Сьогодні США в Україні зіштовхнулися із ситуацією, яка була у 1941 році, коли тогочасний президент Франклін Делано Рузвельт переконував американців надати допомогу британцям у боротьбі проти Адольфа Гітлера

6 січня 1941 року президент США Франклін Делано Рузвельт виступив зі зверненням про становище країни, коли США зіткнулися із ситуацією, аналогічною до тієї, з якою вони зіткнулися у 2024 році. У 1941 році Великобританія була союзником Сполучених Штатів і відчайдушно намагалась відбити неспровоковану агресію нацистської Німеччини. Як і Україна сьогодні вона зіткнулася з реальною перспективою того, що без подальшої американської військової та економічної допомоги більше не зможе продовжувати боротьбу проти Гітлера та його режиму. Рузвельт навів переконливі аргументи на користь цього, які можна використати сьогодні, щоб пояснити, чому допомога Україні вигідна США. Про це йдеться в аналітичній публікації Девіда Вулнера, професора історії та наукового співробітника Фонду Ковлера з досліджень Рузвельта у Маріст-коледжі та старшого наукового співробітника Інституту Рузвельта на сторінках Time, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Джерелом натхнення для звернення Рузвельта став лист, який він отримав від прем’єр-міністра Великобританії Уїнстона Черчілля 10 грудня 1940 року. Лист Черчілля спонукав Рузвельта переосмислити США як «арсенал демократії» та розробити програму, відому як ленд-ліз, для субсидування британських військових зусиль. Але Рузвельт не зміг надати допомогу, якої потребувала Великобританія, без попереднього переконання Конгресу та американських платників податків у тому, щоб підтримати асигнування, які необхідні для розширення виробництва зброї у США. Саме цей виклик спричинив його звернення до профспілки.

Рузвельт заявив, що «майбутнє та безпека США та демократії пов’язані з подіями далеко за межами їх кордонів». У цей момент Гітлер встановив у Європі так званий «новий порядок», японці погрожували вийти за межі вторгнення до Китаю та перебратися до інших регіонів Тихого океану, а збройні сили фашистської Італії розпочали напади на Грецію та Північну Африку. Як висловився Рузвельт, «демократичний спосіб життя» «зазнавав прямих атак у всіх частинах світу». Загроза виходила як від військових дій, так від «таємного поширення отруйної пропаганди тими, хто прагне зруйнувати єдність і сприяти розбрату в країнах, які ще перебувають у мирі».

Рузвельт розкритикував ізоляціоністів, які виступали проти допомоги Британії і наполягали на тому, що єдиний спосіб покласти край війні в Європі — це шукати «справедливий мир» із гітлерівським режимом. Він глузливо зазначив, що «жоден реалістичний американець» не може очікувати миру із диктатором, який прийде разом із «поверненням справжньої незалежності…». Натомість, за його словами, такий мир «не принесе жодної безпеки ані США, ані їх сусідам». Ба більше, як мораль, так і інтереси національної безпеки США «ніколи не дозволять нам погодитися на мир, який диктується агресорами та підтримується примирювачами». Більшість американців знали, що міцний мир не можна купити за рахунок свободи інших людей.

Згодом президент Рузвельт попросив у Конгресу повноваження та кошти на виробництво додаткової зброї, щоб допомогти британцям та будь-якій іншій країні, яка перебуває у стані війни з агресорами.

«Ми повинні діяти як арсенал для них, так і для себе, і ми повинні діяти швидко, адже вони не зможуть платити готівкою. Ми не скажемо їм здатися через неспроможність заплатити гроші за зброю, яка, як ми знаємо, має бути», – заявив тоді Рузвельт.

Його реакція на «новий порядок тиранії» Гітлера полягала у встановленні «морального порядку», який не залежав би від «розриву бомби… концентраційного табору чи негашеного вапна  у канаві». Рузвельт закликав своїх співвітчизників-американців підтримати мир, заснований на чотирьох фундаментальних свободах людини: свободі слова та висловлювання; свободі віросповідання, свободі від забаганок та свободі від страху.

«Це не бачення далекого тисячоліття, а певна основа для миру, який можна досягти в наш час і для нашого покоління», – заявив Рузвельт.

Він повернув зовнішню політику США у новаторському напрямку. Його відданість встановленню чотирьох свобод містила ємне визначення американської національної безпеки. Він припускав, що безпека та добробут народу США залежатимуть від безпеки та добробуту людей в інших частинах земної кулі — як в економічному, так і військовому аспектах. Рузвельт розумів, що саме економічна криза 1930-х років породила антидемократичні фашистські режими в Європі та Азії, які тоді вели війну. Отже, захист США означав як запобігання подібним кризам, так і швидку та рішучу відповідь на агресію з боку недемократичних режимів.

З цього погляду, прихильність Рузвельта до світу, вільного від забаганок і страху, була стартовою точкою очолюваних Америкою зусиль зі створення повоєнної інфраструктури економіки та безпеки і це є основою сучасної глобалізованої економіки, заснованої на правилах.

На думку Рузвельта, «щастя майбутніх поколінь американців цілком може залежати від того, наскільки ефективною та негайною» була американська допомога жертвам агресії.

Сьогодні США зіштовхнулися із ситуацією, аналогічною тій, яка була у 1941 році. Таким чином, перемога Росії в Україні додасть переконливості президенту Росії Володимиру Путіну у тому, що автократія витісняє західну ліберальну демократію і цілком може ознаменувати початок «Нового світового порядку», який він і китайський лідер Сі Цзіньпін нещодавно рекламували у Пекіні.

Як і в 1941 році, американський президент розуміє, що допомога США жертвам агресії має важливе значення для подолання таких зусиль, але стрімголов біжить у недалекоглядну ізоляціоністську смугу політики.

Спостереження Рузвельта залишаються актуальними. На кону стоїть не лише майбутнє українського народу, але й майбутнє поколінь американців. Нездатність підтримати Україну може призвести до того, що у світі почнуть домінувати автократичні правителі, які не поважають демократію, верховенство закону та чотири фундаментальні свободи людини, за захист яких боролося та вмирало попереднє покоління американців. Насправді, йдеться не про іноземну допомогу чи пріоритет інших країн над вирішенням внутрішніх проблем у США. Йдеться про те, чи США захищатимуть добробут майбутніх поколінь американців.