News: Чи є Український Католицький Університет, де ми зараз перебуваємо, певною мірою символом цієї боротьби за правду, мир і справедливість?

Мирослав Маринович: Ми хотіли б бути таким символом, тому що цей університет, незважаючи на те, що термін «католицький» вказує на його конфесійність, хоче бути відкритим для всього світу і брати участь у діалозі з усім світом. Діалог передбачає правду; діалог може ґрунтуватися лише на правді. Я не вірю у діалог «за будь-яку ціну», тому що це означає «ціною правди». Крім того, Український Католицький Університет хоче бути партнером у розбудові мирного та справедливого світу, який враховує інтереси всіх учасників. Усі ці пункти вже свідчать про те, що наша позиція прямо суперечить позиції Путіна, позиції сучасної Росії, яка хоче побудувати новий світовий порядок на основі діаметрально протилежних цінностей.

Vatican News:  Чим цей університет є показовим чи емблематичним для еволюції українського суспільства?

Мирослав Маринович: Коли у 2000-х роках створювався університет, ми одразу заявили, що хочемо будувати навчальний процес на двох принципах: вірі та розумі. Це вже тоді було викликом для українського суспільства, оскільки вважалося, що університет має давати лише професійні знання, а духовна освіта не є компетенцією університету. Сьогодні, під час війни, багато освітніх центрів наголошують на важливості цінностей, і наш досвід визнано правильним. По-друге, ми починали в ситуації, коли українська освіта була значною мірою корумпованою. Ми зіткнулися з викликом: ми не можемо допустити найменшої ознаки корупції, якщо в нашій назві є слово «католик». Отже, ми запустили модель університету, яка збирає кошти та застосовує нульову терпимість до корупції. Знову ж таки, це був виклик для українського суспільства. Багато наших партнерів казали, що ми не виживемо. Але ми вистояли і зараз знаходимось в авангарді змін в українській освіті.