На думку Юджина Румера, Росія володіє чудовим військовим потенціалом, тому в України не має іншого вибору, окрім як перейти до стратегії «активної оборони» не лише на 2024 рік, але й на довгострокову перспективу, адже при співвідношенні сил на користь Росії, деокупація територій у найближчому майбутньому є неможливою

Наближається друга річниця тотальної війни Росії проти України, тому настав час підбити підсумки 2023 року і зазирнути у третій рік війни. Це не абстрактна вправа, а важливе завдання, з яким зіткнуться Україна та її прихильники, готуючись ухвалити важливі політичні рішення у 2024 році. Про це йдеться в аналітичній статті Юджина Румера, колишнього офіцера національної розвідки Росії та Євразії у Національній раді розвідки США на сторінках видання Міжнародного фонду Карнегі за мир, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Рік тому, після похмурих пророкувань російського нападу та оптимізму з приводу несподіваних українських перемог у Харкові та Херсоні, слово «пат» масово використовувалося для опису війни в Україні. Величезні зусилля щодо переозброєння та навчання України з боку її союзників та партнерів були спрямовані на підготовку її збройних сил до літнього контрнаступу. Метою цього контрнаступу було досягти стратегічного прориву на півдні, поставити під загрозу Крим та змусити президента Росії Володимира Путіна вести переговори на вигідних для України умовах.

Ця теорія швидкої перемоги на полі бою та за столом переговорів не здійснилася. Обидві сторони зазнали величезних втрат у 2023 році. Військові експерти тепер вважають, що жодна зі сторін не має достатніх можливостей, щоб радикально змінити ситуацію на полі бою. Оскільки обидві сторони сповнені рішучості досягти своєї мрії про перемогу, як і рік тому, це свідчить про те, що війна незабаром не закінчиться.

Після 2023 року нереалізованих контрнаступальних очікувань — Україна перейшла до «активної оборони» в якості стратегії на 2024 рік. Основна логіка цієї зміни полягає в тому, що невід’ємні переваги оборони, яка менш витратна у живій силі й техніці, нададуть українським збройним силам необхідний перепочинок для відновлення, переозброєння та перепідготовки, аби розпочати у 2025 році великомасштабні наступальні операції з деокупації. «Активна» частина цієї стратегії включає кампанію гучних і далеких ударів по території самої Росії та на окупованих територіях, а також обмежені наступальні операції на фронті, щоб зв’язати російські збройні сили та утримати їх від початку наступальних операцій.

Немає сумнівів у тому, що після сезону важких боїв українським збройним силам потрібна перерва. Але що буде після цього? Наскільки реально після року активної оборони для України відновити великомасштабні наступальні операції у 2025 році з метою звільнення окупованих Росією територій та змусити Путіна всерйоз вести переговори про припинення війни?

Росія також готується до наступного етапу війни. Російські оборонні заводи нарощують обсяги виробництва, незважаючи на критику. Українська армія страждає від хронічної нестачі боєприпасів. Після провальних дій на першому етапі війни, російські військові адаптували та впровадили нові технології й контрзаходи, щоб позбавити Україну основних бойових переваг, які вона могла отримати раніше. Залишається незрозумілим, чи Росії доведеться оголошувати ще одну мобілізацію після практично впевненого переобрання Путіна у березні 2024 року. Тим часом, російські збройні сили, очевидно, мають достатню кількість особового складу для ведення бойових дій. Довоєнна перевага РФ у чисельності населення над Україною становила 3:1, що тепер призводить до значно більшої кількості потенційних призовників.

Україна критично залежить від своїх союзників та партнерів. Невизначеність навколо наступного етапу допомоги США наголошує на крихкості планів України перейти у наступ у 2025 році. ЄС, зрештою зміг надати пакет довгострокової допомоги на 50 мільярдів євро, щоб економіка України змогла функціонувати. Запит США на додатковий пакет допомоги у розмірі 64 мільярдів доларів містить більшу частину того, що потрібне Україні для продовження цієї війни. Навіть, якщо цей пакет буде схвалений (у чому навряд чи можна бути впевненим), майже вирішено, що на наступний фінансовий рік Україні знадобиться ще один пакет допомоги. Ставка на цей результат – дуже сумнівна пропозиція. Європейські дипломати та чиновники визнають, що Європа сама, без США, не зможе підтримати військові зусилля України.

Без військової допомоги Заходу, шанси України на успішне поновлення великомасштабних наступальних операцій зі звільнення окупованих територій у 2025 році знаходяться на краю оптимістичного діапазону. Це, у свою чергу, потребує іншої довгострокової стратегії для України, її союзників та партнерів.

Оскільки убивчі амбіції Путіна залишилися незмінними, а Росія має чудовий військовий потенціал, в України не має іншого вибору, окрім як перейти до стратегії «активної оборони» не лише на 2024 рік, але й на довгострокову перспективу. Звільнення усієї окупованої території залишиться метою України, але при співвідношенні сил на користь Росії вона, ймовірно, недосяжна у найближчому майбутньому. Багато компонентів нової оборонної стратегії уже втілюються, включаючи створення оборонних споруд вздовж лінії зіткнення, а також протиповітряної оборони та контрзаходів для захисту військ та українських міст, селищ та критично важливої інфраструктури; відновлення та перепідготовка підрозділів для активної оборони.

Союзникам та партнерам України також необхідно готуватися до тривалої війни. Це означає перехід від щорічного циклу разових спроб заручитися підтримкою України до довгострокових зобов’язань щодо її безпеки та оборони. Україна є центром нової, розширеної конфронтації між Сходом та Заходом. Деякі європейські країни вже рухаються у цьому напрямку. Під час нещодавнього візиту до Києва прем’єр-міністр Великобританії Ріші Сунак оголосив про нову безпекову угоду між Великою Британією та Україною. Повідомляється, що інші країни також ініціюють переговори з Україною щодо підписання безпекових угод.

На торішньому саміті НАТО у Вільнюсі (Литва) українці були розчаровані тим, що не отримали чіткої дорожньої карти, не кажучи вже про запрошення приєднатися до альянсу. «Друзі України» уже почали виступати за те, щоб у липні 2024 року на саміті НАТО у Вашингтоні, Україна отримала «дорожню карту», якщо не запрошення вступити до НАТО. Така пропаганда — це у кращому випадку рецепт ще одного розчарування, а у гіршому — втрачена можливість виконати довгострокові зобов’язання союзників щодо забезпечення безпеки України. США та їхні європейські союзники не готові надати Україні гарантії безпеки НАТО. Обіцяти Україні членство в альянсі – особливо після невиконаної обіцянки на саміті НАТО у Бухаресті у 2008 році на вимогу адміністрації колишнього президента США Джорджа Буша – це вірний спосіб підірвати авторитет НАТО та розчарувати Україну.

Хоча громадська підтримка України у США ще є досить сильною, вона послаблюється. Дедалі більше американців вважають, що Сполучені Штати роблять «надто багато» для підтримки України. На цьому тлі шансів на ратифікацію членства України в НАТО у найближчому майбутньому практично немає. Замість того, щоб давати нездійсненні обіцянки, Вашингтонський саміт НАТО має прагнути до розробки довгострокової програми допомоги Україні у сфері безпеки паралельно із обіцянками союзників та зобов’язаннями США, закріпленими у законі.

Перший рік війни породив нереалістичні очікування. Другий рік залишив ці очікування нереалізованими. Третій рік – це рік, коли необхідно засвоїти уроки перших двох років і підготувати Україну та НАТО до тривалої конфронтації з потужним, небезпечним та непримиренним супротивником.