На думку Норберта Рюттгена, депутата німецького Бундестагу, оборонна стратегія, орієнтована виключно на діалог з Росією є фундаментально помилковою і катастрофічно наївною, оскільки призведе до поділу України без надії на її вступ до НАТО

В умовах, коли українські збройні сили зупинилися на полі бою, а великі пакети допомоги Києву блокуються Угорщиною в ЄС та політиками-республіканцями в США, західний альянс на підтримку України виглядає дедалі слабшим та розділеним. Декілька вчених і політиків оцінили цей сценарій і дійшли висновку, що поворот до оборонної стратегії може зрештою привести Путіна за стіл переговорів. Згідно з цією точкою зору, новий підхід, спрямований на оборону територій, які Україна вже контролює, консолідує підтримку Заходу і зрештою продемонструє Росії, що вона не може пережити військові зусилля України. Але цей аналіз відображає фундаментальне нерозуміння російського президента та того, як він думає. Будь-який відступ Заходу лише спонукає Путіна подвоїти наступ на Україну. Поки він вірить, що військовий успіх можливий, Путін відмовлятиметься від переговорів і продовжуватиме боротьбу. Про це йдеться в аналітичній статті Норберта Рюттгена, депутата німецького Бундестагу на сторінках Foreign Affairs, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

З огляду на цю реальність західні політики мають переглянути свій підхід до підтримки військових зусиль України. Партнери України повинні перейти від половинчастої до повномасштабної наступальної стратегії, яка надасть країні, що перебуває у бойовій готовності, всю зброю, необхідну для того, щоб перемогти і відкинути російські збройні сили. Європа, зокрема, має робити більше. Це включає доставку максимально можливої кількості матеріальних засобів з наявних запасів відповідних систем озброєння ЄС, збільшення військового виробництва та розширення виробничих можливостей кожної країни. Зокрема, Європа може й має надати Києву набагато більше крилатих ракет середньої та великої дальності. Це дозволить Україні атакувати російську інфраструктуру на окупованих територіях, одночасно захищаючи своїх солдатів від небезпек на лінії фронту. Європа також має прискорити та продовжити постачання в Україну винищувачів F-16, що дозволить країні встановити перевагу у повітрі. У поєднанні з відправкою додаткових систем протиповітряної оборони, таких як ракети Patriot та IRIS-T, така допомога дозволить Україні ефективно чинити тиск на російські збройні сили та брати верх на полі бою.

Тільки тоді, коли Росія відступить, переговори стануть можливими. Тільки тоді західні політики зможуть досягти реальних критеріїв перемоги: забезпечити, щоб агресивна війна Путіна не окупилася для Росії і щоб Європа не залишалася театром воєнних дій. Однак, якщо Захід капітулює перед втомою, це просто зіграє на руку Путіну. Тріумф Росії підготує ґрунт для подальшої війни по всьому континенту, наближаючи безлад до території НАТО.

Уникнення самопоразки

Нинішня ситуація на полі бою справді викликає тривогу для України та її партнерів. Російські війська окопалися за кілометрами мінних полів і траншей, що робить визволення території неймовірно важким та дорогим для українських солдатів. Настала тупикова ситуація; Конфлікт, який триває вже третій рік спричинив сотні тисяч жертв серед військових та цивільного населення і перетворюється на жорстоку війну на виснаження. Але ті, хто виступає за переговори з Москвою, не згадують контекст, у якому виникла ця ситуація, що погіршується. Київ не досяг серйозних успіхів на полі бою, оскільки його партнери в США та Європі не надали необхідного озброєння для отримання контролю над повітряним простором та ефективного проникнення на російські позиції та інфраструктуру на окупованих територіях та в Криму.

