На думку Джона Дені, найважливішим показником того, що тривала війна піде на користь Україні, є той факт, що оборонна промисловість США стрімко нарощує виробництво снарядів

Вважають, що час на боці Росії, оскільки Україна намагається відбити вторгнення Москви. Хоча багато аспектів залишаються незрозумілими, здається очевидним: якщо Конгрес не зможе профінансувати додаткову військову допомогу Україні, або якщо політика США різко зміниться після інавгурації нового американського президента, Київ буде змушений просити миру. Утім, якщо ці дві можливості не реалізуються і якщо Україна зможе протриматися до наступної зими, є деякі ознаки того, що ситуація повернеться на користь Києва. Про це йдеться в авторській колонці Джона Дені, професора-дослідника в Інституті стратегічних досліджень Військового коледжу армії США, старшого наукового співробітника Атлантичної ради та асоційованого наукового співробітника Оборонного коледжу НАТО на сторінках Defence One, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Можливо, найважливішим показником того, що тривала війна піде на користь Україні, є той факт, що оборонна промисловість США повільно, але неухильно повертає роль «арсеналу демократії». Наприклад, Сполучені Штати збільшили виробництво 155 мм снарядів набагато швидше, ніж очікувалося, і планують його подальше збільшення. Якщо до початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року рівень виробництва становив близько 14 000 снарядів на місяць, то до кінця 2023 року Сполучені Штати перевищили свій цільовий показник у 24 000 снарядів і тепер перебувають на шляху до виробництва близько 36 000 снарядів на місяць. Ба більше, до наступного року цей показник має подвоїтись.

Європейське оборонно-промислове виробництво, як і раніше, стримується відсутністю довгострокових контрактів, нездатністю змінити пріоритети приватної промисловості та конкуруючими вимогами для задоволення потреб колективної оборони НАТО. Проте, навіть європейська оборонна промисловість демонструє деякі ознаки прогресу: Німеччина оголосила, що у 2024 році вона поставить Україні вчетверо більше артилерійських снарядів, аніж у 2023 році. Крім того, європейські виробники оборонної продукції розвивають потужності для нових озброєнь в Україні, а ЄС має намір запустити нову стратегію оборонної промисловості, а також нову Європейську програму оборонних інвестицій для полегшення спільних закупівель.

Європейці, як і раніше, неухильно підтримують Україну. Майже 90% респондентів, опитаних у листопаді 2023 року продовжують підтримувати гуманітарну допомогу Україні, і майже стільки ж підтримують зусилля щодо прийому українських біженців в той час, коли популістські партії по всій Європі перебувають на підйомі, частково через проблеми з міграцією. Тим часом, майже 75% опитаних виступають за продовження фінансової підтримки України, що знайшло відображення у згоді лідерів ЄС цього місяця надати Києву фінансову підтримку на суму 54 мільярди доларів протягом наступних чотирьох років. Приблизно стільки ж підтримують продовження економічних санкцій проти Росії, незважаючи на високі витрати на енергоносії.

У той же час ЄС, врешті-решт, починає серйозно ставитися до реагування не лише на роль Китаю у допомозі Росії в ухилянні від санкцій, але й на роль, яку відіграють компанії в інших країнах, включаючи Вірменію, Казахстан, Туреччину, ОАЕ та Узбекистан. Посилення існуючих санкцій є важливим і давно назрілим кроком на шляху до неухильного збільшення витрат Росії. Згодом ці зусилля, ймовірно, стануть активнішими, і з огляду на структурні перешкоди, з якими стикається китайська економіка, навіть Пекін може посилити дотримання вимог, щоб не втратити доступ до клієнтів у Європі, Північній Америці та інших країнах.

Варто визнати, що Росія надалі отримуватиме вигоду від переведення своєї економіки на військовий режим, що Захід навряд чи зробить. Проте, з погляду Росії вічна війна стає дедалі неприємнішою і, можливо, нестійкою з кількох причин. По-перше, незважаючи на велику чисельність населення порівняно з Україною, Росія, як і раніше, стикається з серйозною проблемою нестачі військового персоналу, особливо якщо хоче розпочати великий наступ. Навіть незважаючи на те, що Москва обмірковує законодавчі зміни, які дозволять їй примушувати ув’язнених до військової служби, це населення — так само, як танки радянської доби, на які Росія була змушена покладатися, залишається обмеженим. Зрештою, Москва не зможе продовжувати набирати війська зі своїх в’язниць. Друга мобілізація є політично складною, навіть для Путіна і, швидше за все, призведе до нового масового виїзду чоловіків призовного віку з країни.

Незабаром, Кремль може зіткнутися з кадровою проблемою іншого характеру. Володимир Путін — не весняне курча. У 72-річному віці і з сумнівним здоров’ям його очікувана тривалість життя на кілька років перевищує очікувану тривалість життя російського чоловіка, який народився у 1952 році. Чим довше триває війна, тим більше Путін, ймовірно, думатиме про свою смертність і, отже, про свою спадщину, адже він може покинути цей світ з прикордонною війною. Це досить неприваблива спадщина для правителя Росії, який керував найдовше з часів Йосипа Сталіна, і для людини, яку начебто дуже турбує те, як історія розповідатиме про нього.

Щоб внести ясність, Україна, як і раніше, перебуває у важкому становищі. Вона відчайдушно потребує довгострокової військової допомоги США, більшої підготовки солдатів, більшої кількості військ й нової стратегії. На жаль, багато солдатів і мирного населення в Україні загинуть, оскільки Росія вестиме свою невиправдану, аморальну війну ще до того, як з’явиться шанс на перемогу України. Проте, якщо Україна зможе протриматися упродовж 2024 року – і якщо Сполучені Штати зроблять свій внесок – шанси Києва на остаточну перемогу можуть збільшитись, а не зменшитись.