Після катастрофи на Каховській ГЕС, чисельність ендемічного піщаного сліпака скоротилася на 50%

У липні 2023 року я їхала в Україну нічним потягом із Польщі. Як завжди, вечір я провела у розмовах з іншими пасажирами. Я не стала згадувати про свій інтерес до питань екології, воліючи слухати історії людей, як раптом мій сусід по купе, який не був екологом, заговорив про піщаного сліпака. Про це йдеться в аналітичній статті Дарії Цимбалюк, докторки філософії та еколога-гуманітарної дослідниці на сторінках ВВС, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Піщаний сліпак (Spalax arenarius) — вид, який зникає, ендемік Нижнього Дніпра на півдні України. Цей район окупований Росією з лютого 2022 року, а 6 червня 2023 року стався обвал водосховища і греблі Каховської гідроелектростанції, що призвело до масштабних повеней та руйнувань. Українські військові та НАТО звинувачують Росію, а експерти припускають, що збитки можуть бути або навмисним, або ненавмисним наслідком російської окупації.

Наразі неможливо оцінити усі наслідки катастрофи, оскільки цей район залишається під російською окупацією. Проте, ця подія, яка зруйнувала будинки і стосувалась природних об’єктів міжнародного значення, була оголошена в Україні найбільшою екологічною катастрофою з часів вибуху на Чорнобильській АЕС 1986 року. Втрата води для сільськогосподарського зрошення також вдарила по глобальній продовольчій безпеці, а втрата біорізноманіття була значною.

Вважається, що і після цих руйнувань чисельність ендемічного піщаного сліпака скоротилася на 50%. Мої супутники-пасажири сприймали цю тварину як ще одну жертву російської агресії.

Херсонська область, де знаходиться Каховка, не є єдиним населеним пунктом серед екологічно постраждалих, внаслідок війни в Україні. Зараз Україна є найбільшою замінованою територією у світі, і близько 2000 територій, які екологічно охороняються, знаходяться під російською окупацією. Масштаби екологічних збитків можна побачити на Екодозорі – платформі, розробленій Zoi Environment Network за підтримки Програми ООН з навколишнього середовища та інших організацій, для картування наслідків та ризиків бойових дій.

Наразі український уряд намагається розслідувати та скласти каталог завданих збитків. Але руйнування, можливо, не єдина екологічна спадщина російського вторгнення. Навіть попри це лихо, заклики до екологічної справедливості також стали частиною опору України російській агресії. І поступово завдяки всьому: від урядових ініціатив до художніх виставок, поінформованість громадськості про наслідки руйнування навколишнього середовища зростає.

Ця реакція має глибоке коріння: обурення екологічними збитками, завданими ядерним вибухом у Чорнобилі, сприяло зростанню руху за незалежність у тогочасній радянській Україні.

Але як далеко може зайти нинішня екологічна стурбованість, доки триває війна?

Зростаюча екологічна свідомість

Коли минулого літа я була в Україні, беручи інтерв’ю в людей для моєї майбутньої книги про вплив російської війни на довкілля, я спостерігала загальний досвід втрати.

Після Каховської катастрофи стався вилив моря: не тільки через людські життя і будинки, втрачені від повені, але й через зникнення цілих світів, що пішли під воду. В Інтернеті поширювалися кінокліпи та відеоролики, на яких відображено, як люди пробираються до пояса у воді, щоб врятувати та евакуювати домашніх тварин. Через кілька годин після катастрофи відомі українські ЗМІ написали про потенційний вплив на види, що знаходяться під загрозою зникнення, такі як товстохвостий тушканчик (Stylodipus telum) і піщаний сліпак.

У світі культури, схоже, також зріс інтерес до екологічних наслідків війни. Павільйон України на минулорічній Венеціанській архітектурній бієнале розмірковував про терраформування оборонних споруд та вплив війни на навколишнє середовище. Повернувшись до України, на найбільшій арт-події країни, Київській бієнале 2023 року, було представлено виставку, повністю присвячену річці Дніпро, на якій знаходилася Каховська гребля.

Як і в багатьох інших випадках, фінансування має вирішальне значення для продовження екологічних зусиль на місцях. Але активісти, вчені та захисники природи продовжують шукати інноваційні методи організації та збору коштів, попри труднощі. Серед найбільш яскравих прикладів – міжнародна кампанія Української групи з охорони природи (UNCG) на підтримку найстарішого природного заповідника України «Асканія-Нова». UNCG — неурядова організація, і коли «Асканію-Нову» окупували російські військові, вони збирали пожертвування для цього заповідника. Майже рік вони змогли забезпечити утримання парку і велику кількість тварин, що його населяють, зокрема сайгаків, куланів, коней Пржевальського, американських бізонів і благородних оленів.

У листопаді 2023 року UAimals – одна з найбільших організацій захисту тварин в Україні, навіть запустила благодійний інтернет-магазин Animalism. Тут продають футболки, шарфи, баночки, толстовки та інші товари із зображенням зникаючих тварин України – та спрямовують гроші на порятунок тварин із передової. Це лише одна із багатьох організацій, які збирають кошти для тварин України під час війни.

Екологічна справедливість

Таким чином, українці продемонстрували надзвичайну громадянську мобілізацію на захист довкілля та продовжують боротися за екологічно справедливе майбутнє.