Оскільки війна затяглася, Росії вдалося активізувати свій військово-промисловий комплекс та пристосуватися до економіки воєнного часу. Її матеріальні можливості зараз перевершили можливості України, яка продовжує залежати від постачання зброї із Заходу. Хоча партнери України зберегли запаси деяких видів високоточної зброї, зокрема, крилатих ракет «Таурус», у них закінчуються інші ключові матеріали, зокрема боєприпаси. Незважаючи на ранні попередження про те, що боєприпаси зрештою закінчаться, Європейський Союз не зміг збільшити свої виробничі можливості через відсутність планування та далекоглядності. За нинішніх темпів блок не зможе виконати своє зобов’язання щодо постачання Україні 1 мільйона снарядів та ракет до березня 2024 року. І це відставання має наслідки на місцях; в той час, як Росія використовує від 25 000 до 30 000 снарядів на день, Україна випускає лише 7 000 снарядів на день. Зіткнувшись із критичною нестачею боєприпасів, українські війська були змушені нормувати використання боєприпасів. Жоден уряд НАТО ніколи не поставить свої збройні сили у таке становище, коли їм доведеться вести війну без достатньої кількості боєприпасів, високоточної зброї та підтримки з повітря.

Частково проблема полягає в тому, що багато європейських лідерів не змогли чітко сформулювати мету допомоги Україні, а натомість дотримувалися розпливчастої та часто нерішучої стратегії підтримки. Їхній поетапний підхід до допомоги не дозволив Києву досягти великого прориву під час літнього наступу. Політики в уряді Німеччини та адміністрації Байдена зокрема продовжують розглядати постачання кожної системи озброєнь через призму того, як на це відреагує Росія, при цьому страх ескалації обмежує обсяг допомоги, яку отримує Україна. Реальність така, що Росія вже повністю ескалювала свій звичайний військовий потенціал і навряд чи піде ядерним шляхом з двох причин: по-перше, через страх відплати зі сторони США; і, по-друге, з огляду на протидію Китаю, незамінного союзника Росії, адже ядерна ескалація – це явна червона лінія для Пекіна.

Не можна дозволити Путіну уявляти, що у його огидному вторгненні є якась заслуга; якщо він переможе, агресивні війни в Європі можуть стати більш поширеними. З точки зору Києва та його партнерів це означає, що, як мінімум, мають бути відновлені довоєнні кордони України. Київ не лише бореться за повернення своєї території, але й захищає фундаментальне право держав на самовизначення, а також переважно мирний порядок, який переважав у Європі після закінчення Другої світової війни. Це мета, навколо якої ліберальні демократії на Заході та в усьому світі мають об’єднатися на підтримку – особливо у всій Європі, де війна повернулася на континент.

Позбуваємось ілюзій

Багато спостерігачів і політиків погоджуються з тим, що війна в Україні, швидше за все, може закінчитися лише переговорами. Проте, задовільну угоду не буде укладено з позиції слабкості України. Враховуючи послужний список Путіна, немає жодних підстав вважати, що оборонний підхід України та її партнерів стимулюватиме Росію рухатися до припинення вогню, як припускають такі американські вчені, як Річард Гаас та Чарльз Купчан. Зовсім навпаки: Путін чітко дав зрозуміти, що не хоче вести переговори. Він хоче виграти цю війну, яка стала питанням його політичного та особистого виживання. Війна дорого обійшлася Росії, і Путіну має бути, що показати. Припущення, що він може скористатися можливістю зупинити кровопролиття, є прийняттям бажаного за дійсне і не має нічого спільного з Путіним, який бомбив українське цивільне населення, допомагав сирійському диктатору Башару аль-Асаду розпочати жахливу війну проти свого власного народу та керував жорстокою окупацією Чечні на початку 2000-х років.

Скорочення підтримки України швидше зменшить, ніж збільшить інтерес Росії до переговорів. Путін переможе, і він не матиме причин вступати в діалог, якщо він відчує можливість військової перемоги. Розширений військово-промисловий комплекс Росії може витримати багаторічну війну; Європа, з іншого боку, не збільшила свою військову продукцію і незабаром вичерпає життєво важливі військові системи, яких так відчайдушно потребує Україна. Знаючи це, Путіну просто треба зачекати. Час на його боці.

Відсутність рішучості зі сторони США та ЄС, може мати важливі наслідки для решти світу. Якщо Захід відступить перед Путіним або покаже, що він не здатний суттєво посилити підтримку України, така невдача сигналізуватиме про слабкість Китаю та інших ревізіоністських держав, таких як Іран. Це також стане катастрофічним сигналом для інших ключових союзників, таких як Філіппіни і Тайвань, які покладаються на військову підтримку США щодо своєї безпеки й територіальної цілісності. Перехід до цілеспрямованої наступальної стратегії та допомога Україні у боротьбі з Росією допоможуть стримати Китай в Індо-Тихоокеанському регіоні та заспокоїти союзників США та ЄС. Кожен республіканець, який стверджує, що Сполучені Штати мають зосередитися на Китаї та залишити Європу європейцям, повинен мати на увазі, що перемога Росії в Україні лише стимулюватиме найгірші, найагресивніші інстинкти у Пекіні.

