У Харкові будують 9 підземних шкіл для розміщення до 9000 дітей від дитячого садка до 11 класу: першу школу мають завершити десь цієї весни
Для 7-річного Максима Тимченка школа часто здається найбезпечнішим місцем у Харкові. Російський кордон знаходиться лише за кілька кілометрів і збройні сили РФ обстрілюють місто майже щодня. Тому місцева влада вирішила перенести шкільне навчання під землю. Близько 1500 дітей, серед яких і Максим, відвідують заняття на п’яти станціях метро. У Харкові також будують 9 підземних шкіл для розміщення до 9000 дітей від дитячого садка до 11 класу. Першу мають завершити десь цієї весни. Про це йдеться у спеціальному фоторепортажі американського видання NPR, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
«Життя не повинне зупинятися через війну. Життя має тривати. І наше головне завдання — допомогти людям почуватися захищеними та жити повноцінно», – вважає Ігор Терехов, мер Харкова.
«У нас завжди є плани на виживання»
Мер працює у тимчасовому офісі, одному з багатьох, які він використовує з міркувань безпеки, щоб уникнути нападу російських військ. Він втомлений і напружений та не перестає думати про сім’ю із п’яти осіб, яка загинула у лютому 2024 року, коли російський безпілотник врізався у паливний склад. Наймолодшим був хлопчик, 10 місяців.
«Згоріли живцем, усі. Абсолютно жахливо», — каже Терехов.
Він став мером Харкова у листопаді 2021 року, лише за кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії. Терехов виріс у Харкові розмовляючи російською мовою, але тепер розмовляє переважно українською мовою.
Перехід під землю виявився одним із способів забезпечити мешканцям міста безпеку та зв’язок. Останні два роки письменник і музикант Сергій Жадан влаштовував концерти та поетичні читання у підземному бункері. Бомбосховище радянських часів під будівлею університету стало популярним місцем виставок. Кілька місцевих підприємців спроектували невеликі підземні квартири. А після повномасштабного вторгнення РФ, офіційну ялинку Харкова встановили на великій платформі метро.
Минулого року, коли місто влаштувало навчання на станції метро й оголосило про початок очних занять, мама поспішила записати Максима.
«Він дуже доброзичливий, дуже добрий і дуже емоційний. Він хоче всіх обійняти», — каже вона.
«Це моє місто»
Більшу частину 2022 року родина Максима переховувалась на заході України. У 2023 році вони повернулися до Харкова. Максим із великими карими очима та гучним радісним сміхом каже, що сумував за Харковом, особливо за парком із улюбленою каруселлю та великими міськими фонтанами, де плескався влітку.
«Це моє місто», — каже він.
І хоча Максим здавався безтурботним, його мама Анна Тимченко каже, що він завжди відчував небезпеку.
«Він кричав «Мамо, мамо! Будинок трясеться!» Іншого разу ми були на вулиці, і він почув обстріл, став біля мене і каже: «Мамо, це ракета! Давай будемо разом!» — розповідає вона, описуючи реакцію сина на вибухи.
Як і більшість українців, Максим також знайомий зі звуком мобільного додатка-оповіщення про ракетну атаку на смартфонах. Він чує зловісний голос у телефоні своєї мами. Він називає це «небезпечним звуком».
У нього завжди один і той же страх: що десь поблизу пролетить ракета і розірветься.
І він знає, що робити. Він йде у вільну кімнату — де його мама розвішує одяг, а він будує модель іграшкового танка — і тягне матрац, загорнутий у простирадла з мультфільму, у коридор – єдине місце без вікон у квартирі, яку він ділить з батьками та маленькою сестрою Софією.
«Це видно в їхніх очах»
Деякі заняття Максим відвідує онлайн. Але двічі на тиждень він одягає свій найкращий одяг, їсть парфе з фруктів і йогурту, яке готує для нього мама, і сідає в автобус до станції метро.
З ним та іншими другокласниками в автобусі часто їздить його вчителька Людмила Демченко. За її словами, іноді діти переживають стрес, поки не доходять до зупинки метро. Вона нагадує їм, що російська бомба ніяк не може зашкодити їм там.
