В українських біженців виникли проблеми з доступом до інформації про процедуру подання заяви на тимчасовий захист, соціальні пільги та житлові програми, а також про можливості освіти та працевлаштування у Франції

Лише 64 720 біженців з України перебувають під тимчасовим захистом у Франції. І це набагато менше, аніж у маленькій Ірландії, де серед 5 мільйонів громадян мешкає понад 100 000 українців. Польща, країни Балтії, Чехія, Словаччина та Болгарія приймають понад 25 біженців на 1000 своїх громадян. Франція, навпаки, приймає менше 1 біженця на 1000 своїх громадян. Про це йдеться в аналітичній публікації Politico, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Частково пояснення міститься у віковій структурі біженців, яких приймають європейські країни: із майже 65 000 осіб, яким Франція пропонувала тимчасовий захист наприкінці січня 2024 року, лише 25 осіб були молодше 18 років.

На думку аналітиків, окрім мови, частково причиною різкої нерівності у Франції можуть бути такі фактори, як географічна близькість до України, фінансова підтримка біженців та заздалегідь створена мережа спільнот.

«Наскільки я розумію, Франція просто не відповідає жодній із цих трьох вимог. Франція знаходиться досить далеко, її фінансова підтримка значно нижча, ніж та, яку надає Німеччина, і спочатку в країні не було великої української громади», — зауважує Євгенія Близнюк, генеральний директор та засновник дослідницької компанії Gradus, яка вивчає досвід українських біженців за кордоном.

Правозахисні групи також вказують на мовні перешкоди та знамениту французьку тяганину та бюрократію.

Нове життя у Франції

Наталія Хоменко покинула Київ того дня, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році.

50-річна жінка спочатку поїхала до Сербії, оскільки її сестра жила у Белграді. Розмовляючи французькою мовою, вона вирішила переїхати у Ренн через кілька місяців.

Вона знайшла квартиру за допомогою друзів франко-української родини та влаштувалась на роботу, не звертаючись за допомогою до французької держави.

Досвід Хоменко, який вона сама назвала «винятковим», натякає на важливий чинник, що впливає на рішення біженців: ключем до облаштування у Франції було не лише знання мови, але й мережа підтримки.

Без сторонньої допомоги буде складно зорієнтуватись.

«В українських біженців виникли проблеми з доступом до інформації про процедуру подання заяви на тимчасовий захист, соціальні пільги та житлові програми, а також про можливості освіти та працевлаштування у Франції», – розповіла Ксенія Ґедзь, координаторка української правозахисної організації «Право на захист».

За словами Хоменко, щоб подолати бюрократичні перешкоди, біженці можуть скористатися великою мережею груп та асоціацій у Facebook, які пропонують інформацію та допомогу у переїзді.

У той час як в інших країнах, таких як Німеччина, підтримка здебільшого організується на державному рівні, у Франції у прийомі українців беруть участь асоціації та місцеві жителі.

Проблема не лише Франції

Можливо, ключовим словом у Директиві ЄС про тимчасовий захист є «тимчасовий».

«Одна з речей, яку ми виявляємо знову і знову… це те, що тимчасовість справді впливає на прийняття рішень сім’ями», — сказав Деніел Гореван, старший радник із правозахисної діяльності у НУО «Врятуйте дітей».

Дані Євростату підтверджують, що не усі знайшли стабільний будинок у країні, що приймає: хоча кількість біженців неухильно зростала в більшості країн ЄС, в деяких вона знизилася, включаючи Францію, Чехію, Швецію та Естонію.

«Якщо вони не знають, що станеться у майбутньому, це впливає на те, чи збираються вони віддавати дітей до школи… чи роблять кроки, необхідні для вивчення мови», — стверджує Гореван.

У підсумку, деякі біженці переїхали до ЄС, але не влаштувалися там.

За даними організації «Врятуйте дітей», близько двох третин дітей-біженців у Польщі, Румунії та Молдові не ходять до школи, причому багато хто відвідує онлайн-класи з української навчальної програми.

«Як і інші довгострокові життєві рішення, це, очевидно, має побічні ефекти з точки зору їх інтеграції зі спільнотами, що приймають, їх почуття приналежності та їх добробуту», — вважає Гореван.