Іноді це може призвести до внутрішніх дебатів у країні. Наприклад, після катастрофи у Каховці деякі екологи виступають проти планів уряду та головної державної гідрогенеруючої компанії України «Укргідроенерго» щодо відновлення греблі. Екологи стверджують, що початкове будівництво греблі у 1950-х роках завдало серйозних збитків екосистемам і принесло мало економічної та енергетичної вигоди. У липні 2023 року численні організації сформували громадянську коаліцію «Каховська платформа», щоб протистояти можливій реконструкції греблі та натомість боротися за природне відновлення екосистем.

На міжнародному рівні Кабмін України веде боротьбу за включення «екоциду» до складу злочинів, визнаних Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Як одна із 13 країн, у Кримінальному кодексі якої є стаття про екоцид чи навмисний екологічний злочин (стаття 441), такі справи, як Каховська катастрофа та масова загибель китоподібних у Чорному морі, наразі розслідує Спеціалізована екологічна прокуратура України. 14 лютого 2024 року генеральний прокурор України Андрій Костін повідомив, що російському генерал-полковнику та чотирьом його підлеглим вручено підозру у скоєнні екоциду. Це було перше подібне звинувачення в Україні.

Обмеження роботи під час війни

Однак, незважаючи на те, що у відповідь на руйнування розробляються нові форми участі у «зелених» проектах, російська агресія також встановлює обмеження на те, чого можна досягти.

Екологічна справедливість для України залежить від часто менш помітної, часто рутинної роботи природних заповідників, дослідників навколишнього середовища та таких організацій, як UNCG, щодо підтримки та розширення існуючих територій. Але через два роки після повномасштабного вторгнення, людей та ресурсів не вистачає.

«І хоча з лютого 2022 року кількість міжнародних грантів зросла, кількість отримувачів грантів скоротилася. Багато хто служить в армії або покинув країну», — повідомляє Олексій Василюк, науковий співробітник Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена, голова та співзасновник UNCG.

Багато проблем, з якими стикаються вчені-екологи та захисники природи, такі як браконьєрство або незаконне вирубування лісу, тепер часто посилюються.

«На міжнародному рівні всюди чуєш про екоцид, і це чудово, але якщо подивитися на місцевий рівень, нічого не змінилося: підприємці намагаються добувати ресурси на територіях, що охороняються, фермери, переміщені з окупованих територій, намагаються знайти способи орати території, що охороняються. В умовах війни бізнес-лобі дуже активне. Коли стоїть вибір між екологічними цінностями та інтересами бізнесу, найчастіше пріоритет надається останнім», – підкреслює Василюк.

Є й нові перешкоди. Крім прямої втрати, окупації та руйнування заповідних територій, відповідальним за управління природними просторами доводиться мати справу з нестачею кадрів, а також втратою доступу до територій, розташованих поблизу кордонів із Білоруссю та Росією. Іноді погрози безпосередньо відчувають захисники природи. Минулого літа в рамках свого дослідження я взяла інтерв’ю в еколога, заповідник якого перебував під російською окупацією з початку повномасштабного вторгнення. Він перетворився на військову базу та постійно горить. Сам він знаходиться у місці, яке майже щотижня бомбардують.

Для активістів також виникають нові проблеми у громадській організації.

«Ми не можемо проводити протести, більшість наших активістів перебувають у збройних силах і більшість інформації недоступна через закриття доступу до державних сервісів, таких як Державний земельний кадастр. Нам також часто доводиться працювати у небезпечних умовах», — каже Інна Тимченко, юристка та професорка екології Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова у Миколаєві.

Надія на післявоєнне майбутнє

Зі свого досвіду боротьби з наслідками чорнобильської ядерної катастрофи, Україна надто добре знає, що вплив на навколишнє середовище має довгостроковий характер і стосується екосистем за межами державних кордонів. Існує необхідність у довгостроковому плані відшкодування збитків та відновлення навколишнього середовища, а також у стійких структурах для роботи екологів та вчених на місцях.

Оскільки громадянське суспільство залишається сильним та бере участь у боротьбі за екологічну справедливість, є підстави для надії. За останні два роки повномасштабного російського вторгнення, Україна твердо поставила програму екологічної справедливості за основу свого бачення післявоєнного майбутнього. Мирний план президента України Володимира Зеленського із 10 пунктів, який передбачає захист навколишнього середовища та відповідальність за екоцид, є яскравим втіленням цього. Ще одним прикладом є прагнення України до міжнародного визнання екоциду. Як і зростаюча обізнаність громадськості про різноманітні екосистеми країни.

До Каховки більшість українців, мабуть, ніколи не чули про піщаного сліпака. Тепер усе змінилося: життя і смерть цієї тварини, яка перебуває під загрозою зникнення, виявилися пов’язаною з опором України російській агресії.

Таким чином, сьогодні виникає спокуса сподіватися на екологічне майбутнє. Проте, справжні екологічні зміни можуть відбутися лише у повоєнному майбутньому і лише якщо екологи візьмуть участь у повоєнному відновленні. Сьогодні будь-яка екологічна робота залежить від безпеки ландшафтів України та людей і тварин, які їх населяють.