За нормальних умов наслідки атак українських дронів можуть бути ліквідовані за місяць-другий, але робота російських нафтопереробних заводів ускладнюється, зважаючи на західні санкції

Росія експортує приблизно третину своєї нафти у вигляді нафтопродуктів, але додаткова вартість, яка створюється переробкою, відносно невелика. З’являється можливість продавати російську нафту у переробленому вигляді на додаткових ринках, але для російського бюджету через особливості податкової системи було б навіть вигідніше, якби компанії експортували сиру нафту, а не нафтопродукти. Про це йдеться в аналітичній публікації Сергія Вакуленка, запрошеного наукового співробітника Фонду Карнегі за міжнародний мир, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Інша річ, що нафтопереробні заводи (НПЗ) важливі для решти російської економіки та для ведення війни — автомобілі та вантажівки, трактори й комбайни, танки та кораблі, цивільні та військові літаки треба заправляти бензином, дизпаливом та гасом, а не сирою нафтою. Восени 2023 року Росія вже пережила одну паливну кризу із реальним дефіцитом палива. Тоді це було пов’язано швидше з помилковими політичними рішеннями та конфліктом різних відомств, а не реальними проблемами в галузі, але занепокоєння щодо ситуації у нафтопереробці все одно додалося.

Два атаковані українськими дронами російські НПЗ працюють на експорт і не відіграють значної ролі у постачанні для внутрішнього ринку. Але тут важливіше те, якщо українські дрони здатні досягати Усть-Луги, розташованої за 1000 км від українського кордону, а це означає, що під такий самий удар можуть потрапити ще 18 російських НПЗ загальною потужністю близько 170 млн тонн на рік. А це вже більше половини російської нафтопереробки, що має важливе значення для паливного забезпечення всієї європейської частини Росії.

Утім, небезпеку, яка походить від невеликих дронів, не варто перебільшувати. Нефахівцеві може здатися, що НПЗ з їх великою кількістю горючих рідин і газів можуть перетворитися на море вогню від будь-якої іскри, але, насправді, це не так. Стандарти, за якими побудовано та модернізовано російські НПЗ, зростають із ГОСТів часів холодної війни, а тоді їх проектували так, щоб забезпечити життєстійкість заводів навіть в умовах авіаційних бомбардувань 1000-кілограмовими бомбами. Тож атаки дронів вагою кілька кілограмів можуть викликати на НПЗ пожежу, але жодним чином не знищити завод.

За умови успішного влучання, дрон може потрапити в установку, що газофракціонує – найвразливіший вузол виробництва, заповнений гарячими етаном, пропаном і бутаном. Ці гази спалахують і вибухають значно легше, ніж рідке паливо. При такому влучанні є шанс влаштувати вибух якомога більше і завдати значної шкоди цій установці, але решта заводу все одно залишиться практично неушкодженою.

Крім того, на НПЗ встановлені потужні системи пожежогасіння, є свої пожежні частини, персонал готовий та привчений боротися з вогнем, є системи відсікання подачі горючих матеріалів. Так що потенційні збитки від пожежі на НПЗ, готовому зустрічати вогонь у всеозброєнні, можуть виявитися навіть меншими, аніж від пожежі на складі або в офісі.

Це підтверджує досвід останніх атак українських дронів. І в Усть-Лузі, і в Туапсе пожежі ліквідували за кілька годин. Швидше за все ці НПЗ оперативно відновлять роботу — просто без кількох установок, зі зниженою продуктивністю та обмеженим асортиментом продукції. За звичайних обставин наслідки таких атак можуть бути ліквідовані за місяць-другий. Хоча, звичайно, ціна ремонту та збитки від простою значно перевищуватимуть вартість досить дешевих дронів.

Крім того, обставини роботи російської нафтопереробки зараз дуже далекі від нормальних. З 2008 року російську нафтопереробку було значно модернізовано. Багато заводів було збудовано майже заново із масовим використанням західного обладнання. За нормальних умов заводи звернулися б до цих постачальників за запчастинами, експертизою й технічним наглядом для ремонту, але у сучасній підсанкційній Росії усе це неможливо.

Багато потрібних для ремонту деталей та апаратів не надто складні і їх можна було б пошукати в Росії чи Китаї. Але «у світі комплектуючих немає еквівалентів», як знає будь-хто, хто намагався встановити нерідну деталь на автомобіль, що зламався.

Крім механічної та функціональної несумісності, зараз з’являються проблеми програмно-електронної несумісності. Багато машин оснащені контролерами та процесорами, які мають бути пов’язані із системами управління сусідніх пристроїв та загальною системою контролю та управління виробництвом. Часто використовуються пропрієтарні протоколи, які роблять таке поєднання частин різних виробників досить складним.

Додатковою складністю для операторів НПЗ буде отримати дозвіл на введення в експлуатацію від російських регулюючих органів. Російські вимоги до промислових установок та виробничої безпеки відомі своєю негнучкістю. Вони прямо вимагають від операторів певних дій, а не описують, яким функціональним вимогам повинні відповідати установки.

Наприклад, у існуючих нормах прописано вимогу дотримуватися сервісних та ремонтних посібників виробників обладнання, використовувати оригінальні запчастини, виконувати роботи за участю сертифікованого персоналу та за участю та під наглядом виробників обладнання. У принципі, усе це звучить логічно, але неможливо виконати у сучасній Росії, де виробник відмовляється мати справу з покупцем через санкції.

Проте, поки що усі ці проблеми створили для російських нафтопереробників лише незручності та збитки, але не значні труднощі. Пожежі на НПЗ можуть мати пропагандистський ефект і впливати на настрої у суспільстві, як російському, так і українському, але поки що не мають серйозного ефекту на економіку. Інша річ, якщо атаки продовжаться з нинішньою інтенсивністю, незручність може перетворитися на проблему.

Росія намагалася досягти чогось подібного, атакуючи українську електроенергетику взимку 2022-2023 років. Метою були вразливі трансформатори українських електростанцій у розрахунку, що Україна не зможе достатньо швидко ремонтувати та замінювати їх. Спочатку ці атаки викликали велику стурбованість, але у підсумку виявилися неефективними. Україна змогла отримати достатньо обладнання на заміну та організувати оборону. Тепер настала черга Росії стати мішенню для подібних атак.