Ілля Пономарьов порівнює себе із Шарлем де Ґоллем, який очолив опір Франції проти нацистів і згодом став президентом, але експерти скептично оцінюють його плани через відсутність підтримки серед російської еліти, особливо у середовищі спецслужб

Ілля Пономарьов колись був депутатом російського парламенту, непокірним лібералом, якого терпіло керівництво. Зараз його завдання – вбити Володимира Путіна та його помічників. Пономарьов є політичним керівником «Легіону свобода Росії» – добровольчого об’єднання, яке, як вважають, включає близько 1600 російських дисидентів і перебіжчиків, які використовують тактику шпилькового уколу для роздратування російських військ з метою одного разу здійснити марш на Москву. Про це йдеться в аналітичній публікації Al-Jazeera, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Деяким він видається незалежною, спокусливо правдоподібною постаттю. 48-річний Пономарьов порівнює себе із Шарлем де Ґоллем, французьким воєначальником, який очолив опір своєї країни нацистам під час Другої світової війни, а потім став президентом.

Хто ж ця людина, яка, як повідомляється, завдає неприємностей Путіну, який знову балотуватиметься у президенти наступного року?

Хто такий Пономарьов?

Пономарьов, який називає себе «лібертаріанським комуністом», походить з еліти: його мати колись засідала у парламенті, а його дідусь був колишнім послом Росії у Польщі.

Пономарьов народився у Москві, закінчив фізичний факультет і починав як підприємець у сфері технологій, перенісши свої навички у нафтогазову галузь. У 20 років він працював у нафтовій компанії «ЮКОС», яку тоді очолював Михайло Ходорковський – російський олігарх, який нині перебуває у вигнанні у Лондоні.

Пізніше Пономарьов працював із телекомпанією, ледь не уклавши ділову угоду із CNN, яку Путін зірвав. Його розчарування було настільки велике, що він вирішив зайнятися політикою.

У 2007 році у віці 32 років Пономарьов увійшов до Державної Думи РФ за списком «Справедливої Росії» – соціал-демократичної партії, тобто так званої прокремлівської «системної опозиції».

Незважаючи на це, Пономарьов застосував до правлячої партії Росії епітет «шахраї і злодії», що раніше популяризував Олексій Навальний, лідер опозиції, який нині перебуває за ґратами.

У 2012 році Пономарьов та його колега по партії Дмитро Гудков відіграли помітну роль у вуличних протестах «білої стрічки» проти Путіна, засуджуючи ймовірну фальсифікацію парламентських виборів 2011 року та президентських виборів 2012 року. Наступного року він відмовився підтримати закон про заборону гей-пропаганди.

Однак, Пономарьов остаточно перейшов Рубікон, проголосувавши проти анексії Криму у 2014 році. Його зняли на камеру, коли він відмовився підвестися і аплодувати, в той час як Путін у своїй ключовій промові згадав про «націонал-зрадників» (термін, використаний Адольфом Гітлером у «Майн кампф»).

Ця світлина Пономарьова була надрукована на гігантських проурядових вуличних банерах, на яких також зобразили Навального, Бориса Нємцова та інших дисидентів із написом «Чужі серед нас».

У 2016 році Пономарьов виїхав в Україну.

З початку російського вторгнення, він позиціонував себе як публічна особа проукраїнських росіян, виступаючи не тільки від імені «Легіону свободи Росії» в Україні, але й від Національної республіканської армії (НРА).

Пономарьов також створив під час війни російськомовний опозиційний телеканал, назвавши його «Лютневий ранок», маючи на увазі початок війни. Він використав це як платформу, аби оголосити про те, що НРА взяла на себе відповідальність за торішнє вбивство Дар’ї Дугіної, доньки одного із близьких політичних союзників Путіна.

Тим не менш, у Росії Пономарьов залишається відносно невідомим.

«Середньостатистичні росіяни вкрай обмаль знають про те, що зараз робить Пономарьов, тому що ведеться інтенсивна пропаганда і не в інтересах Путіна популяризувати або рекламувати Пономарьова», – пояснює Натія Сескурія, наукова співробітниця Королівського інституту об’єднаних служб у Лондоні.