«Це їх розслабляє. Ви можете побачити це в їхніх очах», – зазначає вона.
Яскраво розмальовані класи на станції метро прикрашені барвистими плакатами з традиційним українським побутом, мультяшними хлопцями та дівчатами, які тримають снопи пшениці та букети соняшників. Діти розпочинають заняття хвилиною мовчання за загиблими та виконанням державного гімну.
Максим, зазвичай, сидить біля своєї нової найкращої подруги Ксенії, тихої впевненої дівчини, яка любить школу у метро так само, як і він.
У своєму класі без вікон, освітленому штучним світлом, вони разом з однокласниками співають пісню про весну та надію.
«Ми намагаємося їх врятувати»
Зараз у Харкові закінчується будівництво цілої підземної школи вартістю 1,5 мільйона доларів. Вона буде розташована під жвавим мікрорайоном багатоповерхівок.
«Це ми почали будувати восени 2023 року, — розповідає Євген Пасенов, заступник мера з питань ЖКГ Харкова. – Сподіваюся, до вересня 2024 року діти навчатимуться тут».
Інженери зробили розкопки глибоко під землею — Пасенов не скаже, наскільки глибоко з міркувань безпеки — щоб створити достатньо місця для розміщення від 900 до 1000 учнів від дитячого садка до 11-го класу.
Він спускається довгими курними сходами й заходить у величезний освітлений коридор. По обидва боки розташовані десятки приміщень, наповнених робітниками, які встановлюють електричні дроти, додають ізоляцію та створюють пандуси для інвалідних візків, а також кімнати для фарбування. Пахне тирсою та горілим металом.
Пасенов намагається переговорити про шум, кажучи, що це виклик, який потрібно будувати у «сучасній реальності» Харкова.
Він розповідає, що його рідна донька, першокласниця, відвідує очні заняття у підвалі приватної середньої школи.
«Дивіться, ми не безпричинно переводимо наших дітей під землю. Ми намагаємося їх врятувати», – зауважує Пасенов.
Ольга Вельможна, яка наглядає за місцевою адміністрацією мікрорайону, разом із Пасеновим об’їжджає будівельний майданчик. Вона вказує на велику кімнату, де робітники шліфують дерев’яні полиці.
«Ми плануємо зробити там місце з ліжками, де маленькі діти зможуть подрімати. І у кожній кімнаті буде ігрова зона», — каже вона.
У Харкові до 2026 року хочуть побудувати ще 8 підземних шкіл, вартість проекту – 12 мільйонів доларів. Терехов намагається зібрати гроші за рахунок пожертвувань і тісно співпрацює з Європейським банком реконструкції та розвитку.
Школи обслуговуватимуть лише 9000 учнів, тобто невелику частину від приблизно 65 000 дітей шкільного віку у Харкові. (У Харкові проживає близько мільйона людей, половина від довоєнної кількості.)
Звук небезпеки
Повернувшись у школу метро, Максим з однокласниками розмовляють з дитячими психологами про те, як це – ходити у клас під землею.
«Я дуже люблю заводити друзів», — каже він їм запамороченим голосом.
Лунає шкільний дзвінок, знаменуючи закінчення уроку. Демченко веде клас по довгих сходах на вулицю — і сонячне світло. Діти на вулиці не затримуються. Їх ведуть в автобус, який везе усіх додому.
В автобусі Максим читає своїй найкращій подрузі Ксенії книгу з біології для другого класу, що спонукає до розмови про зуби та про те, якою роботою вони будуть займатися, коли не буде війни.
«Я хочу бути стоматологом, бо зуби – це важливо», – каже Максим.
«Я хочу завести піцерію», — додає Ксенія, жартуючи, що зуби теж важливі, щоб їсти піцу.
Автобус висаджує їх на останній зупинці. Максим обіймає Ксенію перед тим, як вони розходяться. Він котиться додому по снігу з мамою.
У квартирі своєї родини він виконує пісню, яку вивчив на онлайн-уроці англійської мови: «Heads, Shoulders, Knees and Toes».
Максим ледве починає, як сирена повітряної тривоги перериває його.
«Звук небезпеки», — зауважує Максим.
Foreign Ukraine 