Ясні очі, повна допомога

Але так само, як Сполучені Штати не повинні вагатися у своїй підтримці України, Європа має зробити більше, щоб активізувати свою діяльність та забезпечити свій власний захист – особливо з огляду на перспективу повернення Дональда Трампа до Овального кабінету. У разі переобрання Трампа європейці повинні мати можливість самостійно підтримувати військові зусилля України. Європейці не можуть уникнути географії нашого континенту; нас не відокремлює від війни величезний океан. Таким чином, у нас немає іншого вибору, як забезпечити перемогу України. Наш колективний мирний європейський порядок зазнає нападів з боку Росії. Хоча самотужки підтримати Україну було б значно складніше, але це можливо. Тільки ВВП Німеччини майже вдвічі більше, ніж у Росії; а ЄС загалом у сім разів більше.

Щоб активувати потенціал ЄС як геополітичного гравця та побудувати стійку коаліцію на підтримку України, Німеччині необхідно виправдати свою лідируючу роль у блоці. Берлін має виступати як міст між східними європейцями, які добре усвідомлюють російську загрозу поблизу своїх кордонів, і західними європейцями, які почуваються у відносній безпеці у своїх будинках далеко від українських ліній фронту. Хоча цінний час було втрачено, канцлеру Німеччини Олафу Шольцу ще не пізно діяти рішуче. Шольц зробив кілька важливих кроків; у 2023 році німецька військова підтримка України становила близько 4 мільярдів євро, включаючи системи озброєння, такі як танки та системи протиракетної оборони, — сума, яка подвоїться у 2024 році. Ця великомасштабна допомога є тим більш винятковою з огляду на давній пацифізм Німеччин, що історично призводило до відмови Берліна відправляти зброю до зон конфліктів. Але, враховуючи невикористаний потенціал Німеччини, а також те, що спричинить перемога України та Європи, цього недостатньо.

Щоб продовжувати завдавати ударів по російській інфраструктурі та лініях постачання, Україні потрібні крилаті ракети, такі як системи «Таурус», для ураження цілей за лінією фронту, а також винищувачі для встановлення контролю за повітряним простором та протиповітряної оборони для захисту своїх солдатів в окопах. Сьогодні Німеччина відмовилася від постачання крилатих ракет «Таурус» на тій підставі, що досі існують технічні проблеми, які необхідно вирішити, аби обмежити дальність дії ракет. Справжня, вельми цинічна причина відмови від поставок цієї зброї полягає в тому, що вона надзвичайно ефективна, і Шольц побоюється, що успішне застосування цієї зброї може спровокувати ескалацію з боку Росії. Хоча Німеччина вже поставила кілька систем протиракетної оборони Patriot, які тепер успішно захищають небо над Києвом, вона може й має надати більше, тоді як Росія посилює свої удари безпілотниками по українським містам та інфраструктурі. Якщо Берлін відчуває певну тривогу з приводу надання цих систем, то він має зрозуміти, що надання Україні всієї зброї, необхідної їй для того, щоб виснажити і перемогти російські війська, відповідає інтересам безпеки кожної європейської держави.

Найбільша вада Шольца полягає в тому, що він залишався розпливчастим при обговоренні цілей Заходу в його підтримці України. Він продовжує використовувати двозначну формулу, в якій, як він сказав, «Росія не має перемогти, а Україна не має програти». Шольц має назвати російську війну тим, чим вона є: атакою на мир у Європі, яка становить екзистенційний ризик для Німеччини та всього континенту. Подібна явна підтримка, як свідчать опитування, зустріла б широке схвалення німецької громадськості.