Що таке Легіон Свободи Росії?

Легіон Свободи Росії (ЛСР) – одна із двох російських груп, які працюють в Україні над поваленням уряду Путіна. Другий – Російський добровольчий корпус (РДК). Хоча обидві організації переслідують однакову мету, вони ідеологічно різні.

У травні 2022 року ЛСР та РДК шокували світ своїми спільними транскордонними рейдами на Білгородську область на заході Росії. Це був перший випадок проникнення партизанів до Росії під час війни в Україні. На кадрах нападів видно, як російський офіцер лежить обличчям униз у калюжі крові поряд із російськими паспортами на прикордонному пункті у місті Грайворон.

Пономарьов заявив, що військова розвідка України підтримує його зусилля щодо організації перевороту у Росії.

Цього року Пономарьов заявив про свою причетність до нападу безпілотників на Кремль, заявивши, що його група допомогла переправити їх через кордон. Він також припустив, що був причетний до вбивств військового блогера Владлена Татарського та прокремлівського письменника Захара Прилєпіна.

Але багато людей ставляться до заяв Пономарьова зі скептицизмом.

«У нього немає жодного досвіду у військових чи секретних операціях. Він повністю залежить від українців. Ймовірно, Україна цілком рада, що він намагатиметься отримати визнання», — вважає Роланд Оліфант, старший іноземний кореспондент британського видання The Telegraph, який протягом 10 років вів репортажі з Москви.

ЛСР керується Конгресом народних депутатів, свого роду тіньовим парламентом, який допоміг створити Пономарьов. Він базується у Польщі і має членів усередині та за межами Росії, сподівається, що уряд Путіна впаде і працює над планом переходу влади і новою конституцією.

До лідерів Конгресу входить Марк Фейгін, колишній депутат і юрист, який представляв феміністську антипутінську панк-групу Pussy Riot. Але в цьому органі немає гучних імен, таких як Навальний та Каспаров, яким не подобається насильницька тактика ЛСР.

Чи варто турбуватися Путіну?

Пономарьов сподівається створити сили, які зможуть піти на Москву. Чи зможе він досягти успіху там, де зазнав невдачі голова групи Вагнера Євген Пригожин?

Небіжчик російських найманців очолив наступ на Україну, але посварився із керівниками російської армії, влаштував у червні 2023 року вражаючий заколот проти Кремля, взявши під свій контроль російський військовий штаб у Ростові-на-Дону. Він швидко скасував повстання, переїхавши до Білорусі, а через два місяці загинув у загадковій авіакатастрофі.

«Сила Пригожина полягала у тому, що він мав усі ці націоналістичні російські повноваження. Він очолював війська в Україні. Він був прихильником війни. Він не був національним зрадником. Я думаю, що це дуже важливо для росіян», – зазначає Оліфант.

Перебуваючи на території супротивника, Пономарьов має деякі проблеми з піаром.

Як зазначив Оліфант, йому не вистачає підтримки еліти для організації державного перевороту, особливо у межах спецслужб.

«Невже хтось із цих хлопців із ФСБ [Федеральної служби безпеки] та ФСО [Федеральної служби охорони] та цілої низки інших відомств збирається здійснити переворот від імені цього самопроголошеного ліберала, який втік до України?», – риторично запитує Сескурія.

За її словами, Кремль швидко поховав спогади про переворот Пригожина.

«Багато чого змінилося і режим став більш безжальним. Ставки настільки високі і я не думаю, що росіяни зараз готові висловлюватись чи виходити на вулиці та протестувати», – запевняє Сескурія.

Тепер, перебуваючи у російському «терористичному» списку, Пономарьов перетворився на видиму мішень. Але не схоже, що найближчим часом він встромить свій «осиновий кілок» у серце російського режиму.

«Можливо, він думає, що збирається приїхати до Москви на американському або українському танку. Чесно кажучи, я думаю, що це єдиний спосіб потрапити туди», – саркастично резюмує Сескурія.