На створення нової анімаційної адаптації п’єси Лесі Українки «Мавка: Лісова пісня» пішло 10 років, але вона користується шаленою популярністю: її показали у 148 країнах світу і продублювали 32 мовами

Пам’ятаю, як у дитинстві я з почуттям жаху дивилась «Тропічний ліс: Історія долини папороті» (1992). Я виросла в Україні, граючи на будівництвах, збираючи кульбабу й недопалки цигарок на міських дитячих майданчиках та вдихаючи дим прилеглих машинобудівних заводів. Тому я відчула величезну симпатію до лісових фей і була спустошена сценами масової вирубки дерев злими людьми. Про це йдеться в авторській колонці Вікторії Грівіної, кандидатки у доктори філософії у Школі сучасних мов та соціальної антропології при Сент-Ендрюському університеті (Великобританія) на сторінках The Conversation, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Я не усвідомлювала дисонансу від перегляду мультфільму у бетонному дев’ятиповерховому житловому будинку, який нещодавно постав на луках, поглинених моїм містом. У той час я навіть любила те забруднене місто більше, ніж ідилічний будинок моїх бабусі та дідуся на березі озера. На засмічених тротуарах, покритих різнобарвною плівкою нафтопродуктів, було чим зайнятися. Проте бажання того, аби природа перемагала, пустило в мене коріння.

На наступні вихідні, під час сімейної поїздки в ліс, я відмовилась збирати гриби і спробувала мигцем побачити чарівне життя під папоротями і нечастими соснами українського степу. Екологічне послання «Тропічного лісу» переважило моє сповнене бетону дитинство.

Українська природа мала свої екоісторії. У 1911 році Леся Українка, молода українська жінка, яка провела більшу частину свого короткого життя на лікарняному ліжку, використовувала свою уяву, аби відправитися у нетрі фольклору. Вона написала п’єсу «Лісова пісня» про Мавку, вічну лісову німфу, яка закохується у молодого чоловіка зі села і відтак стає розірваною між двома світами. Сім’я її коханого будує будинок на узліссі, поступово перетворюючи його в поле.

На початку ХХ-го століття щасливі кінцівки були рідкістю в українській (або, можливо, й будь-якій іншій) художній літературі. Мавка врешті-решт поступається власними принципами, розплачуючись своєю кров’ю за те, що дозволила людям зрубати стародавні дерева. Вона розчаровується в людях, оскільки її коханий обмінює свої музичні таланти на домашні зручності, одружившись на місцевій вдові, яка краще порається у веденні сільського господарства.

Мавка віддає своє тіло «тому, що в скелі сидить», духу кари природи й катастроф, та здійснює свою помсту. Її колишній коханий стає перевертнем і замерзає на смерть під деревом.

Леся Українка зобразила ліс як оберіг радості та споконвічної пам’яті про землю. Природа стає дедалі крихкішою в міру того, як старі угоди між людьми та духами рушаться.

Адаптація «Лісової пісні»

У дитинстві я була певна, що «Тропічний ліс» — це відгомін «Лісової пісні». З однією істотною відмінністю — у мультфільмі людина стає позитивним впливом для природи.

На створення нової анімаційної адаптації п’єси Українки «Мавка: Лісова пісня» пішло 10 років. Вона зіткнулася із численними фінансовими проблемами, не кажучи вже про повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Я побоювалась, що творці фільму можуть звести історію Лесі Українки до приємної казки у стилі Діснея. І я мала рацію.

Духи перетворилися у котячих підручних тварин, а коханець Мавки став її злегка набридливим помічником — і врешті ніхто й не вмирає.

Найбільше ж мене здивував несподіваний успіх «Мавки», як серед української, так і міжнародної аудиторії. Дивлячись мультфільм у Парижі, мої українські друзі повідомили про гучний сміх та оплески маленьких французьких глядачів. Стрічку була показано у 148 країнах і дубльовано 32 мовами.

Екоцид в Україні

Російсько-українська війна змусила українське законодавство визнати екоцид злочином, який карається тюремним ув’язненням терміном до 15 років.

Майже немислимо уявити, що російські офіцери, які підірвали Каховську греблю і стали причиною руйнування тисяч будинків, будуть притягнуті до відповідальності у найближчому майбутньому. Але українські екоактивісти, біологи та юристи сповнені рішучості внести це питання і у міжнародне право.

Від самого початку вторгнення українці використовували тварин і природу для залучення світової аудиторії. Увага до Каховської греблі була залучена завдяки відеозаписам волонтерів, які рятують тварин з води. Збір коштів, організований харківськими активістами, які рятують кажанів, постраждалих від війни, привернув міжнародну увагу.

Природа стала одночасно одним з найболючіших і найбільш зримих нагадувань про війну. Мавка використовує тварин аналогічним чином, перетворюючи «та єдина, що руйнує греблі» (одне з любовних захоплень Мавки в оригінальній п’єсі) на Квуся, «кішечку-жабу», яка слідує за кожним її кроком. Тут також зображена рись, зникаючий вид, який став надзвичайно рідкісним, з Чорнобиля.

Я розумію причини цієї невинної маніпуляції. Ліси, де я у дитинстві намагалась знайти персонажів «Тропічного лісу», були сильно заміновані після окупації Харківської області у 2022 році.

Зовсім недавно, у лютому 2024 року, витік нафтопродуктів, викликаний російсько-іранським безпілотником, стався у двох із трьох річок міста Харкова, що поставило під загрозу воду і призвело до загибелі диких качок та інших видів тварин.

В результаті тієї ж атаки безпілотника загинули семеро людей. Проте, здається майже неможливим зацікавити світову аудиторію чужими зображеннями української родини, спаленої живцем. Однак, природа — це щось спільне для всіх нас.

Іноді мені здається, що після Чорнобильської катастрофи наша земля проклята древніми богами природи (мавками і русалками) на вічні страждання. Почувши про французьких дітей, які дивляться українську «Мавку» у паризькому кінотеатрі, я сповнилась надії. Можливо, одного дня вони згадають «Мавку», як я згадувала «Тропічний ліс», з розумінням того, що необхідно вжити заходів, аби зробити наше співіснування з природою гармонійнішим.

Перекладач: Олександр Колодюк