Обвал

Крім розширення свого військового виробничого потенціалу, партнери України можуть і повинні зробити набагато більше для уповільнення виробництва озброєнь у Росії, починаючи з належного дотримання власних режимів санкцій. Багато високоточних машин, які у Росії для таких систем, як крилаті ракети, є продуктами навіть Німеччини. Росія продовжує обслуговувати та закуповувати ці машини. Це можливо, тому що влада Німеччини не забезпечує належним чином дотримання європейських санкцій. Росії часто вдавалося обійти обмеження, діючи через треті країни, такі як Киргизстан, де німецький експорт різко зріс з початку російського вторгнення у лютому 2022 року на 5000%. Належне дотримання санкцій ЄС, зокрема їх адаптація таким чином, щоб заборонити такий обхід за допомогою третіх країн, обмежить здатність Росії ремонтувати, обслуговувати та закуповувати запасні частини для цієї критично важливої техніки, що зрештою уповільнює виробництво зброї в Росії.

Крім того, американські та європейські політики мають зробити набагато більше, щоб націлитись на основних постачальників зброї до Росії: Північну Корею та Іран. Хоча Північну Корею в усьому світі визнано державою-ізгоєм, до Ісламської Республіки Іран міжнародне співтовариство ставиться по-різному. Цій поведінці є пояснення; Сполучені Штати та Європа ще сподіваються переглянути ядерну угоду з Іраном після того, як адміністрація Трампа вийшла з угоди у 2018 році. Але режим у Тегерані не продемонстрував серйозного інтересу до поновлення угоди, відхиливши пропозицію ЄС про нову угоду у 2022 році. Натомість Ісламська Республіка з середини 2022 року надала Росії дрони-камікадзе, зокрема близько 1700 дронів «Шахед» того ж року. Росія та Іран також підписали збройову угоду на мільярд доларів, згідно з якою до 2025 року на території Росії буде побудовано 6000 безпілотників. Ба більше, дрони іранського виробництва, які використовуються для атак на українську інфраструктуру та бомбардувань українських міст, часто виробляються з використанням західних компонентів. Вашингтону та Брюсселю варто запровадити набагато жорсткіші санкції щодо режиму за допомогу військовим зусиллям Росії та обмежити свою торгівлю з Іраном, щоб зменшити шанси на постачання товарів, які можуть допомогти Ірану у створенні безпілотних літальних апаратів.

Гра у довгу

Оскільки російські війська глибоко окопались на фронті і тепер ховаються за кілометрами мін, більшість військових зусиль України більше не здійснюється вздовж лінії фронту. Зараз Україна зосереджує увагу на російських лініях постачання та інфраструктурі на окупованій Росією території та в Криму, що має символічне значення для російського народу, особливо після того, як Путін анексував півострів у 2014 році. Націлюючись на точки тиску Путіна і прагнучи завдати Росії хворобливих поразок на Чорному морі чи в Криму, Україна сподівається активізувати суспільні настрої у Росії проти війни та її ватажка. Таке зрушення у громадській думці є попередньою умовою переговорів; Щоб бути готовим до розмови та компромісу, Путін має спочатку опинитися під сильним тиском усередині Росії. Друга попередня умова — військова: Путін також має бути впевнений, що він не зможе досягти більшої сили. Тому Україна має здобути перевагу на полі бою.

Примус України до переговорів у нинішніх обставинах зруйнував би всі її надії на тіснішу співпрацю із Заходом – надії, які стали трохи світлішими після рішення ЄС схвалити переговори про вступ до ЄС. Путін продовжить атакувати та дестабілізувати Україну всіма доступними способами. Зрештою, саме страх Путіна перед тим, що вздовж кордону з Росією з’явиться ще одна західна процвітаюча держава, спонукав його напасти. Оборонна стратегія, орієнтована виключно на діалог з Росією, у кращому разі є фундаментально помилковою, а у гіршому випадку — катастрофічно наївною. Така стратегія призведе до поділу України без надії на вступ до НАТО, оскільки жодна країна НАТО не захоче ризикувати бути втягнутою безпосередньо у затяжний конфлікт із Росією. Без стримування НАТО, Путін зможе відновитися, перегрупуватися та зрештою знову атакувати. І Україна буде не єдиною країною, якій загрожує новий напад; інші держави, такі як Молдова та країни Балтії, також будуть під загрозою. Європа зможе запобігти цьому кошмарному сценарію лише у тому випадку, якщо вона відкине свої ілюзії і всім серцем візьметься за захист України.