Міжнародний кримінальний суд, внутрішні переслідування в інших країнах світу та національна система правосуддя повинні забезпечити притягнення злочинців до відповідальності

Звірства – це російський засіб ведення війни. З початку агресії проти України у 2014 році Кремль використав як зброю дії, які на міжнародному рівні вважаються злочинами, включаючи сексуальне насильство. Після тотального вторгнення у 2022 році сексуальне насильство в Росії стало поширеним та серйозним. До задокументованих злочинів входять зґвалтування; групові зґвалтування; сексуальне рабство; побиття та нанесення каліцтв геніталіям; кастрація; загрози зґвалтування та примусу членів сім’ї стати свідками жорстокого поводження зі своїми близькими. Про це йдеться в авторській колонці Катерини Бусол, доцентки Національного університету «Києво-Могилянська академія» та наукової співробітниці Британського інституту міжнародного та порівняльного права на сторінках The Guardian, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Сексуальне насильство часто трапляється на війні. Але це не лише окремі інциденти на полі бою. Росія дозволила токсичним гендерним ієрархіям стати нормою всередині своїх кордонів і дозволила процвітати жорстокішим виразам на передових позиціях своєї війни. Все починається згори, коли президент РФ Володимир Путін вимагає від України виконання Мінських угод, жартівливо згадуючи про сексуальний примус, кажучи: «Моя красуня, це твій обов’язок». Його слова не шокують країну з толерантністю до насильства щодо жінок і сексуальних і гендерних меншин. У Росії практично декриміналізовано домашнє насильство. Переслідування геїв досягло свого піку, коли рух ЛГБТК+ був визнаний екстремістським. Насувається таке ж навішування ярликів на фемінізм та рух за свободу дітей, як і на пропозиції щодо обмеження абортів.

Легко побачити, як РФ створює сприятливе середовище для сексуального насильства під час війни. Водночас Росія прощає ґвалтівників в обмін на участь у війні проти України. Солдати, що вирушають на фронт, також знають, що війська та найманці Вагнера здебільшого не несуть відповідальності за звірства у Чечні, Молдові, Грузії, Сирії та Малі.

За даними Комісії ООН з розслідування подій в Україні, російські військовослужбовці чинять сексуальне насильство «під дулом пістолета, із надзвичайною жорстокістю», із застосуванням тортур та сумарних вбивств. Жертвами стають дівчатка та хлопчики, жінки та чоловіки віком від 4 до 80 років. Цивільні жінки та дівчата здебільшого стають жертвами окупації. Жертвами затримання є цивільні особи та військовополонені, переважно чоловіки. Злочинці не шкодують вагітних жінок, у деяких із яких трапився викидень або вони побоюються, що їх новонароджених дітей депортують до Росії. Напади на представників ЛГБТК+ посилюються гострою гомофобією у Росії. Російські військовослужбовці часто супроводжують свої сексуальні злочини нелюдською риторикою та твердженнями про те, що українцям варто припинити дітонародження.

Таке сексуальне насильство може офіційно кваліфікуватись як воєнні злочини, злочини проти людяності чи грубі порушення прав людини. Це також може бути частиною актів геноциду або вказувати на намір Росії зробити геноцид проти українців як національної групи. На даний момент була проведена важлива робота з документування цих злочинів, але в усіх збройних конфліктах, від Колумбії до Боснії, звітність і судове переслідування часто відбуваються повільно через сором, соціальну та гендерну стигму та інші нагальні потреби тих, хто вижив у медичній допомозі або безпеці. Ми маємо забезпечити цілісне правосуддя для українців, які пережили сексуальні злочини, щоб створити новий, найкращий прецедент. Існує кілька шляхів досягнення такого правосуддя.

По-перше, Міжнародний кримінальний суд (МКС). Хоча перші чотири ордери на арешт, видані судом за злочини, пов’язані з війною, стосуються депортації дітей та нападів на енергетичну інфраструктуру, подальші звинувачення можуть стосуватися сексуального насильства. Це дозволило б МКС виправити свої невдачі у притягненні вищих командирів до відповідальності за використання сексуального насильства під час конфліктів, а також привернути увагу до злочинів, про які не повідомляється.

По-друге, внутрішні переслідування в інших країнах відповідно до принципу універсальної юрисдикції. Київ рішуче підтримує такі розгляди, оскільки вони полегшать величезне навантаження на Україну та принесуть додатковий ефект неупередженості. Німецька прокуратура нещодавно отримала уявлення про сексуальне насильство в окупованій Київській області. Які справи зрештою буде передано до суду, залежить від розсуду прокурора. Прокурори, які працюють над українськими справами по всьому світу, мають приділяти першочергову увагу злочинам на сексуальному ґрунті.

Зрештою, що дуже важливо, Україна сама перша реагує на злочини у межах своїх кордонів, і українська система кримінального правосуддя ще функціонує. У вересні 2022 року Генеральна прокуратура України створила спеціалізований підрозділ з питань сексуального насильства, пов’язаного з війною. Підрозділ, очолюваний жінкою-прокурором та багатьма колегами-жінками, надає жертвам ширший гендерний вибір фахівців для роботи. Для полегшення звітності необхідна однакова гендерна різноманітність слідчих та прокурорів на регіональному та місцевому рівнях.

Подібну чутливість варто поглиблювати, щоб протистояти конкретній шкоді, яку зазнають жінки та дівчатка, а також чоловіки, хлопчики та представники ЛГБТК+. Потрібно посилити механізми захисту свідків. Україні також варто привести своє кримінальне законодавство у відповідність до міжнародного права, криміналізуючи усі види сексуальних злочинів та запроваджуючи положення про відповідальність командування, які дозволять карати не лише безпосередніх злочинців, але й їхнє керівництво.

Проте, правосуддя вершиться не лише у залах суду. Як стверджують лауреат Нобелівської премії миру гінеколог доктор Денис Муквеге й активістка Надя Мурад, яка пережила насильство, причетність до сексуального насильства, пов’язаного з війною, має стати самостійною підставою для санкцій, за якими будуть заморожування і перепрофілювання активів на користь жертв. Вижилим українцям необхідні репарації для задоволення численних медичних та психологічних потреб. Готовність України розпочати пілотне термінове тимчасове відшкодування збитків жертвам сексуального насильства, пов’язаного з війною, заслуговує на похвалу і має бути підтримано міжнародними партнерами. Компенсації мають бути доступні жертвам нападів не лише з моменту повномасштабного вторгнення, але й від початку російської агресії у 2014 році.

Для нас, українців, це не лише війна цінностей, але й екзистенційна війна. Ми пройшли через Революцію Гідності 2013-2014 років, яка закріпила наш однозначний вибір на користь верховенства закону під девізом «Права людини понад усе». Будь-які пропозиції щодо територіальних переговорів з Росією зводять нанівець це прагнення: послужний список Кремля у сфері дотримання прав людини руйнівний і прирікає українців на окупованих територіях до нових звірств, включаючи сексуальне насильство. Натомість, Україні потрібна вся можлива підтримка, щоб перемогти на полі бою та врятувати свій народ.

Україна також має продовжувати зміцнювати та підвищувати обізнаність своїх державних інституцій. Присутність та голоси жінок мають зараз збільшитися на усіх рівнях державного управління, у процесі ухвалення рішень у ході конфлікту та у постконфліктному відновленні. Цивільне партнерство має бути поширене на геїв, багато з яких захищають країну. Комплексна, орієнтована на людину трансформація України закріпить її перемогу на полі бою, надихне громадянські суспільства в регіоні та спрямує розвиток країни відповідно до духу Революції Гідності.