Якщо Захід обере модель Боснії чи Косово для мирного врегулювання, то це призведе до реорганізації України на дві політико-адміністративні одиниці, сприятиме складним політичним механізмам, таким як етнічне право вето, подвійний суверенітет і міжнародне представництво, а також спричинить інституційну дисфункцію та політичну нестабільність

Війна в Україні наближається до третьої річниці, але стає дедалі очевиднішим, що на Заході зникає терпіння через тупикову ситуацію на фронті і вони не бажають більше надавати військову підтримку. Війни закінчуються і часто одна сторона йде на поступки в обмін на мир. І під час війни в Україні впливові голоси на Заході – чи то покійного Генрі Кіссінджера, чи колишнього президента США Дональда Трампа чи високопоставленого чиновника НАТО Стіана Йенссена стверджують, що Україні доведеться поступитись своїми територіями Росії в обмін на мир. Про це йдеться в авторській колонці Еліса Власі, старшого наукового співробітника та викладача національної безпеки і закордонних справ в Університеті Теннесі (США) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Як експерт із західних військових втручань у транснаціональні етнічні конфлікти, я бачив, як мирні угоди з добрими намірами, запропоновані ймовірному агресору, можуть ненавмисно посіяти зерна для відновлення конфлікту.  Замість того, щоб розв’язати основну причину конфліктів, це може винагородити реваншизм – тобто підбадьорити агресора використовувати війну для досягнення своєї мети. Це особливо помітно, коли Захід винагороджує агресію щедрими мирними угодами.

Минуло понад 20 років після завершення югославських війн, під час яких Сербія прагнула об’єднати великі території, населені сербами та несербами, у «Велику Сербію». Війни закінчилися військовими перемогами Словенії та Хорватії над Сербією та втручанням НАТО у Боснію та Косово. У випадку з останніми країнами після втручання НАТО було підписано численні мирні угоди, які були нав’язані Заходом.

Але через 20 років цей регіон знову є неспокійним, оскільки Сербія наполягає, що її виживання залежить від здатності представляти та захищати всіх сербів, де б вони не жили.

Звичайно, кожна війна різна, а обставини вторгнення в Україну унікальні.

Але я вважаю, що приклади Боснії та Косово показують, що спонсоровані Заходом мирні угоди, коли вони жертвують територіями заради миру, можуть заморозити конфлікти, особливо коли йдеться про реваншистські країни.

Реваншизм Росії та Сербії

Російський і сербський реваншизм став очевидним з тих пір, як країни, в яких вони колись домінували – відповідно Радянський Союз і Югославія – розпалися на початку 1990-х років. У 1992 році Росія захопила Придністров’я під приводом забезпечення миру. Того ж року Росія втрутилася в Абхазію та Південну Осетію, автономні регіони Грузії, населені проросійськими, але негрузинськими народами, щоб «припинити етнічну боротьбу». У 2008 році Росія напала на Грузію. Той самий сценарій повторився у 2014 році, коли Росія окупувала Крим і Донбас, щоб «захистити» етнічних росіян.

Після розпаду Югославії Сербія так само намагалася відновити своє панування у цьому регіоні під різними приводами. Десятилітні війни Сербії почалися у 1991 році і включали бойові дії у Словенії, нібито щоб «утримати Югославію разом»; у Хорватії — захист етнічних сербів від «фашистського» режиму; у Боснії – перешкоджання створенню «Ісламської держави»; а у Косово заявленою метою була боротьба з «терористами».

Проте через чверть століття — і незважаючи на сподівання, що падіння колишнього президента Сербії та Югославії Слободана Мілошевича у 2000 році може започаткувати мирну еру — політичні еліти у Сербії продовжують прагнути до об’єднання всіх земель, населених сербами у Боснії, Косово та Чорногорії.

Балканський шлях

Різноманітні мирні договори, які спрямовані на стабілізацію та встановлення тривалого миру у Боснії та Косово, певною мірою зазнали невдачі через умови врегулювання.

У Боснії Дейтонська угода 1995 року за посередництва США завершила війну. Але вона також реорганізувала державу на дві субнаціональні одиниці: Сербську Республіку з етнічною більшістю населення та Федерацію Боснії та Герцеговини.

Угоди передали 49% території незалежної Боснії Республіці Сербській, незважаючи на те, що серби становлять 31% загального населення та вчинили геноцид та етнічні чистки, прагнучи створити сербську державу.

Тепер Республіка Сербська прагне відокремитися та порушити Дейтонські угоди шляхом створення паралельних інституцій і виходу своїх членів з інституцій, створених за посередництвом Заходу.

У Косово з кожною укладеною Європейським Союзом мирною угодою про нормалізацію відносин із Сербією посилюються загрози безпеці, про що свідчить нещодавній збройний напад під керівництвом Мілана Радойчича, соратника президента Сербії.

На відміну від Боснії, косовська модель передбачає поступове заспокоєння через різні мирні угоди – план Ахтісаарі, Брюссельські угоди 1 і 2, Охридську угоду та пропозицію про проект статуту. Ці плани передбачають політичні поступки Сербії в обмін на визнання незалежності Косово.

Така ж доля України?

Припускати, що на Україну може чекати доля, подібна до Боснії чи Косово, не виходить за межі реальності. Якщо Захід обере модель Боснії чи Косово для миру в Україні, підсумок, швидше за все, буде таким самим: по-перше, це призведе до реорганізації України на дві політико-адміністративні одиниці, одна з яких буде під контролем прозахідного уряду, а інша — під впливом чи безпосереднім контролем Москви.

По-друге, сприяння складним політичним механізмам, таким як етнічне право вето, подвійний суверенітет і міжнародне представництво, призведе до інституційної дисфункції та політичної нестабільності. І по-третє, не буде надійного розгортання сил безпеки чи гарантій від США чи НАТО для стримування майбутньої російської агресії.

Від Косово до Києва

Нинішня підтримка Заходом оборонної стратегії України, швидше за все, призведе до її активного залучення до будь-яких мирних переговорів.

Але, зрештою, наслідком нав’язаного Заходом миру в Україні стане російський реваншизм, який може спонукати російську еліту проводити подібну політику в Естонії та Латвії – державах, де росіяни складають 25% населення.

Захід сподівається, що мирний план, який заснований на принципі «земля в обмін на мир», допоможе Україні, зупинивши кровопролиття, і в той же час заспокоїть Росію і вирішить геополітичну проблему для ЄС і США.

Але якщо згадати прецеденти Боснії та Косово, то це лише розпалить апетит Росії до територіальних претензій і змусить Україну відчувати себе зрадженою.